Нові імена. Хто малює мурали у Бахмуті: розмова з художницею Машею Вишедською

Запускаємо відсьогодні рубрику, де писатимемо про цікавих українських митців, які тільки починають творчий шлях, – #нові_імена.  

Перша, про кого ми розповімо у цьому форматі, – Маша Вишедська, художниця із Бахмута. 

Маша почала малювати в дитинстві. Деякий час ходила в художню студію і намагалася опанувати фарби, але значно більше її приваблювала графіка, тож студію вона покинула. У старшій школі Маша подивилася  «Мандрівний замок Хаула», і це аніме перевернуло її уявлення про красу догори дриґом. А далі були мурали, комікси, сторінки в соцмережах, піші фотоекспедиції… Докладніше про все це – у нашій розмові.

Нові імена. Хто малює мурали у Бахмуті: розмова з художницею Машею Вишедською 1
Фото Маші Вишедської

Ти займаєшся стріт-артом. Із чого все почалося? У яких містах можна знайти твої роботи? 

Перша робота на стіні з’явилась у моїй кімнаті в гуртожитку в Луганську у 2014. Приїхала моя найкраща подруга забирати документи, і мені від радості зірвало дах, я вирішила намалювати дерево. Потім його довелося зафарбовувати. А першу свою роботу в місті я зробила на дверях спортзалу медичного коледжу, я намалювала там гори, хмарки й овечок. Перша серйозна робота з’явилась у FreedomHUB, там планували зробити антикафе, і мене разом ще з однією дівчиною запросили створити ескізи. Я створила їх сама, а ця дівчина потім допомагала мені з деталями, коли ми вже малювали на стінах. 

Мої роботи є у Бахмуті (понад 10), Святогірську, Краматорську, Добропіллі (було 6, але залишилася 1, інші згоріли), Сєвєродонецьку, Старобільську, Маріуполі, Києві, Любліні. Також у більшості обласних міст, Слов’янську, Рубіжному і в Ґданську я залишила свій тег і намалювала нас з моїм хлопцем Ростиславом. 

Знайти їх доволі складно, я залишала їх у непомітних місцях, які не відразу кидаються в очі, але в збережених сторіз усі ці місця є. 

Найбільша моя робота розташована у Бахмуті на вул. Горбатова, 30. Це цоколь дев’ятиповерхівки. Повз цей мурал щодня проходить дуже багато людей, дехто досі фотографується.

У соцмережах ти також викладаєш комікси. Може, маєш у планах книжку з ілюстраціями?

Я почала малювати комікси ще в універі – це були якісь штуки-мінуткі, каламбури тощо. Але не було якихось персонажів. Коли ми почали жити з Ростиславом, якось самі собою з’явились наші персонажі, тому що розповісти щось про нове життя хотілось, а часто фотографувати й фотографуватись я не наважувалася. Спочатку це був блокнотик, який я назвала «Наш Фотоальбом». Туди вмістився весь перший рік спільного життя. Потім ми купили айпад, і я почала домальовувати нас у реальні фотографії, а тоді створила серію, яка лягла в основу моєї першої персональної виставки. Тепер я малюю вже повноцінні комікси на основі якихось буденних ситуацій. Не знаю щодо книги, але це ідеальний формат для сторіз в інстаграмі.

Також я завела окремий канал у тік-току для анімованих коміксів, коли програма, в якій я малюю, додала функцію кадрової анімації. 

Про книги із цими персонажами я думаю в плані якихось колаборацій. Наприклад, один письменник зі Слов’янська хотів зробити книжку про етикет з моїми ілюстраціями, і я запропонувала йому зобразити різні ситуації з моїми персонажами.

Чи намагаєшся ти комерціалізувати своє мистецтво? 

Так, звісно, бо я не хочу йти заробляти гроші десь в іншому місці. Мені більше нічого не цікаво було б робити. Ми подаємося на все, що потрапляє в поле зору, співпрацюємо з громадськими організаціями. Час від часу трапляється якийсь фріланс. Також у мене є сторінка на патреоні. Там можна оформити підписку на будь-яку необтяжливу суму, і вона буде списуватися з картки. Зараз в мене є два патрони.

Нові імена. Хто малює мурали у Бахмуті: розмова з художницею Машею Вишедською 7
Малюнки Маші у дитячій лікарні Бахмуту

Чи є якісь плани наступних проєктів?

Так, у мене багато планів. Восени я планую провести стріт-арт лабораторію в місті, вона мала бути ще у квітні-травні, але через карантин довелося перенести. 

Ще ми обдумуємо проєкт зі створення скульптур у посадці біля Північного ставка – це наша відповідь топіарним фігурам зі штучної трави, які останнім часом з’явилися в місті. Також я хочу зібрати в одному місці, десь на пустирі, скульптури із шин, щоб вийшов такий парк-кунтскамера, але ще не знайшла спосіб, як це зробити коректно, хоча є декілька ідей. Я хочу розширити свою серію #адаптаціяреальності: хотілося б ходити в піші експедиції і залишатися в різних містах на кілька днів, щоб відзняти їх і те, що поруч із ними. Навіть подали цей проєкт на стипендію від УКФ, чекаємо на співбесіду тепер. У мене ще багато планів і ідей! Вони постійно змінюються і доповнюються. 

Розкажи докладніше про #адаптаціяреальності. Що це за проєкт, як він виник?

Він розпочався восени 2018 року під час зустрічі у Костянтинівці від Гараж Генг і Гете-інституту. На цій зустрічі зібрали 5 команд з різних міст Донецької та Луганської областей і 5 команд митців із Києва і Німеччини. Нам потрібно було придумати й реалізувати якийсь проєкт. Врешті ми вирішили здійснити артекспедицію: побувати в 5 обласних містах та в 5 провінційних (міста тих команд, що були запрошені тоді на зустріч) і створити на основі цього серію графіки. 

Нові імена. Хто малює мурали у Бахмуті: розмова з художницею Машею Вишедською 8
Ілюстрація з проєкту #адаптаціяреальності

Якщо маєте на увазі когось зі своїх знайомих, хто б міг стати героєм рубрики #нові_імена, пишіть нам на пошту: Hello@gwaramedia.com.

одеські дворики, яна боцова про школу культури добросусідства

«І люди добрі, і двори гарні»: Яна Бойцова про одеську школу добросусідства

Минулого разу ми спілкувалися з Яною Бойцовою про культурну спадщину, яку можна зберегти через 3D-технології. Сьогодні ми поговоримо про те, як це можна зробити через дворики. Одеські дворики. 

 

Ви займаєтеся проєктом Школа культури сусідства. Розкажіть, будь ласка, про нього більше.

Школа культури сусідства – ідея відродження одеських двориків. Одеські дворики розташовані у старих будинках, і те, як люди ставляться до своїх дворів, будинків напряму впливає на те, чи збережеться культурна спадщина.

одеські двори

Ідея з двориками була для мене таким виходом у нестандартну урбаністичну ідею. Фактично ми працюємо з тою самою проблемою, що й у «Піксельованих Реальностях», але тут уже не з технічного боку. Моїм завданням як партнера, окрім організації навчального процесу, є також поширення цінностей. Цінностей добросусідства.

Те, як люди ставляться до своїх дворів, будинків напряму впливає на те, чи збережеться культурна спадщина.

Із чого все починалося?

Школу культури сусідства заснували декілька громадських організацій Одеси. Наприклад, ГО «Зацікавлені» координують «Двір-Scena» – артмайданчики, де молоді музиканти й театри можуть виступати і знаходити свою першу авдиторію. Інший партнер – «Фонд розвитку міста Одеси» – громадська організація, яка допомагає організувати ідею, знайти для неї фінансування. Тобто, такий собі громадський консалтинг.

одеські двори

У Фонді вирішили, що «Двір-Scena» може перетворитися на культурну ідею, навчальну програму, в яку залучені всі двори Одеси, де будуть об’єднуватися сусіди, практикуючи сусідське спілкування.

 

Чим атмосфера одеських двориків особлива? 

Одеські дворики – це не просто бренд міста, а й елемент атмосфери тої бабелівської Одеси, з якою пов’язані всі міти чи історії двориків. Це коли господині виносять домашню їжу, всі одне одного навколо знають, білизна висить на прищіпках зверху, а знизу, надворі, всі святкують без жодних сварок. Ми прагнемо до того живого образу добросусідства, який приємно відтворювати знов і знов.

одеські двори

Хоча мене більше цікавлять історичні дворики, одеський дух може бути не тільки в італійських чи французьких дворах-колодязях. Він так само легко відтворюється в багатоповерхових будинках.

Для цього достатньо, щоб усі зібралися надворі, винесли трохи домашньої їжі та пустили дітей бавитися навколо столу. І у вас уже є атмосфера.

одеські двори

 

Скільки років школі добросусідства?

Школа сусідства відбувається вже другий рік поспіль. Минулого року о 9-ій ранку люди приходили на інтенсиви, проходили півтора місяця неформальної освіти – лекції від істориків, урбаністів, місцевих активістів, реставраторів, психологів – задля того, щоб уникати конфліктних ситуацій і вчитися правильно комунікувати одне з одним, дізнаватися про потреби тих, хто живе поруч.

Школа культури сусідства в Одесі | forumZFD

Цього року, якби не карантин, ніщо б нас ніколи не змусило перейти в онлайн-режим, перенести це навчання у віртуальний світ. Однак ми знайшли класний, живий варіант через систему Notion. Це розмовний формат, що наповнюється людьми та їхніми думками. Лектор менше читає, більше розмовляє. У результаті є запис, який людина може передивитися, і конспект з її нотатками.

Також у нас є ще дві події в офлайні цього року, і поки це все до вересня. Дотримуючись карантинних умов, ми організовуємо маленькі презентації на 10 людей, які відбуваються у дворах. Це нагадує мені більше формат пресконференції. 

 

Кому і як спала на думку ця ідея? 

Дмитрові Ковбасюку, який почав зі свого двора на Жуковського, 43. Він вирішив перетворити його на сцену. 

дмитро ковбасюк
Дмитро Ковбасюк

У його дворі-колодязі була розвалина ще з Другої світової війни – один будинок, у якого немає даху. Місцева влада нічого не хотіла робити, крім того, щоб знести та побудувати двадцятиповерхівку. Тоді Дмитро із сусідами вирішили, що створять ОСББ і  розберуть у дворі сміття з будматеріалів. Коли це зробили, то побачили, що страшна руїна, яка стоїть у цьому дворі, схожа на амфітеатр і її можна перетворити на театральну сцену з декораціями. З цієї ідеї й почалося, так би мовити, перевтілення двору. І вже минулого року 28-го вересня ми мали фестиваль на цілий день, який об’єднав 17 дворів уздовж тої самої вулиці Жуковського.

 

Який ви бачите вплив у житті людей зі Школою культури сусідства?

Ця програма суттєво допомагає розвантажувати агресію та депресивність у суспільстві. Зараз не тільки Україну, а й увесь світ можна назвати місцем катаклізмів і сильних змін. А ми знаємо, як різкі переміни навколо сильно можуть вплинути на наше життя.

одеські двори

Коли є така річ, як прості стосунки чи емоції, де все зрозуміло, то це може стати відрадою для людей. Це дуже важливо виходити за межі своїх проблем і переходити в реальності інакших.

Ми помітили, що люди також більше почали слідкувати за своїми дворами. У результаті вийшов і фізичний, і водночас не матеріальний ефект від добросусідства.

І люди добрі, і двори гарні.

Я бачу це як шлях трансформації суспільства.

 

Які плани у Школи культури сусідства?

Минулого року ми працювали з 10 двориками, а цьогоріч хочемо залучити ще 15 нових дворів. Чому зосереджені на кількості?

Ми хочемо, щоб кожен район мав такі осередки культури, спорту, екоактивізму, де люди одне одного знають, мають спільні цінності та через школу поширюють їх, підтримуючи таким чином свої спільноти.

одеські двори

Так, навіть якщо нічого не працює, є двір, у який можеш вийти і там потусуватися.

В умовах кризи це така відповідь від урбанізму, якої ніхто не чекав. Виходить, що  суперлокальність працює, а маленькі ініціативи – сталі, можуть працювати навіть найбільше. Ми не очікували цього. 

 

Чи може вже у дворику розпочатися збереження культурної спадщини?

Так. Наприклад, можна оновити фасад чи податися на ініціативу «1000 дверей Одеси». 

Можна зібрати суму завдяки тому, що ви об’єднаєтеся із сусідами, щоб  співфінансувати реставрацію будівлі – відновлення балконів. Відновити якусь традицію, яку ви практикували раніше – ще один спосіб зберегти культурну спадщину. 

Школа культури сусідства – не тільки про прямий активізм у дворах. Сусіди, що об’єднуються, маючи спільні цінності, можуть ставати активнішими у громадах і давати, наприклад, кошти, ресурси, одяг на доброчинність.

одеські двори

Добре робити пропозиції у своїй спільноті:«Нумо разом зберемося й підтримуємо реставрацію старого будинку». Коли є вже попередня комунікація з однаковими цінностями, то це завжди інша справа, ніж коли просто стукаєш у зачинені двері. 

Ми формуємо ініціативу, через яку люди далі між собою спілкуються, вже без нас. Добросусідські стосунки між людьми – як мости, на якій Одеса стоїть і розвивається.

одеські двори

Де можна стежити за вашими новинами?

На сторінках інстаграму чи фейсбуку.

Особлива культурна спадщина також залишена нам через постмодерністські радянські будівлі. Читайте інтерв’ю з кінорежисером, який зняв фільм про балкони таких будівель і те, як за кожним із них прихована захоплива історія людей.

Реальність культурної спадщини. Яна Бойцова. Pixelated Realities

Реальність у пікселях і місто в кишені. Розмова з Яною Бойцовою

Сьогодні завдяки цифровим технологіям культурна спадщина міст переживає реальність «епохи відродження». Як саме це відбувається завдяки громадській організації Pixelated Realities, розповідає її співзасновниця Яна Бойцова. 

Розкажіть трохи про себе. Чим ви зараз займаєтеся?

По-модному це заведено називати «культурна менеджерка», тобто менеджерка культурних проєктів в освітніх і цифрових сферах. Це ті два напрямки, які ми об’єднуємо через Pixelated Realities (далі – «Піксельовані Реальності»).

 

На кого ви вчилися? Чи думали, що будете займатися цифруванням?

Реальність у пікселях і місто в кишені. Розмова з Яною Бойцовою 9

Я вчилася на міжнародній економіці та менеджменті в КНЕУ за спеціальністю «Євроінтеграція». Ми вчили трохи там усього про все англійською та українською мовами. 

Загалом це така загальноосвітня база, яка тебе випускає потім у життя. Проте це нагадувало мені радше випуск із філософського факультету: ти знаєш усе, але нічого з тим не можеш до кінця зробити.

Далі я запустила в IT-відділі програму пошуку талантів. Була асистентом команди маркетингу, розробки внутрішніх маркетингових інструментів. Так я вчилася і в IT, і в комунікації. Програма пошуку талантів – місце, де ми могли взяти всі наші знання з маркетингу й створити з них курс для людей. Вирішили, що він буде дистанційним.

Взагалі це був перший курс в Україні про маркетинг і IT тоді, коли, скажімо, Coursera була ще вся англомовною і здавалася багатьом десь далеким світом, що не може замінити справжнє навчання в університеті. Так чи так, ми успішно набрали тих талантів.

Далі я почала займатися цим курсом як окремою діяльністю. Мене називали «проджект менеджером», але насправді це була Яна, яка робить і навчальну програму, і IT-систему, де все буде розміщуватися, і збирає людей, і комунікує з учасниками й усіма експертами  компаній-партнерів.

Протягом часу, коли з командою «Піксельованих Реальностей» ми шукали гранти, то отримали дуже багато досвіду саме в культурній та громадській діяльності. Я зрозуміла, що можу поширювати далі цей досвід. Досвід адаптації команди партнерів, авдиторії. Так і утворилася Школа культури сусідства, якою ми займаємося зараз.

 

Розкажіть трохи про «Піксельовані Реальності». Із чого все починалося? 

Це завжди було про культурну спадщину. Ми хотіли зберегти її через цифрові методи, а далі – поширювати, популяризувати ці методи оцифрування (сканування, 3D- моделювання, лиття).

Загалом це була унікальна ідея. Ідея на межі технологій, я б сказала. 

Технологія 3D-сканування тільки-тільки отримала можливість для реальної взаємодії з нею. Ми фактично одночасно з кількома ініціативами у світі досліджували, що це таке.

Представлення 3D-моделей. Реальність культурної спадщини
Представлення 3D-моделей

То були ідеї, що лише витають у повітрі, але в кожного знайшли свій спосіб вирішення.

Проте ми відрізняємося від світу тим, що в Україні важче знайти ресурси для перших інвестицій. Спочатку планували бути стартапом, але оскільки ринку немає, а ідеї з технологіями ще сирі, то повернулися до ідеї бути ГО. Громадська організація, що співпрацює з дослідницькими креативними індустріями.

Яна Бойцова

Таким чином до нас найчастіше звертаються з ідеєю, кажучи: «Ми хочемо віртуальну голограму, щоб зберегти свою будівлю» або «Ми хочемо зробити з будинку модель-статую». Хтось хоче мати цифрову панораму. І ми починаємо із цими запитами потрохи розбиратися, дивлячись, що від нас хотіли, і чим ми можемо допомогти.

 

Чи ви мали міжнародну співпрацю?

Дмитро Докунов, співзасновник Піксельованих Реальностей
Дмитро Докунов, співзасновник Піксельованих Реальностей

Ми мали пробні виїзди. Нас запрошували з різних причин. Наприклад, у Ризі займалися оцифруванням, у Туреччині також знімали об’єкти в кількох містах, а в Польщі інша компанія сканувала, тоді як ми робили модель. Розпочинали ще співпрацю зі Словаччиною та Чехією.

Цікаво, що в нас є один співзасновник, який провів три роки в Індії, знімаючи статуї Ґанді. Так у нього вийшли колекції зі 100 відсканованих об’єктів із життя Ґанді. Ці, як і наші інші роботи, можна переглянути на SketchFab

Я б не сказала, що в нас була ще така довгострокова вартісна співпраця. Це радше одноразові проєкти, такі собі спроби, адже виникає багато складнощів у самому процесі співпраці. Проте з Туреччиною як партнером хочемо продовжувати.

 

Які плани на майбутнє в «Піксельованих Реальностях»?

Реалізувалося вже доволі багато планів, які ми задумували. До прикладу – розвиток Школи культури сусідства і Дуже цифрових резиденцій. Нас запросили  на роботу в Кропивницький зі створення бронзових макетів, і ми їздили туди на сканування.

Федір і Яна Бойцови, засновники Піксельованих Реальностей
Федір і Яна Бойцови, засновники Піксельованих Реальностей

Будемо співпрацювати з нашими львівськими партнерами Skeiron і створювати цього року «Кишенькове місто» в Одесі.

У мене загалом зараз шість проєктів. Один із них на стадії завершення розгляду грантодавцем. На хобі не залишається так багато часу.

 

На які хобі все ж таки залишається час?

Я малюю. Називаю це живописом на початковій стадії, хоч і малювала ще з дитинства для себе. Зараз почала садити домашні квіти. 

У «Піксельованих Реальностях» можемо як хобі сканувати певні об’єкти, як-то було зі старовинними дверями у «Двір-Scenі».

 

Як можна долучитися до «Піксельованих Реальностей»?

Ми не наймаємо зараз у постійну команду, тому що довгий час не було ресурсу, який би тримав нас, окрім ідей. Фактично працюємо через проєктні роботи, і тоді можемо наймати людей у форматі фрілансу. Якщо ж людина приходить до нас і хоче опанувати певне вміння, то  ми можемо із цим допомогти під час таких фрілансів. Але якщо їй не до нас, тоді ми кажемо до кого їй можна звернутися, де знайти те, що вона шукає. Намагаємося бути максимально корисними, якщо це навіть людина не нашого профілю.

Pixelated Realities. 3D-модель

Сподіваюся, що зараз із запуском нових проєктів ми станемо стабільнішими і про нас дізнається більше компаній. Резиденції – це й можливість знайти нові таланти, побачити, що вони зможуть придумати, і які ідеї можливо спільно втілити в життя.

Я б сказала подаватися на резиденції, якщо хочете долучитися до нас, щоб спільно ми могли щось створити і зрозуміти, де можемо бути одне одному корисні.

 

Можеш розповісти більше про «Дуже цифрові резиденції»?

«Дуже цифрові резиденції» – ідея, яка виникла минулого року з харків’янами.

Ми думали як можна окуповувати вміння, які маємо. Однією з пропозицій стали резиденції.

В Одесі є артпростір SiniY Crab, де облаштували майстерні для різних креативних професіоналів. Завдяки цьому нам не потрібно займатися зараз пошуком окремого приміщення, але можна співпрацювати з ними і вже принести туди свій продукт.

Команда Pixelated Realities
Команда Pixelated Realities

Думали, як це буде, шукали способи втілення в партнерстві з харків’янами, так, щоб це пов’язувало як віртуальне (project mapping, доповнена, віртуальна реальність), так і скульптурне, що наближене до 3D-реальности. Завдяки такій співпраці ми зможемо шукати нових учасників, залучати міжнародних резидентів. Було б добре, якби ці резиденції стали платформою до створення в майбутньому схожих наступних.

Де можна стежити за тим, що відбувається у «Піксельованих Реальностях»?

За нами можна стежити в інстаграмі та на нашій сторінці у фейсбуку

Наступного тижня Яна розповість про «Школу культури сусідства», що її вони створили в Одесі. А поки ви можете прочитати історію трьох друзів із Skeiron, які також займаються технологією 3D-моделювання.

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки

Серед безлічі індивідуальних і групових видів терапії є одна, яка максимально розкриває творчий світ кожного, – арттерапія. Що таке арттерапія і як вона працює, ми запитали в Ірини Нагірної.

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 10Ірина Нагірна – психологиня, арттерапевтка, сертифікована фахівчиня у роботі з метафоричними асоціативними картами і навчальній програмі «Базовий курс бодинамікі» (Bodynamic International ApS).

Ірино, розкажіть, будь ласка, що таке арттерапія.

Простими словами арттерапія – це лікування за допомогою мистецтва. Її головне завдання – допомогти людині розібратися в собі і гармонізувати свій емоційний стан. Хтось лікує словом, хтось –через тіло, а хтось – за допомогою мистецтва.

Цей напрямок існує дуже давно, просто не завжди ми вкладаємо в арттерапію ще й поняття психології, а те, що мистецтво зцілює, здогадувалися вже, напевно, у давнину.

Чим відрізняється арттерапія від творчости і мистецтва?

Арттерапія не має на меті створити щось красиве і вразити інших. Тут ми створюємо щось «красиве» тільки для себе, немає правил зі створення такої роботи.

Арттерапія – це про свободу і про те, що доросла людина може повернутись у стан дитини. Тому що в арттерапії ми не малюємо тільки фарбами або олівцем, можна ж малювати руками і тілами. Зараз багато хто купує, наприклад, картини з номерами, вишивки тощо. Це спосіб заспокоїтись і гармонізувати свої емоції. Якщо говорити про арттерапію у психологічному контексті, то, звичайно, тут обов’язково, щоб у терапевта була психологічна освіта, щоб він знав, куди далі скеровувати людину.

Назвіть, будь ласка, найпоширеніші методи арттерапії. Чим вони можуть допомогти?

Це і образотворче мистецтво, і музикотерапія, і драматерапія, і танцювально-рухова терапія, і бібліотерапія тощо. Вони допомагають в усвідомленні себе, своїх почуттів, потреб, прагнень, взаємодії зі світом, формуванні навичок побудови стосунків, особистісному й психологічному розвитку.

Кому потрібна арттерапія?Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 11

Арттерапія може стати виходом для тих, хто не бажає відвідувати традиційного психотерапевта. Наприклад, для підлітків, які зіштовхнулися з кризою перехідного віку. Або людей, які пережили досвід, що його складно передати словами, наприклад, спробу самогубства. Арттерапія корисна і для людей із хронічними болями або серйозною хворобою.

Так, дослідження 2018 року показало, що половині з 200 госпіталізованих арттерапія допомогла значно знизити рівень болю і тривоги, а також поліпшила настрій.

Чи можна контролювати свої емоції самому? Та як це зробити?

Емоції – це первинна рефлекторна реакція на будь-які подразники. Негативні чи позитивні емоції виникають у будь-якому випадку, уникнути їх неможливо, але можна навчитися розуміти їх і контролювати.

Один зі способів контролювати свої емоції – за допомогою свого розуму і свідомості. Насамперед необхідно зрозуміти, чому виникають ті чи ті емоції, що стало причиною. А для цього необхідно навчитися перемикати увагу з емоцій на мислення. «Включити» мізки можна за допомогою правильно поставлених запитань:

  • чому і звідки ця емоція прийшла;
  • наскільки вона актуальна.

Таким чином ми перенаправляємо енергію на розумовий процес і гасимо свої емоції. А отже, починаємо ними керувати. Звичайно, результат – це справа тренування і практики.

Ще один спосіб – це заміщення одних емоцій іншими. Як варіант це може бути будь-який творчий процес: малюнок, спів, танець – усе, що може подарувати сильні позитивні емоції, дати розрядку і змінити фокус уваги.

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 12Необхідно прислухатися до себе. На що схоже ваше роздратування? Може, на скрип незмазаних дверних петель? Або на звук, коли хтось проводить нігтем по склу? А може, ви уявили собі розпечену вогненну кулю? Спробуйте зобразити створений вашою уявою образ на папері. Не біда, що ви не художник. В арттерапії є правило: художня майстерність тут абсолютно не важлива.

Можна зробити інакше: намалюйте каракулі і із задоволенням порвіть, а потім, відчувши полегшення, розгляньте один зі шматочків аркуша, знайдіть кумедний образ, вигадайте історію.

Не обов’язково малювати, якщо вас до цього не тягне. Зробіть колаж із улюблених віршів, коробочку «турботи про себе» (покладіть туди все, що покращує вам настрій), запишіться на творчі курси, купіть розмальовку-антистрес. Зрештою, безліч психологів говорить, що сама наявність хобі може помітно поліпшити якість життя.

Так само не забувайте про повноцінний сон і відпочинок. Нестача сну і відпочинку робить нас дратівливими і вразливими. Що сильніше ви втомлюєтеся, то сильніше знижується якість вашого мислення, за допомогою якого ви можете обробляти інформацію, що надходить до вас, а не просто реагувати на неї.

