Інтерв'ю з Олександром Чернобаєм

«Кіно – це бінокль»: розмова з учасником кінофестивалю «Молодість» Олександром Чернобаєм

Якщо ви живете/колись жили/просто бували в Харкові, то у стрічці «Не вдома», хоч вона й коротка, встигнете впізнати чимало локацій: Аве Плазу на Сумській, школу (вони всі між собою схожі, але, здається, це та, що біля метро Масельського), кафе «Кулиничі» (там колись буває нелюдно, як у кадрі?), а може, навіть будинок і квартиру, думки про які ніяк не відпускають головного героя. 

Олександр Чернобай
Олександр Чернобай

Про простір у фільмі ми докладніше майже не розпитували, а от про інші подробиці з Олександром Чернобаєм, сценаристом, монтажером, художником і продюсером короткого метру «Не вдома», що є серед учасників національного конкурсу кінофестивалю «Молодість», таки вдалося поговорити.

На жаль, так. Україна хвора києвоцентричністю. Особливо у цій галузі. Попри те, що у Харкові Академія культури готує операторів, режисерів, репортерів. Немає реальної роботи, де вони могли б реалізовуватися. Я кажу й про рекламу також. Як у акторів називають театральний факультет – факультетом аніматорів. У нас підсміюються: «Ті, що знімають весілля». Так, дійсно з’являються професійні талановиті фотографи, відеографи, деякі отримують великі гонорари за свою роботу. Хтось із них мріє: от зараз я наб’ю руку на весіллях, зароблю грошей для комфортного життя, якийсь фундамент, і вже тоді я візьмуся за кіно. А чи може він вже взятися? На мій погляд, у такій ситуації деформуються естетичний смак. Вони починають думати «весільними» кадрами, а кіно – це інша мова. 

У Києві значно більше продакшенів, значно більше людей скажених, у гарному сенсі цього слова. Я не тільки про митців, а й про інвесторів. Я як очільник власного продакшена в Харкові помітив, що в нас замовники не завжди адекватно сприймають ціну, вони не розуміють, чому це коштує стільки. Потім починають торгуватися: давайте знизимо ціну, а навіщо тут квадрокоптер, і це, це, і це ще прибрати, але результат вони очікують неймовірний. У цьому сенсі Київ може і хоче давати більше. Тому в мене разючий контраст у роботі. Тут замовники готові тобі додавати для хорошого результату. 

Мене завжди дивує, що імена харківських режисерів – це рідкість у конкурсній програмі кінофестивалів чи то київських, чи найбільшого у країні – Одеського кінофестивалю. Тому було приємно побачити тебе у списках «Молодості».

Тут є декілька аспектів, на мою думку.

Перший і найголовніший – просуватися нормально не навчають. За Академію можу сказати точно. Ніхто не займається промоцією. Ви зняли роботу? Молодці. Отримайте оцінку. Але щоби був дух суперництва чи відгук від глядачів, то ні – ми нікуди далі не показуємо наші фільми, не відправляємо на кінофестивалі. Що робити з роботами студентів не знає ніхто: ні студенти, ні викладачі іноді. Навіть платформу FilmFreeWay використовують досі одиниці.

Закінчивши Академію, я зрозумів, що викладачі дають завдання, які допомагають шукати себе, свою кіномову, але вони не налаштовують одразу студентів, що вони можуть конкурувати цими роботами з іншими. Що можна загорітися саме цим азартом – зняти краще, ніж усі інші. А в нас таке сприйняття, що це просто ще одне завдання в університеті, яке потрібно виконати за оцінку. Не акцентують на тому, що нам це потрібно не тільки для оцінки.

Ну і все це дає підстави вважати київській тусівці, що вона монолітна. Бо ми просто не показуємося тут. Ми не знаємо навіть, що так можна. Що нам можна з Харкова податися на якийсь кінофестиваль чи приїхати як глядачі. Немає азарту робити класно, щоб нас взяли на конкурс. А тут, у Києві, взагалі багато подій, де можна роззнайомитися між собою кінематографістам. 

Повернімося до твого фільму «Не вдома», який ти презентуєш на кінофестивалі «Молодість».  Це була твоя магістерська робота в Академії. Розкажи, як народилася ця історія?

На одному майстер-класі з акторської майстерности я познайомився з хлопцем, Євгеном. На івенті нас зблизило те, що йому цікаво було потрапити у кадр, а я сам режисер. Потім ми почали випадково зустрічатися в одній і тій самій кав’ярні. Я просто запитав одного разу, чи він живе тут поряд. Було видно, що його дуже злякало це питання, але потім він розкрив мені свою історію. У дитинстві він дійсно мешкав у сусідньому домі. І це місце його не відпускає. Він любить дивитися з кав’ярні на вікна квартири, де раніше жила його сім’я, мріючи викупити її колись знову. Власне, історія Євгена і висвітлена на екрані фільму «Не вдома».

Кадри зі зйомок
Кадри зі зйомок

Звичайно, я додав деякі сценарні корективи, але ця історія заснована на реальних подіях.

