Відео

АННІС ЗАХАРОВА: ПРО РУХ СВІДОМОЇ МОДИ «SUSTAINABLE FASHION» В УКРАЇНІ ТА СВІТІ.

Анніс Захарова: про рух свідомої моди «Sustainable Fashion» в Україні та світі.

Речей багато, а вдягнути нічого. Ця катастрофа сталась не тільки у вашій шафі. Вона набула глобального масштабу. І проросла у вигляді екологічних проблем планети, роблячи з неї шафу з купою мотлоху.
Від щоденного вибору до масового явища. Від невеличких компромісів з собою  до нехтування високими принципами, від потакання собі та марення модою – до величезних екологічних проблем.
Це інтерв’ю не було взято, щоб зупинити цунамі сліпої моди. Але віримо, що читач зможе зробити певні висновки і відтворити їх у повсякденному житті. А ще краще, розповісти про це своїм друзям. Як фундамент будинку будується з маленьких цеглин, так і великі зміни починаються з маленьких, але впевнених кроків.

Перший крок до свідомої моди «Sustainable Fashion» нам допоможе зробити дизайнер, стиліст, історик, лектор, колекціонер, суспільний діяч – Анніс Захарова.
З творчістю Анніс мені пощастило познайомитись набагато раніше і впевнена, що вона є дуже компетентною в питанні свідомої моди.

Анніс, привіт! Розкажіть про те як Ви вирішили створити власний бренд AZAVA?

Ольга, здравствуйте. Также приветствую всех читателей и благодарю за интерес к моей деятельности. Начну с того, что AZAVA – это не бренд. Это имя. Между данными понятиями имеется существенная разница. У этих двух слов разная суть и разный посыл. Тренд сегодняшнего дня – это успешность. Которую современный мир определяет прибылью, популярностью и многочисленным влиянием на сознание людей.
Для достижения этого человеку, конечно, необходимо создавать бренд и действовать всеми возможными инструментами бизнеса. Я же перед собой такой цели не ставлю. Поэтому имя AZAVA носит одежда, которая создается с одной единственной целью – сделать красивую мастерскую вещь навека, уникальную, гармоничную, горячо любимую теми, кто ее носит. А вдохновила меня на это дело любовь к одежде как к Вещи с большой буквы, как к предмету высокого искусства и средству выражения человеческой индивидуальности.
Я вовсе не пропагандирую утопическую мысль о том, что любая идея может приносить доход. Как и не говорю о том, что людям не нужно зарабатывать деньги. Просто необходимо четко разграничивать понятия хобби и бизнеса. Хобби от бизнеса отличается одним единственным пунктом. Но он кардинально меняет подход к организации дела и его ориентиры. Важно помнить, что главная цель бизнеса – прибыль.
И каждый приобретающий одежду у коммерчески ориентированных проектов должен понимать, что эти проекты в основной своей массе не интересуеются личностью человека и его потребностью – они сами создают нужные им образы и истории, диктуют собственные ценности и потребности. А потом профессионально внедряют их в сознание и подсознание людей для того, чтобы продавать свой товар, который эти искусственные ценности олицетворяет. Не весь бизнес такой. Но тот, которые имеет большой успех, который на слуху, продукт которого все хотят – на 99,9 % такой.
Очень важно не идти на поводу у того, чем заполнено информационное пространство планеты. Если вам 1000 раз сказажут : «Купи это! Без этой вещи ты неполноценный, а с ней – входишь в круг особенных и избранных. Она принесет тебе удачу, уверенность и радость», – скорее всего вы в это поверите.
И побежите покупать. Потому что каждому человеку хочется испытывать эти состояния. Хочется состояться. А все мы на свою беду не очень любим глубоко копать в познании самого себя, в значении слов, в последствиях своих действий и очень внушаемы. Результат – человека сегодня уже и человеком не называют – он потребитель.
Единица, приносящая кому-то доход. Поэтому не спешите верить тому, что видите и слышите. Не спешите покупать вещи, читать блоггеров, идти на рекламируемые выставки, концерты испектакли, читать бестселлеры, не романтизируйте бренды… Сами по себе они не могут сделать человека ни счастливым, ни полноценным. Я не говорю, что нужно закрыться дома или садитьсяза швейную машинку и самостоятельно шить себе одежду. Хотя порой это было бы очень полезно.

Можно начать с анализа.

И прежде чем совершить какие-либо действия, необходимо отыскать внутри себя то, во что лично вы верите, что лично для вас является смыслом жизни – и лишь затем приступать к покупкам, отдавая предпочтение производителям, которые имеют схожие с вами идеалы. А в свете сегодняшнего дня 95% всей предлагаемой одежды вообще нельзя покупать. Современный человек испытывает на себе «раздвоение личности». Как белка в колесе гонится за трендами, боится выпасть из времени, не знает себя, заглушает внутренний голос. Теряет индивидуальность мировосприятия, высокие нравственные принципы и эстетические ориентиры. Наши познания скудны, а суждения поверхностны.

Поэтому не стоит понятие «бренд» воспринимать как что-то важное. Бренд и тренд – это инструменты бизнеса, средства манипуляции людьми и один из факторов кризиса Человека. Мода создала шаблон внешнего вида, шаблон мышления, шаблон образа жизни и мировоззрения, шаблон профессии и потребительских привычек. Человек потерял внутренний стержень и стал формой, в которую можно залить любую идею. Разве это хорошо? Идеи ведь разные бывают… Не все они хороши.

Анніс, чим відрізняється «Sustainable fashion» від звичайної моди?

Здесь я хотела бы начать с разъяснения того, что такое «Sustainable fashion». Если перевести на русский язык это английское словосочетание – получаем русскоязычный аналог «устойчивая мода». Что такое «устойчивость»? Существует множество определений данного понятия, но все они сходятся в том, что устойчивость предполагает некое сохранение и усиление. Мода же является совокупностью привычек, ценностей и вкусов, принятых в определённой среде в определённое время. Она характеризуется кратковременностью и быстротой смены своих тенденций. Выходит, что объединять понятия «устойчивости» и «моды» для определения одного явления – это не совсем логично. Потому что слова противоречат друг другу. Устойчивой моды не бывает. Устойчивой бывает традиция. Мода же всегда динамична.
За последние сто лет индустрия моды нанесла большой и непоправимый вред человеческому обществу и экологии всей нашей планеты. Сегодня мы наблюдаем изменение принципов работы лидеров индустрии на более лояльные ( этичные, экологичные), так как работать по-старому они больше не могут: ни человеческий, ни планетарный ресурс больше этого не позволяют. Но факт перемен не предполагает исчезновение индустрии моды в целом. Она продолжает быть самой большой и влиятельной в мире сферой бизнеса, главная цель которой – получение прибыли от своей деятельности.
Таким образом, тенденции развития современного мира, глобальные экологические проблемы потепления и исчезновения пресной воды, загрязнения биосферы, вопросы здравоохранения и прав работников вызвали у индустрии потребность меняться ради того,чтобы выжить. Из этого следует появление моды на «устойчивость» как закономерность.

Сколько времени она будет в тренде? Я не знаю. Будет на слуху до тех пор, пока не появится что-то новое, соответствующее обстановке в мире. В этом суть моды – реагировать наизменения в обществе и предлагать новые идеи, формы и образы.

Вашу лінію одягу « AZAVA» можна назвати Sustainable Fashion?

Я отношу свою деятельность к понятию «устойчивости», потому что строю ее на принципе индивидуализма и сохранения традиции высокого шитья, ремесел различных культур мира, стилизации вневременной классики. Вместе с этим работа выполняется с заботой об окружающем мире и людях, задействованных в деле. Этот подход рожден моим мировоззрением, реализовывается более 10 лет. Сегодня слова «устойчивая мода» могут использоваться и как обозначение движения за преобразования модной индустрии и как новое трендовое направление, позволяющее привлечь интерес общественности к тем, кто их произносит и себя ими маркирует. Повторюсь, что «мода» и «устойчивость» – это разные понятия. Мода – это индустрия. Индустрия – бизнес. Бизнесу нужна прибыль – это его цель, которую он достигает любым возможным для него способом. Эксплуатирует все, чем может достичь желаемого – и низменное и благородное.

В чому полягає вагомість такого руху?

Видите ли, это движение – продукт 21-го века. Ни в мудром античном мире, ни в утонченном 19 веке не существовало такого понятия. Оно – порождение жизнедеятельности нашего времени. Из чего напрашивается вывод, что с нами что-то не так. Что-то не так с нашими ценностями, способами профессиональной реализации, представлениями о самом себе,окружающих людях и жизни. Не в том направлении мы движемся, раз не можем сберечь того, что веками хранили и приумножали наши предки. Мы потеряли культуру: креативная индустрия и культура – это не одно и то же. Теряем свою планету, уничтожаем ее природу. Теряем себя и друг друга… Вот что является причиной нашего сегодняшнего разговора. Любые движение за «устойчивость» дают возможность увидеть эту проблему, осмыслить ее, кардинально изменить нечто основополагающее в самом себе, противостоять разрушениям и остановить нашу деградацию.

Які зміни може викликати поява руху Sustainable Fashion у світі?

Как я уже говорила, сегодня индустрия моды действительно меняется в направлении устойчивого развития. Это вызвано необходимостью. Но она по своей сути и по своей форме остается той же. Индустрией, порождающей массовую культуру. В которой нет ничего устойчивого. Я лично возлагаю надежды на то, что движение Sustainable Fashion обратит внимание людей на их ответственность перед собой, друг другом и планетой. Часто мы впадаем в отчаяние из-затого, что видим весь происходящий в мире мрак и понимаем, что глобально не можем ничего изменить. Глобально, одним ходом конечно не можем. Но! «Даже самый длинный путь начинается с первого маленького шага» – так гласит китайская мудрость.Мне нравится слоган украинского экоустойчивого проекта «Soon Store». Он звучит примерно так :
« Ты выбираешь реальность тем, что ты носишь».
И это правда. От каждой нашей покупки, от нашего обращения с вещами, от отношения к людям и жизни зависит мировая обстановка. По отдельности люди – не сила, но от суммы одинаковых частных действий зависит глобальная картина. Поэтому бизнес, поп-культура всеми силами стремятся завладеть умами людей – чтобы каждый локально на своем месте мыслил и поступал одинаково с другими, чтобы в сумме результат получался общим и таким, как нужно. А к чему приводит этот результат – об этом шла речь в предыдущем вопросе.

Де і коли уперше з’явився Sustainable Fashion ?

По сути, до середины 19-го века – до мировой промышленной революции – вся одежда была sustainable fashion. Ситуация изменилась с появлением готового платья, которое можно было купить в магазине. 150 лет это явление развивалось и в наши дни вылилось в кризис модной индустрии.В чем , собственно, этот кризис заключается? Будучи бизнесом, индустрия моды существует ради получения дохода. Новые мощности и изобретения позволили человеку осуществить свою давнюю мечту о получении сверхприбылей при минимальных затратах. Но это произошло исключительно за счет удешевления себестоимости изделий. Себестоимость уменьшается: стандартизацией вещей, упрощением их внешнего вида, снижением качества, увеличением тиража, удешевлением затрат на рабочую силу и сырья. Все это имеет свои глобальные последствия. Тем не менее, было реализовано, и реализовывается сегодня.

Но общественность всколыхнулась после того, когда в 2012 году произошла трагедия на одном из потогонных пошивочных цехов в Бангладеш. Можно сказать, что данное событие стало стартом движения за устойчивое развитие модной индустрии. Вы можете посмотреть документальный фильм «The true of coast» – он как раз об этом.

Як багато представників Sustainable Fashion у нас в Україні?

В Украине существует большое количество «устойчивых» самобытных проектов. И этопрекрасно! Более того, скажу, что многие из них – уважаемые всей мировой общественностью активистов Sustainable Fashion. А есть такие, которые являются образцовыми. У нас есть связь с Берлином, Будапештом, Таллином, Нью-Йорком, Чикаго и другими центрами мировой активности. По сути, все, строящие свою работу на принципах экоустойчивости, и являются теми, кто занимается развитием этого движения в Украине.
Первые проекты появились когда такого понятия как «Sustainable Fashion» вовсе не существовало. Тогда они не выделялись в какое-то особенное направление. Задум просто имел свою концепцию, где публично говорили о тревожащих явлениях и своей деятельностью предлагали альтернативный путь.
Не всегда наличие организации свидетельствует об успехе дела. Организация может наделать много шума, но не дать хорошего плода.
А что в нашем случае является плодом? Это когда молодые дизайнеры, студенты твердо решают строить свою работу только на принципах экоустойчивости и делают это. Когда люди, задумываясь о покупке, сперва изучают бренд, определяют его sustainability. И покупают лишь то, что соответствует этой норме.
Желательно – местного производителя. Когда СМИ перестают размещать на своих страницах информацию о «быстрой моде»,отдавая предпочтение локальным устойчивым проектам. А предприниматели заполняют ассортимент своих магазинов sustainable fashion брендами. Опять-таки, местными. Когда вещи всеми нами тщательно выбираются, ценятся, носятся долго, чинятся, перешиваются, донашиваются… Когда реально происходят изменения. Красиво поговорить можно о многом. Одни слова ничего не меняют. И в нашем разговоре будет смысл только в том случае, если хотя бы один читатель этой беседы пересмотрит свои привычки и мировоззрение, глубоко изучит вопрос движения Sustainable Fashion, определит для себя круг вещей, которые он точно не будет покупать и действительно отныне будет приобретать другую одежду. И не для того, чтобы с ее помощью нечто из себя представлять и что-то ею компенсировать.
А для того, чтобы она защищала тело от механических повреждений, климатических факторов, исполняла нравственные и социальные функции. Говорила об исторической и культурной принадлежности человека. Удовлетворяла эстетически, соответствовала личному вкусу, стилю и потребностям.

Анніс, чи можете спрогнозувати переспективи розвитку « Sustainable Fashion» в індустрії моди?

Я ранее уже говорила, что сегодня мировая модная индустрия держит курс на«устойчивость». Основное направление этого перехода – экология. В рамках ООН подписываются соглашения, Дома Мод один за другим делают официальные заявления о своем новом Sustainable Fashion курсе.
Это не значит, что вся индустрия перестраивается. Речь идет только о сегменте luxury (товары роскоши). Владельцы бизнеса «быстрой моды» – а это практически все массмаркеты-бренды – на это не идут и не пойдут. Такой переход гарантирует им разорение, так как противоречит принципам работы и тем способам, с помощью которых они получают свой доход. Тем не менее, среди них есть такие, которые вводят в свои компании отдельные экоустойчивые элементы и запускают линейки вещей Sustainable Fashion. Такая одежда – неосновной источник дохода для них. Скорее, это дань моде и тенденциям развития общества.Такой себе откуп от пристальной слежки за компанией со стороны активистов Sustainable Fashion. Есть компании, которые изначально строили свою деятельность на принципах экоустойчивости. Они обязательно делали капиталовложения из многих нулей, позволяющие создать в ходе работы большой оборот средств. Такие компании являются образцами бизнеса модной индустрии с направленностью в sustainability. Они успешны и служат вдохновением для тех, кто хочет организовать дело в сфере моды, но выстроить его без вреда для планеты и еежителей. Сегмент luxury представлен огромными концернами – законодателями моды. Они владеют всеми необходимыми ресурсами и технологиями для создания любого продукта и глобального спроса на свой товар. Как со стороны прямых покупателей, так и со стороны международной сети производителей-подражателей. Небольшие локальные бренды этого не имеют. Поэтому сегодня деятельность таких проектов под угрозой исчезновения и скорее напоминает «дело для души», чем основной способ заработка денег.

Sustainable Fashion локальным проектам еще сложнее. Они не могут конкурировать со своим продуктом в мире, где ключевым аргументом к покупке является трендовость, низкая стоимость товара или его статусность. Создание хорошего, красивого, качественного, устойчивого – это процесс очень трудоемкий, энергоемкий и затратный по времени. Поэтому полученное в такой способ изделие стоит в разы дороже, чем предлагаемый массовым рынком аналог. Цена может достигать уровня стоимости luxury. Но вещь к данной категории не относится. Из чего следует,что те, кому вещь нравится – не готовы за нее столько платить. А те, кто привык тратить наодежду подобные суммы – не будут этого делать, так как строго следуют обычаю покупать иносить определенные бренды, принятые в их кругу. Таким образом локальная экоустойчивая одежда оказывается между мирами, так как покупательский рынок Sustainable Fashion несформирован ни в Украине, ни в мире. Сознание людей массово не перестроено на новый лад.

Який прогноз можна зробити для України в цьому питанні?

Если же навести фокус на Украину, то мы увидим, что ее Sustainable Fashion направление здесь представлено именно маленькими местными дизайнерами и марками. Которые, к тому же, стараются продавать свои изделия заграницей.
Не из-за принципа какого-то, а по причине отсутствия спроса у местного населения. В Европе и Америке их одежда реализуется в первую очередь не потому что она экоустойчивая. А потому что интересная, необычная, качественная и доступная, так как жители стран этого региона имеют более высокий уровень дохода и меньшезависят от статусности вещей.
Поэтому перспективы развития Sustainable Fashion в Украине зависят в первую очередь оттого, поднимется ли уровень платежеспособности наших соотечественников и будут ли они в своих покупках отдавать предпочтение местному экоустойчивому производителю.

Як вважаєте, скільки потрібно одягу щасливій людині?)

То, сколько человеку нужно одежды – на столько же индивидуально , как и вопрос ее стиля. Все зависит от потребностей людей, образа жизни, профессии, региона проживания. Нам, северянам, меньше повезло в этом смысле, если сравнивать себя с жителями юга. У них всегда лето! Красота. Нам же необходимо иметь в своём распоряжении одежду на все сезоны года : от -15 до + 35 градусов. В целом, большое количество вещей затрудняет выбор.
Те, кто стоят у раскрытого шкафа и сокрушается о том, что им нечего надеть – в основном это люди, у которых шкаф изобилует вещами. Куда проще живётся тем, кто имеет в распоряжении их ограниченное количество. Например, несколько брюк, юбок, платьев, рубашек и футболок, пару костюмов,свитеров.
Это полноценный универсальный гардероб на все случаи жизни. При этом вещи обязательно должны быть подобраны таким образом, который позволит умело сочетать их другс другом и всегда выглядеть по-новому благодаря фантазии и удачным комбинациям.Есть люди, которые довольствуются совсем малым. Для них даже такой скромный гардероб светского человека – явление совершенно лишнее. Часто количество одежды растёт из-за того, что ее покупкой человек пытается сгладить стресс. Это сродни ситуации : « Я много ем, когда нервничаю. Ем и толстею». Шоппинг – это невыход. Часто человек не может найти именно такую вещь, которая ему нужна. И заменяет ее множеством других, которые содержат в себе похожие на неё детали : в чем-то цвет нравится, в чем-то вырез, в чем-то длина, в чем-то рукав… В итоге одежды много, но той самой, любимой,в которой готов ходить и днём и ночью – такой нету. Таким образом вещи в шкафу просто висят, никто их не носит, пылью припадают, дышать мешают. В таких ситуациях я готова прийти напомощь.
Потому что моя одежда AZAVA создаётся по индивидуальному заказу людей,учитывая все их особенности и пожелания. В человеческой жизни очень много лишнего: покупок, действий, желаний, чувств,мыслей…Все это забирает наши силы, время, таланты… Отдаляет нас от близких людей . Потому что отношения требуют самых больших вложений души. В сложные для себя периоды все люди сходятся в том, что ценность жизни заключается в « простых радостях» : увидеть весной первый ключ птиц, зачерпнуть ладонью холодной и сладкой родниковой воды, среди серого,затянутого тучами неба заметить маленький пробивающийся луч солнечного света, вдохнуть нежно и осторожно аромат сирени, летом попасть под тёплый дождь, посмотреть в глаза любимому человеку… Видите, настоящие радости никак не связаны с деньгами, местом в социуме и профессиональной реализацией. В нашей жизни все должно находиться строго насвоих местах. И если мы говорим о покупках и количестве вещей – их должно быть ровно столько, сколько вам нужно. Но нужно именно для тихой, радостной жизни. Чтобы душа не разрывалась на части, а была в умиротворении. Красивое слово – умиротворение. Кому интересно , может поразмышлять о его значении. Оно связано с покоем, но обозначает другое…Содержит в себе подсказку роли человека в мире, и его места в нем. Вообще, умиротворение – это нормальное, естественное состояние для человека. Только мы об этом забыли. Позволили себя убедить в обратном.
Если представить, что люди прекратили тратить себя на лишнее – сколько же сил, времени и вакантных денег у нас в одночасье появится.Ведь их не обязательно на себя тратить.Вокруг очень много людей, которые нуждаются во внимании и материальной помощи. Быть нужным человеком – легко. Необходимо отказаться от лишнего – и это даст ресурс для помощидругим.

Давайте вместе подумаем об этом.

Еще раз благодарю Вас за беседу и буду рада ответить на все возникшие у ваших читателейвопросы. Ко мне можно обращаться напрямую через страницу в Facebook.

Сайт моего проекта – azava.org.

Анніс Захарова: про рух свідомої моди «Sustainable Fashion» в Україні та світі. 1

Читайте статтю про те, як українські дизайнери використовують віртуальну реальність для промоції своєї продукції в Україні та за кордоном.

А також Мистецтво, що твориться зараз

VR FORUM ART OF CHANGE

VR Forum 2 – Художники та Медіа

25 листопада 2018 ми провели другий форум віртуальної реальності – VR Forum Art of Change.

Після першого, про який вже вам розповідали, ми тільки розпалили інтерес спільноти та оцінили потенціал таких подій. Під час другого форуму ми більше фокусувались на художніх можливостях віртуальної реальності.

Розпочав виступи форуму художник Роман Мінін, художник-монументаліст, автор численних робіт в Україні та світі. Більше його робіт ви можете подивитись на Artsy

На даний момент в Харкові можна побачити лише одну його віртуальну роботу – величезний напис LOVE із шахтарям та створіннями, які нагадують те, що ви побачите у вашій уяві – можливо прибульці, можливо загадки, можливо міфи.

Minin Art
2day.kh.ua

Також серед його напрацювань є початки монументальних робіт за допомогою додатку Simo AR та серії експериментів з персональними виставками.

Найцікавіше, що представляв Роман на форумі, це концепція трансмонументалізму – творчого жанру, що поєднує в своїй роботі монументальне мистецтво та цифрові технології.

Опублікувавши маніфест Трансмонументалізму ще в 2009 році, художник експериментує та розшукує нові продукти, що можуть функціонувати на стику мистецтва та технологій.

Про що говорить ідея трансмонументалізму?

Це філософська концепція 3Д-мистецтва, як підходу до втілення великих художніх форм невеликими коштом, яку придумав і промоціює Роман.

Трансмонументалізм витікає з монументалізму, як класичного художнього підходу – історично сформованого жанру в Україні, який не має такого пропагандистського запиту як в радянські часи.

Монументальні твори мають знаходитись в гармонії і діалозі з інтер’єром або екстер’єром, потребують колаборації з архітекторами. В ідеалі, монументальний твір стає унікальною частиною будівлі, а сама будівля доповнення до твору – саме такі радянські практики використовувалась в монументальному мистецтві.

Перехід цього жанру в площину віртуальної реальності дозволяє здешевити виробництво мистецьких проектів, робить їх більш інклюзивними, а також дозволяє художникам обирати місця для творчості без обмежень.

Існує безмежне різноманіття жанрів і технік, в яких працюють сучасні цифрові артисти, та саме створення пам’ятників, творів, присвячених подіям або явищам, що крізь минуле формує майбутнє, був присвячений виступ художника Романа Мініна.

Ця новаторська практика в Україні активно розвивається в світі, як наприклад в роботах Кена Келлехера.

Другим спікером була Тая Кабаєва із Sensorama Lab. Медіа-артист, Арт-Ментор.

Тая вирішила, що горизонти анімації можуть бути значно ширше, використовуючи віртуальну реальність, почала знімати вечірки, монтувати відео 360 і таким чином змінила підхід до двовимірного екрану. Це був тільки початок, і з 2016 Тая остаточно присвятила свою професійну практику роботі з 3D та віртуальною реальністю, зв’язавши свій творчий шлях із компанією ентузіастів із Sensorama Lab.

Тая починала спочатку в доволі простому, і на той час інших ще не було, полігональному редакторі. Досвід справив на неї невиправні враження: одного разу занурившись з головою у той самий простір, де знаходиться її твір, попрацювавши із цифровим матеріалом, його глибиною, маючи змогу роздивитись твори з різних сторін, майже помацати його, вона вже не захотіла повертатись.

Окремо Тая розповіла про відмінність відео 360 від віртуальної реальності:
якщо перша є зйомкою на 360 градусів за допомогою камер та алгоритмів, футажем, по якому хоч і можна блукати, рухаючи головою, то друге є повним зануренням у простір, де за допомогою інфрачервоних сенсорів можна не тільки рухатись, але й відчути глибину віртуального простору.

Саме різноманіттю наявних додатків доповненої і було присвячено її виступ, розповіла вона про наступні підходи до проектування контенту.

Titbrush – застосунок що дозволяє за допомогою VR окулярів і джойстиків творити різноманітними пензлями роботи безпосередньо в трьохвимірному просторі.

Програма створена для художників і дає змогу телепортуватись у свій творчій доробок з різних боків. Можливість спробувати себе, скориставшись цим інструментом була доступна кожному з відвідувачів конференції, також творіння можна було роздрукувати.VR Forum 2 - Художники та Медіа 2

Tilt Brush замінює ліплення і малювання. Щоб переконатися в цьому, потрібно обов’язково самому спробувати додаток. За допомогою Tilt Brush можна створювати тривимірні малюнки. Навіть не потрібно закінчувати художнє училище. Одягай окуляри і малюй.

У Tilt Brush творцеві видається цілий арсенал інструментів. Деякі простіше, на зразок палітри, інші – цікаві і складні. Наприклад, дзеркала: вони рухаються, і створюють прекрасні симетричні деталі.

Gravity Sketch

улюблений додаток Таї, створений промисловими дизайнерами для промислових дизайнерів, в ній можна створити деякий об’єкт і тут таки в нього зайти, роздивитись зусібіч, роздивитись його в масштабі. Програма ідеальна для макетування і прототипування і підходить не тільки для промислових, але й для фешн дизайнерів, пензлі одразу містять в собі шейдери.

Тая як аніматор фанатіє від можливості створювати у застосунку персонажів і фантастичного середовища.

Quill

програма розроблена на замовлення режисеру фільму Dear Angelica.

Програмісти спеціально створили інструмент, що дав змогу 3D артистам втілити оригінальний концептуальний задум твору, і таки досягли своєї мети. На відміну від інших програм, у ній доступна різна ступінь натиску, можна гратися із тоном, регулювати, наскільки насичена кисть чи прозора.
Програма дуже адаптована для створення атмосфери. нещодавно вийшло оновлення, яким було додано анімацію, але інтерфейс її наразі дещо складнуватий.
Не забули і Google Blocks, застосунок, що користується шаленим попитом в дітей та початківців.

На форумі ми поєднували Brush з Blocks, програми ідеально інтегруються і моделі з однієї з легкістю експортуються в іншу. Взагалі особливістю Block як програми полігонального моделювання є надлегкі файли, які можна вивести на 3d друк.

А ось це декілька творів, що створили учасники форуму.

Anim VR, особливо цікава мультиплікаторам

Вона керувала створенням в ньому кліпу, і в своєму продакшені використовувала мікс з декількох програм, основною була саме ця.

Додаток базується на засадах класичної анімації і для роботи в ньому бажано знати як мінімум основні тринадцять принципів моушн-арту, щоб створити рухомий образ.

Тут так само можна рухатись у трьох вимірах і взаємодіяти з об’єктами з усіх боків. В цьому та інших застосунках можливо створювати мультивсесвіт, тобто середовище в середовищі — створюється можливість переходу з реальності в реальність, наявні необмежені можливості зуму.

Застосунок MasterPeace ідеально підходить саме спільної творчості.

крім того, що люди можуть краще пізнати один одного, вийти на новий рівень комунікації. Спільно працювати можуть не тільки двоє: віртуальна кімната вміщує до п’яти авторів, взаємодія яких може вилитись у просто дивовижний і багатовимірний в художньому сенсі твір.

Окрім творчості,Тая та її команда займаються ще й соціальними проектами за допомогою VR, наприклад інтеграцією дітей з аутизмом. Експертами було реалізовано проект VR місто – п’ять лекцій на конкретну тематику, що завершувалися практикою і допомагала дітям соціально й психологічно адаптуватись до міста.

Як результат, занурені у віртуальну реальність діти на тлі своїх творів почали не просто взаємодіяти один з одним, а навіть обніматись.

Тая також розповідала про можливості відео ві-джей перформансів, де під звуки живих сетів на тлі спроектованих Таєю мережив тривимірних зображень відбувались дуже пластичні й технічні танці.

Дивіться тізер-відео в якому представлено роботи Таї та її партнера Юрія Мирона.

Наступним виступав Юрій Преподобний співзасновник проекту Скейрон зі Львова. Ним були представлені результати роботи над проектом для людей із вадами зору “Відчуй Україну на дотик”, в рамках якої компанія оцифрувала 7 архітектурних споруд Львова.

Серед них – Львівський державний цирк, Будинок органної та камерної музики, пам’ятники Івану Франку та Адаму Міцкевичу, Латинський кафедральний собор, Порохова вежа та церква Вознесіння Христового.
Відцифровування мало на меті збереження культурної спадщини і подальші їх друку.

Не можеш побачити – відчуй.

Тепер ці надруковані спорудки будуть подорожувати Україною, щоб всі діти змогли відчути, який архітектурний Львів на дотик. Планується масштабування проекту, щоб краса всієї України стала доступною для людей з вадами зору.

Оглядаючи 3D мініатюри, не можна не відкрити для себе деякі тонкощі, яких не помітиш дивлячись на споруду знизу. Сканування при допомозі дронів потребує серйозних технічних засобів та чимало зусиль.

Оцифруванням культурної спадщини займаються ІТ-архітектори.

Юрій Преподобний розповів про процесс пошуку(вибору) сканування реальних об’єктів та технічні характеристики, які вимагає робота в оцифруванні від камери, дрона, комп’ютера.

Це тільки початок проекту, тож чекаємо на нові можливості відчути архітектуру!

Продовжив програму Іван Тіхов, соціальний підприємець із Харкова.
Тематика його проекту стосується, скоріш, архітектури, аніж трьохвимірного живопису чи анімації. Ідея концепції виникла в нього, коли він побачив в архівах передвоєнні проекти багатоповерхівок в районі за Держпромом.

Грандіозні задуми будівничих настільки вразили Івана, що він вирішив втілити їх у AR. Так і народилася ідея додатку — засобу, за допомогою якого можна побачити архітектурну модель на місці існуючої будівлі.

Не залучивши жодних інвестицій, грантів чи іншого капіталу, окрім власного, хлопці взялися до розробки, і наразі мають вже робочу бету.

Цей стартап – це мобільний застосунок що, відтрековує контури існуючою будівлі, замінює її на екрані гаджета на трьохвимірний макет високої деталізації.

Сфера вжитку додатку досі широка: це як реставрація історичного вигляду міста, так і візуалізація майбутніх проектів прямо на місці майбутнього будівництва.

Саме у співпраці з архітектурними компаніями команда та Іван бачить основне джерело майбутньої монетизації. Одначе є одне але, технологія, що її обрали хлопці, хоч і дає надвисоку якість, натомість потребує доволі потужного смартфону користувача.

Останнім до мікрофону став Нікіта Худяков, він розповідав про історію VR та світовий досвід віар-художників. Так перший апарат доповненої реальності було створено ще у 1956 році, він являв собою величезний куб із отвором для голови глядача.

В 1961 – перший пристрій, що фіксується на голові, а далі більше: такі, що відстежують рухи голови, такі, що дозволяють керувати роботами тощо.

Далі Нікіта почав презентувати історію робіт у VR.

Однією з перших на екрані з’явилась гра Dactyl Mightmare 1991 – хорор року, що на сьогоднішній виглядає не так старим, як прадавнім із своєю психодельною графікою. Почати з неї доповідача, мабуть, підштовхнуло почуття гумору. Тут таки розповіли нам і про використання віар арту і в сучасній розробці ігор.

Далі він презентував не як теоретик, а як практик, що дало змогу відвідувачам на власному досвіді спробувати інструменти того ж таки Tilt Brush. Було представлено чимало варіантів його застосування, де одним з найцікавіших став досвід створення 3D світів по сюжетам класичних робіт.

Із полотен майстрів робились тривимірні моделі і відповідне оточення.
Можливість поблукати Зоряною ніччю Ван Гога, побачити пейзаж із різних ракурсів, та навіть, пролетіти крізь сніжинки це дуже цікаво.

Також до перегляду було представлено і м’юзік-перформанси такі як Senzo Peso та Glitch mob VR.

В пошуку нових технологій й кінематограф, так ми дізналися про Cinema VR та проект Tokyo Light Odyssey. Не оминули теми фрактал-арту в скульптурі та діджитал арт.

Завершив свій виступ він переліком принципів VR як то:

  • інтерактивність
  • свобода пересування
  • свобода обзору
  • ізоляція та занурення
  • свобода фізики об’єктів

Та це були тільки лекції, кожен з виступаючих хоч і відповів на безліч питань із залу, але справжня дискусія розпочалась під час панельних дебатів.

Може в залі і були люди не дуже зацікавлені в нових технологіях, втім, по завершенню форуму не лишилося жодного, хто б не захопився, а то й не закохався у світ віртуального мистецтва.

Як ми вже писали, в 2018 році було проведено одну два дискусійних форуми для пояснення VR індустрії.

Слідкуйте за нами!

Почути стіни

Почути Стіни

Ви любите слухати історії?
Спробуйте колись зауважити те, як їх розповідають. Хвилююче чи стримано. Пришвидшено чи сповільнено. Радісно чи сумно. Які емоції виражають?
По-різному. Залежить від історії. І від того, хто її розповідав. Чи що. Чи то людина, чи чийсь лист, чи малюнок, чи розмальовані стіни…

Стріт-арт. Муралізм. Графіті. Хто як назве. Та майже кожен зрозуміє, про що мова піде.
Тарас і Андрій поділилися своїми історіями. Історіями розмальованих міст.

View this post on Instagram

A post shared by Andrew Savchyshyn (@stone.1257) on

Що таке стріт-арт?

З англійською так і перекладається – вуличне мистецтво. Але тут піде мова саме про графіті. Вуличних музикантів і брейк-дансерів залишимо для наступних розмов.
Андрій (Стоун) розповідає, що на його думку, графіті поділилося на два сегменти: комерційний і андерграудний ( наближений до вандалізму ). Обидва з них бурно розвиваються.

З чого все починалося?

Тарас (Арм):
Починалося? Ви впевнені, що готові слухати все моє життя з 2001? (сміється).
Побачив журнал із українським графіті ще в школі. Почав перемальовувати те, що там бачив і з часом спробував малювати власні літери. Мені сподобалося, і наступним етапом був малюнок на стіні. Купив кілька балонів дешевої автомобільної фарби і пішов пробувати на закинутому заводі, що то таке. Так поступово знайомився із графіті-культурою. Схожий шлях проходили майже усі графіті-райтери.

В яких містах вважаєш найцікавішим муральний рух?

Андрій: В Києві муральний рух вважаю найцікавішим, тому що там працює багато команд. І муралінг там набуває більше комерційного характеру, що, власне надихає художників працювати. У Львові ще не так адаптувалися комерційні мурали.

Пригадую, як у кінці 2018 року ми скооперувалися декількома містами й зробили арт-проект для «Моршинської». Українські міста ( Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Львів ) були представлені трьома муралами на етикетках пляшки. Серед львівських муралів на проект потрапили мій і Тараса.
Почути Стіни 3

Чому графіті?

Тарас: Для мене графіті відразу стало захопленням, моїм хобі. Чим далі я ним цікавився, тим далі мене затягувало. Постійно відкривалися нові двері і можливості. Спершу це місцева графіті-сцена, потім у масштабі країни і далі вже світовий контекст.

Кожен етап обростав новими знайомствами і історіями. Було неймовірне відчуття, коли чужі люди, з якими ти тільки-но познайомився, мають щось спільне із тобою і цього достатньо, щоб ми створити паралельний світ із власними правилами. Було відчуття, що я вливаюсь у досить вузьку закриту спільноту.

Робота кипить
Робота кипить

Це був такий собі чудосвіт, де графіті має роль і тла, і клею, які з`єднують класних людей. Згодом захоплення переросло в основну діяльність і я радий, що маю можливість займатися творчістю.

Тусовка Алярм
Тусовка Алярм

 

Як потрапити в вуличне мистецтво?

Тарас:
У графіті заходять не через навчальні заклади із готовим пакетом однакових знань. Банально достатньо купити балончик і не треба нікого знати чи щось розуміти.
В корені мого бажання було залишити суспільству послання: «Я тут був», «Я існую».

Які світові артисти муралів тебе надихають? Звідки береш натхнення?

Тарас:
У мене немає чіткої ієрархії поміж надихачів, і не певен, чи вона має бути. Стріт-арт – явище доволі свіже, і ще треба щонайменше 200 років, аби виокремити в ньому античність, класику, модерн та інші притаманні мистецтву класифікації.
Щодо натхнення, то думаю, що все починалося з підліткових років, коли було бажання себе проявити. Та й взагалі, підлітковий період, це час становлення власного я і природно, що графіті виглядає дуже привабливим інструментом заявити про себе. В той час, коли все навколо старається тебе підпорядкувати у систему (школа, батьки і тд), особистість шукає вікно, де пахне свобода. Для мене тою свободою стало графіті.

Одна з робіт
Одна з робіт

Що скажеш про український стріт-арт?

Тарас і Андрій:
В двох словах, українська вулична мистецька сцена – на стадії становлення. Народилася вона дуже недавно, тому робити висновки ще зарано. Те, що є талановиті художники, – це факт. Вони працюють в тих умовах, які мають. Кожен випадок – унікальний. Згодом вималюються тенденції.
Почути Стіни 4Чи є мурал, із яким пов’язана особлива історія?

Тарас: Кожен малюнок має цікаву історію. Можу виділити одну, що сталася на вул. Кульпарківській. Я побачив риштування на якому утеплювали будинок – зв`язався із мешканцями і отримав дозвіл зробити свій малюнок. Отак просто, але так класно!

Образ птаха
Образ птаха

Андрій:
У рамках фестивалю «Lviv WallKing» ми малювали на будинках старі іграшки, які були «забуті» як біля дитячих майданчиків, так і в нашій цивілізації. Дзиґою чи-то райдужною пружиною вже мало хто бавиться, проте вони залишилися приємних спогадах дитинства.Почути Стіни 5

Чи не псують, на твою думку, мурали архітектурну спадщину?

Тарас: (сміється)
Ні, тому, що на ній ніхто не малює. По закону заборонено малювати на пам`ятках архітектури.

Мурали заборонені на пам'ятках архітектури

Андрій:
Мурали – дуже нав’язливе мистецтво, його не можливо не побачити. Воно має бути в компромісі зі суспільством, із культурою. Ось чому нам треба узгоджувати за дозвіл малювання із міською радою і мешканцями будинку.

Які проблеми бачиш зараз у стріт-арті?

Тарас і Андрій:
Можна сказати, що кошти, що є природнім для явища, яке недавно з’явилося і шукає свого місця в мистецькій ніші України. Кілька років тому була одна ситуація, зараз – інша. Не може такого бути, щоб і фінансова підтримка, і суспільне визнання з`явилося в один момент, і без причин. Процес відбувається природньо, хоча здається, що деколи або недостатньо, або з перегинами. Не можу сказати, що щось кардинально заважає вуличному мистецтву розвиватися. Звичайно, було б краще фінансування мистецького сектору – був би швидший розвиток. На жаль, багатьом художникам доводиться обирати між заробітком і захопленням. На голому ентузіазмі, без підтримки, важко побудувати багато.

На голому ентузіазмі, без підтримки, важко побудувати багато.
На голому ентузіазмі, без підтримки, важко побудувати багато.

Скільки може коштувати один мурал?

Тарас і Андрій:
Неможливо вивести універсальну ціну. Виконання муралу це кільканадцять моментів із власними вартостями. Різні стіни вимагають різного висотного обладанння – риштування, вишки (великі, малі), будівельні платформи. Так само фарба різна під різних художників (більше аерозолів чи фасадного акорилу). Також від ескізу залежить кількість відтінків і відповідно ціна на них (пігменти кольорів мають різниці в ціні і кілька раз). І ще різні нюанси. Грубо кажучи, мурал може коштувати від кількох десятків тисяч гривень до кількох сотень.

Є плани щодо майбутніх муралів?

Тарас:
Особливо не планую творчість. Якщо є бажання творити – творю. Це і є свобода вибору, до якої я прагнув. Вже давно виношую ідею запросити друзів і створити малюнок на електричці. Надіюся, цього року дійдуть руки і вийде домовитися з керівництвом УкрЗалізниці. Усьому свій час.

Наступного разу, коли ви побачите мурали чи то на львівському Замарстинові, чи то в київському підземеллі, то спробуйте зупинитися і почути. Окрім розмов перехожих і струн гітар вуличних музик, почуйте інше мистецтво.

Почуйте розмальовані стіни.

Читайте також Мистецтво, що твориться зараз,
а також Хліба і видовищ: як культурній спадщині вижити у креамісті

Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності – створювати інший вимір.

Микита Шаленний, дніпровський художник та архітектор, лауреат премії PinchukArtCentre та призер ArtVilnius’15 розповів в інтерв’ю Culture Bridges, як грант міжнародної мобільності допоміг йому реалізувати проект «Міст. VR» в колаборації з данською студією віртуальної реальності.

KhoraContemporary це данська компанія, яка займається дослідженнями віртуальної реальності та можливостей технологій нових медіа для втілення культурних проектів.

На минулорічній Венеційській бієнале мене дуже вразила одна художня робота, що була створена за підтримки данської студії віртуальної реальності Khora Contemporary. Це міжнародна компанія, яка співпрацює з художниками в сфері нових медіа. Після знайомства з Khora у Венеції ми почали листування. Вони зацікавилися сценарієм проекту «Міст. VR», присвяченого проблемам біженців з усього світу, і запропонували мені можливість безкоштовно працювати з фахівцями студії та на базі їхньої лабораторії перенести мою акварельну графіку у віртуальну реальність.

Yu Hong

У 2017 році «Міст. Об’єкт» як втілення транспортера між світами було представлено на П’ятій Одеській бієнале сучасного мистецтва. Це дерев’яна модель моста, який має початок, але не має кінця. За допомогою нього можна транспортуватися в будь-яку точку, змінюючи положення моста за вертикаллю та горизонталлю. Метою створення цього об’єкта було прагнення втілити перспективну ілюзію — зазирнути за обрій. У житті ми знаємо, що неможливо наблизитись до горизонту. Фізично та оптично відстань до нього 25-30 км, але як тільки ми подолаємо цей шлях, то знову побачимо лінію горизонту і це безкінечний рух. Це можна розглядати як метафору бажання втечі на підсвідомому рівні, що притаманне людям в Україні та в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 6

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 7

Проект віртуальної реальності візуалізує цю метафору. Там за основу взято київський Рибальський міст, який зараз знаходиться на етапі демонтажу і його частина фактично йде в нікуди. Я продовжив його у безкінечність, прочертивши довжелезну лінію через всю земну кулю в Google Maps.

Переглянувши тисячі фотографії користувачів Google, я скомбінував світ і пропоную глядачам долучитися до групи людей і пробігтися мостом у невідоме через всі ці місцевості. Це викликає відчуття невизначеності і разом з тим цікавості, куди нас приведе міст. Ми не знаємо куди ми біжимо, але нам потрібно бігти.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 8

Протягом двох тижнів у Копенгагені я зустрічався з Пітером Фішером, керівником Khora Contemporary, ми обговорювали мій сценарій, роздивлялись ескізи і створювали пілотний проект. Потім я повернувся додому з усіма напрацюваннями і в онлайн-режимі ми проробляли різні версії.

Також я відвідав майстерню відомого данського скульптора Крістіана Леммерца, який теж використовує віртуальну реальність. Він поділився своїм досвідом проектів на стику мистецтва та нових технологій. Для мене було цінним побачити на власні очі, як він створює графіку та скульптуру, як взагалі живе. Я намагався розібратись у його художніх підходах, адже його скульптури неймовірно реалістичні.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 9

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 10

До поїздки я не мав чіткого уявлення, як саме працює віртуальна реальність. Я потрапив за лаштунки процесу створення проектів для всесвітньо відомих митців і мав змогу спостерігати, як це все відбувається. VR — це інструмент і я зсередини зрозумів, як ним правильно користуватись, які прийоми краще застосовувати, а куди взагалі не слід йти. У кожного медіа є своя золота середина і потрібно не переборщити.

Мені виділили певний ліміт — 200 годин роботи в студії — і я мав втілити задум не із загального бачення, а в рамках цього конкретного проміжку часу та відповідного бюджету. Тобто, якщо ви придумали дуже складну анімацію, сценарій необхідно адаптувати, урізати, обмежитися у виборі можливостей. З одного боку здається, що це заважає художнику, але з іншого боку — розвиває винахідливість і очищає ідею від зайвого, вона стає більш простою та виразною.

Звук — важлива складова, якою потрібно окремо займатись. Створення такого твору мистецтва суттєво відрізняється від всього іншого, оскільки звуком можна все зіпсувати. Я співпрацював з дивовижним композитором з Відня — молодою музиканткою Надiєю Одесюк. Ми випадково познайомились через Facebook, вона вислала мені декілька своїх композицій і одна мені дуже сподобалась, тож я запропонував їй колаборацію. З Копенгагену я полетів до неї в Австрію. Там ми слухали музику, написану для цього проекту, у виконанні живих музикантів (скрипки, віолончель). Вона відчула саме те, що я хотів сказати.

Ми доволі швидко реалізували проект. Через місяць вже презентували його в Берліні в Музеї сучасного мистецтва Фрідера Бурди поруч з роботами таких метрів як Девід ла Шапель та Георг Базеліц. Компанія Khora Contemporary взяла на себе місію промо, вони самостійно відправляли заявки на фестивалі та конкурси і таким чином «Міст. VR» відібрали на Гамбурзький фестиваль VR-мистецтва VRHAM!, де я познайомився з піонерами в сфері віртуальної реальності. Khora також показувала його в Силіконовій долині разом з роботою Пола Маккарті.

Потім нами зацікавився куратор зі Словенії і запропонував участь у виставці в Маріборі. Крім того, ми потрапили в шортліст престижного фестивалю в Лейпцігу та в номінацію на головну премію Женевського МКФ в розділі Digital. Данський фонд представляв «Міст. VR» на Тижні дизайну у Пекіні.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 11

 

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 12

Щоб проект віртуальної реальності не перетворився на комп’ютерну гру, потрібно використовувати певну методику, яку я для себе зміг вловити. Часто роботи VR виходять занадто енциклопедичні: наче ти прийшов до планетарію і дивишся науково-популярний фільм, і це зовсім не про мистецтво.

Мистецтво — це не переказ реальності, це світ художника: це фантастичний світ Луїзи Буржуа чи Анцельма Кіфера. У цьому і є кайф, ми цінуємо напрацювання цих авторів, тому що вони не мають нічого спільного з дійсністю. На планеті Анцельма Кіфера інша сила тяжіння та інші фізичні закони, тому цікаво туди полетіти. Все, що існує реально, я можу побачити і так, для цього не потрібно одягати окуляри. Завдання віртуальної реальності в сфері мистецтва створювати інший вимір.

Моя наступна художня робота буде складнішою і більш ризикованою. Я планую використовувати іншу технологію віртуальної реальності — камери 360, коли за допомогою чотирьох камер створюється об’ємне зображення, яке можна обійти з усіх сторін. Також планую розвивати серію «Міст». Передбачається подальше партнерство з Khora Contemporary в реалізації і просуванні нових проектів на перетині класичних і сучасних медіа.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 13

 

Історія компанії СКЕЙРОН

SKEIRON – Історія Трьох Друзів, що люблять цифру

Є три друга. Вони – різні. З різними історіями. Характерами. Баченнями світу. Проте їх дещо об’єднює. Один початок. Одне місто. Одна школа. Одні пластові табори. Одні історії.

А сьогодні ще й одна справа. Знайомтеся, Андрій, Вова й Юра – засновники компанії SKEIRON.

Історія компанії СКЕЙРОНІсторія компанії СКЕЙРОН

Ви колись гуляли Google картами в режимі перегляду вулиць? Це завжди захоплююче потрапити в цифрову реальність.

Skeiron створює таку 3D реальність.

Розкажіть, як усе починалося?

«Ми з одного класу, разом пройшли через пластові табори, що збудувало дружність, довіру, і як каже Юра, терпіння один до одного. Юра пішов на геодезію, я – на комп’ютерну інженерію, Володя – на комп’ютерні науки. Поступили в один день. Під час другого, третього курсу ми побачили нові технології фотогеометрії. І з того часу почали думати, як би ми могли це застосовувати. Я це бачив з одного боку, Юра – з іншого, Володя – з третього. І саме це об’єднювало всіх трьох» – розповідає Андрій.

Далі Юра підхоплює: «Андрій поїхав в Америку на WorkAndTravel, займаючись там відеомонтажем. Накопивши гроші, які для наших студентських років були тоді справді великими, ми таки наважилися купити квадрокоптер. Із цього все почалося».
Паралельно в цей час Андрій займався сферичною зйомкою. Тоді вони з хлопцями вирішили створити свій перший сайт. «Але виникла одна проблема. Була лише одна батарея, на якій квадрокоптер міг працювати 15 хвилин. Тому ми їздили по всьому Львову й підзаряджали дрон у друзів на квартирах, – згадують з посмішкою друзі. – Зараз ми бачимо свої проблеми в проектах, які зробили. Ми постійно вчимося».

Що таке фотогеометрія і як вона працює?

Фотогеометрія бере купа знімків із літаків і з дронів, встановлює свої координати, тобто певну точку в просторі. Якщо маємо 1000 знімків, то фотогеометрія бере, шукає щось спільне поміж них і створює мапи. Таке знання на другому курсі, коли ми ще нічого не вміли робити, відкрило очі на те, що ми можемо робити з квадрокоптерами. Ми почали літати дронами над об’єктами й фотографувати. Так щось і виходило.
«Ми також використовували фотогеометрію, коли будувався комплекс із семи будинків. На той момент їх було лише два. Ми змоделювали інші», – розповідає Андрій.

Як виникла назва Skeiron?

Це запропонував наш друг.

Ми сиділи на кухні й думали, яку назву можна дати. Він почав розповідати, що в древньогрецькій міфології був такий бог північно-західного вітру Скейрон. Ми без вагань зрозуміли, що це і є наша назва.

Цікавий момент, що коли ми зареєтровували домен, то skeiron.com.ua ще був відкритим.

Буквально через місяць вже інший домен skeiron був викуплений. Ми придумали назву вчасно!» – з посмішкою згадують засновники Skeiron.

Логотип Skeiron
Логотип Skeiron

«В березні 2016 року зареєстрували себе як Skeiron. З того часу по можливості їздили на різні проекти. Займалися спочатку відеозйомкою, бо вона найлегше приносила дохід. Паралельно їздили і сканували різні архітектурні пам’ятки.
Наприклад, 3D модель костелу Св. Йосипа в Підгірцях – одна з наших перших моделей, яка зроблена з максимальною точністю, так що скульптор може виміряти потрібні деталі й зробити з неї реконструкцію. Згодом ми зробили 3D модель костелу св. Ольги й Єлизавети у Львові, що складається з 12500 знімків.»

Що таке геодезія й і як вона працює у вашій роботі?

Геодезія вступає, коли треба виміряти точність менше, ніж сантиметр. Є багато випадків, коли люди застосовують геодезію. Наприклад, є споруда з п’ятьма однаковими ліпнинами.

І в разі пошкодження однієї з них, сканують іншу таку саму, потім пускають на 3D принтер і роздруковують модель, із якої можна зробити копію, щоб це реставрувати.

Із-за того, що ми всі об’єкти переносимо в цифру, можна будь-які виміри дістати з цього пізніше.

Костел

Яка є основна місія Skeiron?

Основана місія Skeiron – привернути увагу міщан до певної проблеми ( до прикладу, розвалення пам’ятки архітектури ) і те, як дану проблему можна вирішити з набагато меншими фінансовими затратами завдяки новим технологіям.

Чи є інші компанії в Україні, з якими ви співпрацюєте?

В Україні дана галузь тільки починає набирати обертів. «В нас немає конкурентів, інші компанії – наші друзі. З ними ми спільними зусиллями реалізуємо різноманітні проекти, обмінюємося досвідом.

Наприклад, одна компанія запросила нас виконати геодезичні роботи та познімати, в той час як вони в ролі архітекторів знали, де треба добудувати.

Таким чином, вони нас учать чогось, а ми їх. Сходинка за сходинкою ми, допомагаючи один одному, досягаємо загального успіху».

Які у вас хобі?

«Ми любимо ходити в гори, мандрувати. Це ще почалося з пластових таборів, які нас дуже здружили. Стараємося збиратися щоп’ятниці або щосуботи на «настільні ігри» – до ігор не завжди доходить, адже весь час витрачаємо, щоб поділитися один із одним, що з нами сталося за тиждень».

Які були ваші останні проекти?

«Нещодавно зробили проект для незрячих дітей. Вперше діти могли усвідомити, як виглядають архітектурні споруди.

Першою в списку 3D моделей, які нас попросили зробити, стояв цирк. Ми були здивовані, не розуміючи, що в ньому такого особливого.

Як виявилося, одного разу під час походу в цирк діти доводили виховательці, що він – квадратний. Завдяки 3D моделі вони змогли зрозуміти, як він насправді виглядає. Зараз ці маленькі пам’ятки будуть подорожувати Україною – в Одесу, Слав’янськ, щоб діти, які не бачать, могли “побачити”».

(прим. редакції – в Україні існує схожий проект “Відчуй Культуру“)

Skeiron та інклюзивні проекти

 

Що вас надихає?

Ідеї один одного.

Часто виникає так, що ми не можемо всі троє взятися за один проект. Тоді хтось, хто запропонував ідею, веде нас, а ми його підтримуємо на шляху й допомагаємо довести почате до кінця.
Нас також дуже мотивують добрі відгуки від людей. Люди надихають часами більше, ніж коштовна винагорода.

Які у вас плани на цей рік?

Планів насправді дуже багато. Один із них – це запустити книжку з Gwara Media, в якій будуть 3D моделі різних споруд, їхній опис, паралельно аудіо-наповнення із записом звуку навколишнього середовища.

Це буде анімаційний туристичний путівник по Львову, де турист, приїхавши, англійською, українською чи польською мовою зможе побачити з усіх сторін архітектурну пам’ятку.

Таким чином, він зможе привезти з собою як сувенір не просто магніт чи карту, а частинку самого міста в цифровому міні-форматі.

Парк мініатюрних споруд також у наших подальших планах. Уявіть, що ви приходите в український парк й бачите там точну масштабовану копію Ейфелевої вежі чи європейського костелу.

Тож, людина приїжджає до Львова, але має можливість побувати ще й у візуальній Європі.

Цього року в Німеччині нас також чекає конференція, на якій ми будемо представляти Skeiron. В подальшому ми б хотіли співпрацювати з туристичними агенціями, візуалізувати Полтву, подаватися на грантові програми.

«В нас є доволі багато ідей, проте ми не хочемо розпорошуватися на все одразу. Ми хочемо робити свою роботу якісно. Адже якість може дати більше в довготривалій перспективі, аніж першість» – стверджують друзі.

Історія Skeiron дійсно надихає.

Ми віримо, що вони зможуть реалізувати усі поставлені цілі. І також віримо у ваші історії.

Пробуйте, ризикуйте, створюйте!

Читайте також Будинки, що розповідають казки – Інтерв’ю
а також VR Forum 2 – Художники та Медіа

Заставка VR Марафон

Більше нереальності – VR Forum: Art of Change

У листопаді 2018 відбулася одна з важливих подій для екосистеми VRAR360 міста Харкова.

Запуск форуму, повністю присвячений новим медіа технологіям, відбувся за ініціативи Academy of Visual Arts Kharkov, яка розташована в Арт-Хабі Самокат та компанії Gwara Media.  Ми розвиваємо напрямок Культури 360 та VR Marathon – освітній технологічний проект, який дозволяє спеціалістам суміжних дисциплін отримати розуміння ринку, дизайну, виробництва контенту та додатків.

Завдяки форуму, ми розпочали маппінг регіональної індустрії та спілкувалися з гравцями локального ринку. Ми з усіх сил намагаємось, щоб аудіовізуальний VR ринок виріс.

Як раніше вистрілили персональні комп’ютери, потім смартфони, без яких зараз людина не може уявити свого життя. Від книгодрукарського станку, аудіокниг, кінематографу до віртуальної реальності. Мультидисциплінарний процес орієнтований на створення мультимедійного, освітнього або промислового продукту, в основі якого лежить унікальна ідея, продуктовий дизайн та технологічна спроможність втілити задумане.

Про що ми говоримо?

Вірутальна реальність (virtual reality) – створений технічними засобами світ, який передається людині відчуттями через зір, слух, нюх і дотики. Віртуальна реальність імітує як вплив, так і реакції на вплив.

Доповнена реальність (augmented reality) означає можливість додавати фізичним об’єктам віртуальні властивості, наприклад: відображення інформації про них, яка, до того ж, може бути індивідуалізована під конкретного суб’єкта сприйняття.

Маппінг (ecosystem mapping) означає збір та узагальненення інформації про учасників визначеної галузі, як вони взаємодіють між собою в визначеному просторі – регіоні, місті, країні.

Більше про Форум!

Проекти, представлені на форумі, демонстрували те, якими можуть і повинні бути сучасні інституції та проекти в області мистецтва, культури та освіти за умов втілення VR/AR, як використовувати сучасні технології та інноваційні підходи для суспільно-важливих проектів.

Учасники ділилися ідеями, презентували фільми, виставки, інсталяції.

Дискусія велася на рівні художників, медіа-артистів, арт-менторів та експертів організацій, які створюють сучасні мультимедійні проекти. Основними темами програми став досвід переходу організацій в мистецтві на формати з застосуванням нових технологій та використанням сучасних підходів у сфері IT та менеджменту.

Проблема української культури в тому, що завдяки різниці в соціальному та технологічному підході між країнами, проекти які втілює культурна спільнота мало цікаві або неактуальні для інших країн, тож використання сучасних технологій може змінити це.

Якщо ми подивимось на культурні проекти з врахуванням технологій, ми можемо долучати до культурних проектів талановитих та “інших людей”, які реалізують свою інтелектуальну творчість в суміжних галузях поза “звичного”, “мистецького” середовища. Проекти можуть потребувати зовсім нестандартних навичок, залучають до культури нових спеціалістів, виникають нові кейси культурних продуктів, небачених раніше.

Ідеї мають важливу, але низьку цінність без втілення, на Форумі також обговорювався процес управління та навички, які необхідні для консолідації зусиль та можливостей для високотехнологічних культурних проектів.

Форум виглядав як експериментальний майданчик для розвитку і поліпшення інтеграції новітніх технологій в суспільне життя міста й країни. Харків є дивним містом, де активно розвивається IT-сфера (ви тільки подивіться, як кластер консолідує своє існування), але у молодих людей немає досвіду використання отриманих знань для створення власних продуктів взагалі, а у галузі культури та освіти тим паче.

Лише на цьому тижні ми спілкувались з починаючими підприємцями у Харкові, які просили створити логотип, ще не маючи ідеї та стратегії бізнесу, над яким вони хочуть працювати. Нещодавно ми спілкувались з культурною спільнотою, які потребували портал, проте на 80% втілення проекту передумали його завершувати, обумовлюючи “не підійшло на смак”.

В існуючому культурному секторі виникають проблеми з недостатнім рівнем менеджменту та знань технологій, що не дозволяє коректно спілкуватись з експертною спільнотою, маючи запит і бюджети для створення проектів. Також на форумі намагалися розібратись, як місто, його соціальне й культурне середовище можуть змінюватися інноваційним і цивільним, низовим шляхом, а не тільки інституційно-державним.

Проте, особливим викликом було знайти відповідні проекти, які б зайшли в наш незвичайний концепт, бо подія була ще й орієнтована на консолідацію, ідентифікацію акторів та учасників VRAR екосистеми.

Форум Перший:

Перший форум став цікавою комбінацією мистецтва, документалістики та цифрових методів сторітеллінгу та журналістики. Першим проектом був проект арт-куратора з Київа Катерини Рай, яка разом зі своїм партнером Олексієм та за підтримки і участі талановитих скульпторів, за підтримки компанії Lenovo та Iridium Lab втілили проект Умовний Спосіб, який ідеально підійшов для запуску форуму.

4/1112:00 – 13:00Проект "Условный способ" — выставка скульптур в VRСпикер: Катерина Рай (арт-куратор, Киев)

Опубліковано Academy of Visual Arts Kharkiv Пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

Після лекції Катерини в учасників була можливість зануритися у віртуальний світ, побачити арт-об’єкти, які  існують лише у віртуальній реальності за допомогою інноваційних продуктів Lenovo, які були партнерами форуму: VR-шоломів Lenovo Explorer та ігрових ноутбуків Legion Y520.

В експозиції представлені роботи восьми українських художників, які вперше працювали з технологією віртуальної реальності (VR).

Для цього деякі ескізи спочатку були відскановані в 3D, а потім доопрацьовані спеціально для VR, а деякі – створені виключно віртуально. Відвідувачі змогли побачити найрізноманітніші скульптури: гігантських розмірів, дивні, футуристичні, з найнесподіваніших ракурсів. Цей проект – яскравий приклад поєднання сучасного мистецтва та новітніх технологій в Україні. Важливим є інституційний компонент експозиції – в умовах обмежених ресурсів монументалісти, скульптори, художники не можуть можливості реалізувати свої ідеї, тож креативні можливості творчого сектору втрачають свій потенціал.

Проект має масштабуватися ширше і його інноваційний потенціал може потіснити ще багато просторів в малоконкурентних галереях та культурних інституціях, які недостатньо працюють над підтримкою скульпторів та інших митців.

Віртуальна реальність дозволяє не тільки роздивлятись прекрасні скульптури, а і привертати увагу до актуальних, не таких “сексуальних” явищ як мистецтво.

Наприклад, долі людей, які потребують підтримки. Особливість віртуальної реальності – це імерсія, тобто зануренні в історії, які можуть бути розказані новим чином, з більшою емпатією та можливістю дивитись історію декілька разів, кожний з передивів якої відкриває нові кути зору. Саме тому ми радо вітали Джозефа Сивенького з документальним проектом Рани.

«Рани 360» – це серія із трьох документальних фільмів, знятих за допомогою технології віртуальної реальності, тобто у 360° і реалізований Hromadske.UA спільно з Йосипом Сивеньким.

Перший фільм – це історія Вадима Ушакова, військового, пораненого на сході. Під час евакуації з поля бою йому дуже не пощастило: у гвинтокрилі з нього зсунулася маска і через кисневий голод був пошкоджений мозок. Він втратив багато фізичних та розумових функцій, не може говорити, їсти, сидіти. Його історію розповідає дружина Олена, яка годує Вадима, возить на процедури та вкладає його спати. Фільм дозволяє глядачу це робити разом із нею, сидячи в окулярах віртуальної реальності та майже фізично відчуваючи присутність цих мужніх молодих людей, які не втрачають віру і не втрачають почуття.

Усі три фільми розповідають три різні історії воїнів, що проходять реабілітацію. Герой другого фільму – Роман Кубишкін, а третього – Сергій Романовський.

Результат пошуку зображень за запитом

Режисер фільмів Йосип Сивенький народився 1978 року. Американський фотограф українського походження, який спеціалізується на репортажній, портретній та новинній фотографії. У 2003 році, через рік після закінчення університету в Нью-Йорку (School of Visual Arts, диплом із відзнакою). Йосип приїхав до України як стипендіат Програми студентських обмінів імені Фулбрайта. Його фотографії були представлені у численних галереях та музеях. Йосип працював для ЗМІ як фотокореспондент у країнах Східної Європи і Центральної Азії, в Африці, на Близькому Сході та в Північній Америці. Його фотографії публікувалися в різноманітних виданнях: Bloomberg Businessweek, Conde Nast Portfolio, Forbes, GQ, Newsweek, The New Yorker, Stern, Time, The New York Times, The New York Times Sunday Magazine тощо.

Третім представленим проектом був AftermathVR Euromaidan – унікальний по масштабу та по важливості проект, який втілила команда New Cave Media разом з Національним Музеєм Революції Гідності. Співпраця Національного музею Революції Гідності та студії New Cave Media почалася у жовтні 2017 року і була особливо цінною в умовах відсутності власного експозиційного простору.

Важливо, що завдяки віртуальній реальності, музей має змогу висвітлювати важливі теми шляхом емоційного співпереживання, формувати, розширювати аудиторію і досліджувати її потреби.

Результат пошуку зображень за запитом
У документальному проекті Aftermath VR: Euromaidan глядач крок за кроком повторює шлях протестувальників та дізнається про розстріли 20 лютого через оповідь наратора, архівні кадри, 360° інтерв’ю з очевидцями та знайомство зі сканованими артефактами часів Євромайдану. Проект Олексія Фурмана і Сергія Полежаки не просто занурює глядача у найдраматичніший день Майдану, а вкотре нагадує ціну свободи.

Команда New Cave Media за допомогою техніки фотограмметрії, методу, який використовують для створення тривимірних моделей із великої кількості фотографій, оцифрувала ділянку вулиці Інститутської завдовжки 350 метрів.

Вперше в історії територія такого розміру відтворюється у віртуальній реальності. Саме завдяки фотограмметрії оцифрована бруківка на віртуальній Інститутській повністю відповідає реальній і дає глядачеві можливість фізично пройтися вулицею.

Голосом української версії Aftermath VR: Euromaidan став радіоведучий та голова правління ГО “Громадське радіо” Андрій Куликов. У липні 2017 року проект Aftermath VR: Euromaidan став одним із 11 переможців Journalism 360 Challenge та отримав ґрант у $20.000. А вже за рік, у липні 2018 року, Aftermath VR презентували в Нью-Йорку на звітній конференції Journalism 360 Unconference 2018. Увесь серпень проект демонструвався у нью-йоркському VR World – найбільшому VR просторі Північної Америки.

За час розробки англійська версія демонструвалася на Львівському медіафорумі, конференції LOGIN у Вільнюсі, конференціях MisinfoCon та Action Institute.  Хоча над втіленням проекту працювала велика команда спеціалістів, із-за перевантаженого графіку показував проект також Джозеф Сивенький. Команда New Cave Mediaж в цей час працювала над не менш цікавим проектом по створенню відео в Сен-Лісі, Франція.

https://www.facebook.com/AnnedeKyiv/videos/1888305474619890/

Закривав виступ форуму Нікіта Худяков, СEO компанії OCHI. Молода команда родом з Миколаєва, хлопці в 2018 переїхали в Харків та почали розвивати студію в цьому місті. Спеціалізуючись на архітектурній візуалізації, команда бере активну участь в соціальному та культурному аспекті VR, популяризує можливості та важливість технологій.

Під час виступу Нікіта розкрив тему “VR як нові горизонти культури”, та надав масу корисних та цікавих кейсів, які можуть стати корисними майбутнім проектантам культурних проектів. Під час його виступу вони ділились як своїми кейсами, накшталт експериментів з blockchain-art, так і описували кейси міжнародного рівня.
Більше нереальності - VR Forum: Art of Change 14

НІкіта пояснював, що нині ми знаходимося на початковому етапі зародження VR. Те саме, що було з кіно наприкінці ХІХ сторіччя. І лише через 120 років з того часу з’явився «Блейдраннер».

Таким чином ми зібрали розігріту зацікавлену спільноту, яка знайома або хоче знайомитись і працювати з новими медіа технологіями.

Під час дискусії обговорювали, як ініціювати та створювати проекти для внутрішнього ринку, та дебатували, чи станеться це можливим в освітній та культурній сфері, чи прийдеться чекати міжнародні корпорації, які притягнуть цю технологію разом з собою.

Ну і трохи про підготовку.

Технології віртуальної реальності – це речі, які найкраще пасують до продуктів. Враховуючи аутсорсову направленість міста та відсутність гравців, що повністю сфокусовані на студійному виробництві VRAR360 в Харкові, ми залучили більше партнерів з інших міст.

Студій, що займаються виготовленням такого контенту професійно – одиниці. Найбільше йде робота з інтерактивним контентом у великих аутсорсових компаніях, які не є фокусно зацікавлені в цих технологіях, швидше як додаток до існуючих наборів технологічних можливостей. Сподіваємось, “поки”.

У Харкові є компанія, яка намагається позиціонувати себе як великий гравець світового ринку VRAR, і ми провели зустріч з ними. Позиціонуючи себе як передову студію, насправді її HR відділ вирішив віддати перевагу хелловіну, ніж вийти в публічний простір на етапі розвитку VRAR руху.

Проте, ми оптимістично дивимось на ці перепони, впевнені, що завдяки зусиллям спільноти та партнерів, індустрія зміцніє та замайоріє новими фарбами, отримає імпульс створенню проектів, що будуть обмежені лише шаленою уявою учасників наших подій для створення освітнього, культурного або промислового інтерактивного контенту.

Згадаємо, що раніше ми вже розповідали вам про віртуальне мистецтво  та тренди, що відбуваються навколо нього.

Інституційна комунікація: Харківська школа архітектури

Інституційна комунікація: Харківська школа архітектури 15

Інституційна комунікація: Харківська школа архітектури 16

Інституційна комунікація: Харківська школа архітектури 17

Глітч

Глітч, NA4JOPM8 та Місяць Цифрових Вібрацій

Самый сложный, самый личный, самый болезненный и самый долгий, он не мало причинил мне дискомфорта и, надеюсь, причинит и вам”. – Чекачков И.

Не могли прогавити фотовиставку ілюзії Ігора Чекачкова в галереї Come IN.

Назва проекту – серійний номер жорсткого диску об’ємом 3Тб, з 250 000 фото автора та хронологією в 10 років. Просто уявіть собі, скільки годин свого життя фотограф віддав на полювання моментів?! Скільки переживань, вражень та думок було пережито в цій фіксації буття?! Технічний крах майже стер все цю історію. Але проблема трансформувалася в фотокнигу.

NA4JOPM8 – вдала подача технічного чорного лебідя, відображення стику дійсності та уявної ілюзії.

“..фотография, которая мне наиболее интересна, это когда я ничего не придумывая – реагирую.”, підхід автора до фотографії (зі слів COME IN):

Там є і Майдан, політичне становище тодішнього Харкова, інтимні сесія, фотожурналістика і просто комерційні проекти, які грають на відчуттях.

Такі виставки проходять, як вибух. Всі випадкові глядачі, друзі, колеги, критики та просто любителі мистецтва поступово прибувають, створивши ядро, обмінявшись першим враженням. А через мить організатори та фото-художник збирають всіх для промови.

Хочеться згадати пряму мову фотографа про своє емоціональне відчуття в той момент:
“Я слышал скрип винчестера и мне становилось больно.”

Чи передалося це відчуття з фоном виставки? – так.
Особливо відчутна була актуальна нейтральність зараз до старих невирішених проблем, як крок скрізь невдалий час.

Не покладайте рук, та вірте в краще – інсталяція триває до 1 червня.

Тигролови 360

Тигролови 360 – Знайти Багряного

Наприкінці 2017 року культурне угруповування Video Juice Production, Gwara Media та партнери почали шукати використання інтерактивних технологій для перевинайдення культурної спадщини.
Шукаючи потрібний твір в українській культурі, ми звернули увагу на твір письменника Івана Багряного – Тигролови.

Цим твором, на думку Юрія Шевельова, Іван Багряний утвердив саме «український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, ха­рактерів». Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються пара­лельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра».

Маючи яскравий, майже голівудський стиль, ідея твору буде гарно переноситись та викликати співпереживання учасників, і режисери працюють над переплануванням структури твору для нового 360 медіума.

Уже в зав’язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які мчаться си­бірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них («шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона») — це «еше­лон смерті», яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Много­грішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потріб­но боротися. Другий ешелон — комфортабельний експрес — віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності», які чинили беззаконня, одне слово, «відпові­дальних товаришів». Отже, існує два світи в одній державі — світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії

Виклик в інтерактивній ревіталізації твору – це як прив’язати до майбутнього наратив твору та модернізувати його та технічна реалізація. Маючи прототип, команда проекту веде спілкування з креативними спільнотами України для запуску проекту.