У багатьох людей буває потреба відволіктися на кілька хвилин. В інтернеті є безліч сайтів, створених для перемикання уваги з поточного завдання: пабліки з кумедними картинками, онлайн-ігри, соціальні мережі, спеціальні сайти. Вони допоможуть знизити тривогу, дізнатися трохи більше про себе, виплеснути негативні емоції, підвищити самооцінку і просто відволіктися. Однак якщо ви відчуваєте, що не справляєтеся з емоціями самі, то варто звернутися до арттерапевта.

7 сайтів для заспокоєння нервів

Зробіть малюнки із шовкових хвиль

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 13

На Weave silk можна малювати візерунки із шовкових хвиль, що дає неймовірне естетичне задоволення, налаштовує на творчий і спокійний настрій.

Намайлюйте свого персонажа і пройдіть з ним квест

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 14

На Draw a stickman потрібно намалювати персонажа і пройти з ним квест, домальовуючи різні предмети. Непоганий спосіб відволіктися для дорослих і дитяча гра.

Подорожуйте онлайн

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 15

На Place sadvise ви можете відволіктися від повсякденної рутини і здійснити невелику подорож у якусь країну, погуляти по вуличках чужого міста, подивитися нові місця. Потрібно просто вибрати країну зі списку.

Підберіть музику під свій настрій

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 16

На сайті In mood ви вибираєте зі списку свій настрій, і вам одразу ж пропонують плейлист з відповідних пісень. Є дуже довгі добірки, наприклад, для позитиву, є невеликі подборочки у випадку смутку і меланхолії.

Придумайте будинок своєї мрії

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 17

У простому онлайн-конструкторі Home styler ви можете створити будинок своєї мрії, розпланувати все аж до кольору штор у спальні і подушок на дивані.

Пограйте в Lego

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 18

На сайті Build with chrome можна трохи впасти в дитинство і пограти онлайн-конструктором Lego. На віртуальному материку в Google знайдеться місце для всіх «будівельників».

Пограйте на піаніно

Як впоратися зі своїми емоціями: поради від арттерапевтки 19

На Multiplayer piano грають на піаніно – за допомогою мишки або клавіатури. Є чат, де можна поспілкуватися з іншими «композиторами», а також режим Play Alone – для гри наодинці.

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією

Фотографія ніколи не була такою доступною, як сьогодні. Зараз майже кожна людина має якийсь гаджет і може зробити доволі непогані знімки. Достатньо зайти в інстаграм, щоб переконатися в тому, що кожен другий відкрив у собі внутрішнього фотографа та прагне поділитися зі світом своїм баченням реальности. Напевно, ще років 40 тому ніхто не міг уявити, що таке затратне та складне ремесло, як фотографія, стане доступним майже для всіх.

В Україні майже немає можливостей здобути якісу освіту з фотографії, більшість фотографів опанували цей фах самостійно. «Центр візуальної освіти» у Луцьку був створений саме для тих, хто хоче навчитися розповідати історії через фотографію, для фотографів-аматорів і початківців, які прагнуть дізнатися про основи фотомистецтва. Ми поговорили із засновницею центру Іриною Єрошко, щоб зрозуміти, чому такий центр потрібен в Україні.

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією 20
Іра Єрошко на заняттях школи візуального сторітеллінгу. Фото студенців центру.

Розкажи трохи про «Центр візуальної освіти». Як з’явилася ідея створити його?

Громадська організація «Центр візуальної освіти» була заснована в січні 2018 року. Як прийшла ідея, я точно не пам’ятаю, але я довго шукала назву для організації, міняла її потім… Загалом я шукала платформу, яку могла б використовувати для власних лекцій, щоб не бути прив’язаною до іншої організації та не бути просто фрілансером. Я хотіла мати власну організацію, щоб можна було планувати якісь проєкти, запрошувати інших спікерів, робити школи, курси, воркшопи. Теж тоді, у 2018-му, я ініціювала міжнародний проєкт, але для його реалізації необхідна була юридична особа… так і виник «Центр візуальної освіти».

Що таке візуальний сторітелінг? Чому важливо викладати його в Україні?