На той момент я ще не знав, чи вступлю на магістратуру, але для себе вирішив, що обов’язково втілю цю історію в кіно. Я теж «заразився» тим вікном. На жаль, у процесі підготовки Євген закрився від мене, образився, ніби я з ним товаришую тільки через цю історію і врешті-решт просто відмовився брати участь у цьому кіно далі.

Євгена втілив на екрані Юра. Це актор. Твій друг. І герой ще одного твого документального фільму «Давай, Юра, давай».  Тоді ти знімав його особисту історію. Чи допоміг в ігровому кіно цей твій документальний досвід?

Звісно. Взагалі кіно – це бінокль. Режисер має завжди спостерігати за життям, щоб відтворювати реальність на екрані.

А з Юрою я називаю це «інтелектуальною дружбою». Ми дуже творчо близькі. Через документальне кіно я знайшов собі близьку людину. І потім в ігровому кіно ми чудово розуміли один одного на майданчику.

Ти якось обмовився, що він більше не буде зніматися. Чому?

Повертаючись до ситуації з кіноіндустрією у Харкові. Він отримував запрошення грати в театрі, але категорично не хоче цього. Не хоче працювати аніматором. Він мріяв про кіно, але зараз працює заправником. І ніби почувається щасливим. Звичайно, я вірю, що якщо він захоче повернутися, то йому все вдасться.

Фото зі зйомок фільму "Не вдома"
Фото зі зйомок фільму “Не вдома”

Бюджет фільму «Не вдома» – 5 доларів. На що пішли ці гроші?

Вони були витрачені на квитки команди у Коротич, де знімалася сцена закопування ключів (сміється).

Який кадр у фільмі був для тебе найскладніший ?

Є лише смішний момент. Ми знімали кадр, коли головний герой лежить у ліжку, ми доволі довго ставили світло з оператором, а Юрій у цей час просто заснув. І от як буває, коли людина тільки занурюється у сон, у неї можуть так руки смикатися. Ми випадково зняли і залишили цей живий кадр. Потім лише підмонтували ще спеціально зняту склейку з очима. Усе склалося як треба.

Я б хотів додати ще, що оскільки фільм без слів, мені дуже пощастило познайомитися з Левом Терновим. Він написав музику до цього фільму. І мені теж дуже прикро, що ця людина зараз поїхала з України. Лев раніше часто їздив у Київ на різні воркшопи, трохи працював на кінофестивалях перекладачем. Хотів знайти себе в кіно, але от зараз викладає англійську у В’єтнамі. 

А над чим ти зараз працюєш?

Я в пошуку історій для кіно. У пошуку пригод. Тому й переїхав до Києва (сміється). 

Працюю у продакшені, знімаємо великий проєкт, який буде вже цього жовтня: онлайн-марафон, присвячений творчості поета та композитора Володимира Івасюка. 50 років пісні «Червона рута». Ми знімаємо із зірками: Катею Чилі, Харчишиним та іншими.

Ти зізнаєшся, що дуже любиш стрічки Сергія Звягінцева, Валентина Васяновича та Мирослава Слабошпицького.  Що ще порадиш подивитися нашим читачам?

Мені дуже імпонує девіз цьогорічного кінофестивалю – «Кіно не без питань». Тому пораджу саме такі стрічки. Перше, що хочу додати – це «Краса по-американськи». Потім – «Місто Зеро», «Чорний лебідь», «Сцени з подружнього життя» Бергмана. Я дуже люблю всі фільми Звягінцева: й «Нелюбов», й «Єлену», проте, напевно, щоб скоротити список, виділю все ж «Повернення».

Кінофестиваль «Молодість» – це один із найбільших кінофестивалів у Східній Європі за версією Міжнародної асоціації кінопродюсерів FIAPF. Він стартував у 1970 році. Цьогоріч фестиваль розпочався 22 серпня і триватиме до 30 серпня. Для прихильників традиційних кінопереглядів працюють дві фестивальні локації: кінотеатр «Жовтень» та Будинок кіно. Потрапити на покази тут можна, придбавши фестивальний абонемент або одноразовий квиток. У конкурсі беруть участь приблизно 150 стрічок. 

Для тих, хто безповоротно адаптувався до самоізоляції або просто не встиг приїхати, частина фільмів доступна для перегляду онлайн на сайті безкоштовно за умови реєстрації. Ще дві локації кінофестивалю – це лекційна зона у FEDORIV HUB з майстер-класами від представників кіноіндустрії та безкоштовні покази просто неба біля Арки дружби народів.

Олександр Чернобай – серед режисерів, які беруть участь у кіноконкурсі. Закінчив факультет кіно- і телемистецтва Харківської державної академії культури, брав участь і здобував нагороди на кінофестивалях «Бардак», «Дитятко», «Кіномаршрут», Golden Frame, «Кіномедіа», «Мой кинофестиваль» та Канівському міжнародному кінофестивалі. Режисер фільмів  «Захист Вітчизни – жіноча справа» (2020), «Давай, Юра, давай!» (2018), «Негород» (2016), «А Ви?» (2015). На цьогорічному фестивалі «Молодість» Олександр презентував короткометражну стрічку «Не вдома» – історію хлопця, який дуже сумував за колишньою домівкою.  

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Олександр Чернобай, українське кіно, фестиваль Молодість

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: