Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності

Микита Шаленний, дніпровський художник та архітектор, лауреат премії PinchukArtCentre та призер ArtVilnius’15 розповів в інтерв’ю Culture Bridges, як грант міжнародної мобільності допоміг йому реалізувати проект «Міст. VR» в колаборації з данською студією віртуальної реальності.

KhoraContemporary це данська компанія, яка займається дослідженнями віртуальної реальності та можливостей технологій нових медіа для втілення культурних проектів.

На минулорічній Венеційській бієнале мене дуже вразила одна художня робота, що була створена за підтримки данської студії віртуальної реальності Khora Contemporary. Це міжнародна компанія, яка співпрацює з художниками в сфері нових медіа. Після знайомства з Khora у Венеції ми почали листування. Вони зацікавилися сценарієм проекту «Міст. VR», присвяченого проблемам біженців з усього світу, і запропонували мені можливість безкоштовно працювати з фахівцями студії та на базі їхньої лабораторії перенести мою акварельну графіку у віртуальну реальність.

У 2017 році «Міст. Об’єкт» як втілення транспортера між світами було представлено на П’ятій Одеській бієнале сучасного мистецтва. Це дерев’яна модель моста, який має початок, але не має кінця. За допомогою нього можна транспортуватися в будь-яку точку, змінюючи положення моста за вертикаллю та горизонталлю. Метою створення цього об’єкта було прагнення втілити перспективну ілюзію — зазирнути за обрій. У житті ми знаємо, що неможливо наблизитись до горизонту. Фізично та оптично відстань до нього 25-30 км, але як тільки ми подолаємо цей шлях, то знову побачимо лінію горизонту і це безкінечний рух. Це можна розглядати як метафору бажання втечі на підсвідомому рівні, що притаманне людям в Україні та в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

Проект віртуальної реальності візуалізує цю метафору. Там за основу взято київський Рибальський міст, який зараз знаходиться на етапі демонтажу і його частина фактично йде в нікуди. Я продовжив його у безкінечність, прочертивши довжелезну лінію через всю земну кулю в Google Maps.

Переглянувши тисячі фотографії користувачів Google, я скомбінував світ і пропоную глядачам долучитися до групи людей і пробігтися мостом у невідоме через всі ці місцевості. Це викликає відчуття невизначеності і разом з тим цікавості, куди нас приведе міст. Ми не знаємо куди ми біжимо, але нам потрібно бігти.

Протягом двох тижнів у Копенгагені я зустрічався з Пітером Фішером, керівником Khora Contemporary, ми обговорювали мій сценарій, роздивлялись ескізи і створювали пілотний проект. Потім я повернувся додому з усіма напрацюваннями і в онлайн-режимі ми проробляли різні версії.

Також я відвідав майстерню відомого данського скульптора Крістіана Леммерца, який теж використовує віртуальну реальність. Він поділився своїм досвідом проектів на стику мистецтва та нових технологій. Для мене було цінним побачити на власні очі, як він створює графіку та скульптуру, як взагалі живе. Я намагався розібратись у його художніх підходах, адже його скульптури неймовірно реалістичні.

До поїздки я не мав чіткого уявлення, як саме працює віртуальна реальність. Я потрапив за лаштунки процесу створення проектів для всесвітньо відомих митців і мав змогу спостерігати, як це все відбувається. VR — це інструмент і я зсередини зрозумів, як ним правильно користуватись, які прийоми краще застосовувати, а куди взагалі не слід йти. У кожного медіа є своя золота середина і потрібно не переборщити.

Мені виділили певний ліміт — 200 годин роботи в студії — і я мав втілити задум не із загального бачення, а в рамках цього конкретного проміжку часу та відповідного бюджету. Тобто, якщо ви придумали дуже складну анімацію, сценарій необхідно адаптувати, урізати, обмежитися у виборі можливостей. З одного боку здається, що це заважає художнику, але з іншого боку — розвиває винахідливість і очищає ідею від зайвого, вона стає більш простою та виразною.

Звук — важлива складова, якою потрібно окремо займатись. Створення такого твору мистецтва суттєво відрізняється від всього іншого, оскільки звуком можна все зіпсувати. Я співпрацював з дивовижним композитором з Відня — молодою музиканткою Надiєю Одесюк. Ми випадково познайомились через Facebook, вона вислала мені декілька своїх композицій і одна мені дуже сподобалась, тож я запропонував їй колаборацію. З Копенгагену я полетів до неї в Австрію. Там ми слухали музику, написану для цього проекту, у виконанні живих музикантів (скрипки, віолончель). Вона відчула саме те, що я хотів сказати.

Ми доволі швидко реалізували проект. Через місяць вже презентували його в Берліні в Музеї сучасного мистецтва Фрідера Бурди поруч з роботами таких метрів як Девід ла Шапель та Георг Базеліц. Компанія Khora Contemporary взяла на себе місію промо, вони самостійно відправляли заявки на фестивалі та конкурси і таким чином «Міст. VR» відібрали на Гамбурзький фестиваль VR-мистецтва VRHAM!, де я познайомився з піонерами в сфері віртуальної реальності. Khora також показувала його в Силіконовій долині разом з роботою Пола Маккарті.

Потім нами зацікавився куратор зі Словенії і запропонував участь у виставці в Маріборі. Крім того, ми потрапили в шортліст престижного фестивалю в Лейпцігу та в номінацію на головну премію Женевського МКФ в розділі Digital. Данський фонд представляв «Міст. VR» на Тижні дизайну у Пекіні.

Щоб проект віртуальної реальності не перетворився на комп’ютерну гру, потрібно використовувати певну методику, яку я для себе зміг вловити. Часто роботи VR виходять занадто енциклопедичні: наче ти прийшов до планетарію і дивишся науково-популярний фільм, і це зовсім не про мистецтво.

Мистецтво — це не переказ реальності, це світ художника: це фантастичний світ Луїзи Буржуа чи Анцельма Кіфера. У цьому і є кайф, ми цінуємо напрацювання цих авторів, тому що вони не мають нічого спільного з дійсністю. На планеті Анцельма Кіфера інша сила тяжіння та інші фізичні закони, тому цікаво туди полетіти. Все, що існує реально, я можу побачити і так, для цього не потрібно одягати окуляри. Завдання віртуальної реальності в сфері мистецтва створювати інший вимір.

Моя наступна художня робота буде складнішою і більш ризикованою. Я планую використовувати іншу технологію віртуальної реальності — камери 360, коли за допомогою чотирьох камер створюється об’ємне зображення, яке можна обійти з усіх сторін. Також планую розвивати серію «Міст». Передбачається подальше партнерство з Khora Contemporary в реалізації і просуванні нових проектів на перетині класичних і сучасних медіа.