Візуальний сторітелінг — це спосіб розповісти історію крізь призму фотографії та певні фотоматеріали. Це можуть бути колажі або інсталяції — все, що пов’язано з візуальною картинкою… У словниках, напевно, ще немає такого слова, але його активно використовують у рекламі. Своїм студентам я пояснюю, що це — коли ти береш серію фотографій, пов’язаних між собою якоюсь однією темою, і за допомогою цього можеш «розказати» історію. Це не окремо взяті фотографії, просто ніби набір гарних картинок, це конкретна історія про подію, емоцію, людину…

Скрізь по світу візуальний сторітелінг вже давно викладають і практикують. Час одинарних картинок, популярних у 60-ті роки — період Картьє Брессона, Ман Рея, Brassaï, Роберта Капи, які теж частково його використовували, — уже минув… І час журналу LIFE, де фотографія була сама по собі як один артоб’єкт, — теж. Зараз ми живемо в епоху фотосерій і фотопроєктів. У більшості журналів ми знайдемо фотосерії та не знайдемо окремі картинки, які між собою не пов’язані. Чому так? Можна багато назвати причин, починаючи з того, що фотографія стала доступніша, фотографії необхідно більше контексту у час маніпуляцій медіа і так далі… Усі вони актуальні й в Україні. Однак у нас комерційна фотографія доволі розинена, а альтернативна, художня дуже відстає.

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією 21
Фото студенців Центру Візуальної Освіти з лекції по фотографії у Луцьку.

Навіщо Луцьку такий центр? Чи є у вас велика спільнота фотографів?

Луцьку, скоріше за все, не потрібен був цей центр, Луцьк чудово жив без нього. Так просто склалося, що я тут мешкаю і мені потрібно завжди займатися якоюсь діяльністю, тому я його заснувала. Я отримала трохи досвіду, навчаючись за кордоном, приїхала сюди й хотіла щось із цим досвідом зробити. Чи є велика спільнота фотографів? Не знаю, її дуже важко виміряти, я не знаю всіх фотографів Луцька. Більшість фотографів, яких я знаю, — це мої студенти, друзі або знайомі цих студентів, але як такої дружньої спільноти в нас немає, принаймні я про неї не знаю. У нас є Волинська спілка фотохудожників України, але де вона, хто там є, що вони роблять — про це нічого не знаю, мені здається, у них немає соцмереж, сайту чи будь-якого іншого способу, щоб за ними стежити… Я не знаю навіть, як до них долучитися. Не можу сказати, що спільнота фотографів велика. У нас не відбувається жодних фотозаходів, фотовиставок — 2-3 на рік, їх організовує ця спілка фотохудожників, і все. На ці виставки ходять самі фотохудожники та їхні знайомі. Також у 2018-му відкрився Музей сучасного українського мистецтва ім. Корсаків — такий чудовий рік видався!

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією 22

Розкажи про свій досвід у фотографуванні

У 14 років я почала фотографувати, тому що мій дідусь залишив мені у спадок свою камеру. Я захопилася фотографією: читала про це, шукала якісь відео, знайшла фотоспільноту на сайті Flickr, яка мені дуже допомогла. Там я отримувала фідбек на свою роботу. Потім пішли маленькі комерційні роботи, потім маленькі фотоісторії різні…Це все перейшло у навчання в Австрії, тому з’явилися все більші проєкти, більші комерційні замовлення. Я можу сказати, що знаюся на документальній, концертній фотографії, маю багато досвіду в портретній зйомці, загалом умію все потроху знімати, але найбільше мене цікавить документальна, концептуальна фотографія.

Чи є у тебе команда або партнери? Як шукаєте фінансування?

Весь минулий рік моїм партнером з викладання був Андрій Яручик, зараз він займається іншими проєктами, тож викладаю тільки я. Мої студенти частково є і партнерами, і командою, тому що з ними ми можемо часом придумати якусь подію або вони допомагають мені із соцмережами. Фінансування в нас наразі ніякого немає, центр самофінансується. Хотілося б, звичайно, мати додаткових викладачів, але поки я не можу знайти людей, які були б зацікавлені у тому, щоб викладати та віддавати, а не брати. Це дуже складно: багато фотографів або дуже зациклені на собі та не бажають ділитися знаннями, або ж надто закомплексовані й вважають, що вони нічого не вміють, тож не хочуть виступати перед публікою.

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією 23

Які проєкти твій центр уже робив? Чи є щось цікаве на майбутнє?

Перший проєкт — це була Міжнародна осіння школа візуального сторітелінгу і створення журналу «ЗАРАЗ». Ми реалізували їх спільно з організаціями «Сєвєродонецька молодіжна рада», «Молодіжна платформа», німецькою організацією FROH!. Молодь із двох областей, Луганської та Волинської, протягом 17 днів мала створити журнал. Робота над цим проєктом дала поштовх до запуску школи візуального сторітелінгу, короткого технічного курсу, до курсу «10 лекцій про фотографію». Цей курс сфокусований на історії та філософії фотографії. Зараз у нас триває курс про проєктне мислення — саме про створення фотопроєктів. 

Ще ми робили навчальні поїздки за кордон, їздили на виставку World Press Photo в Польщі, на фестиваль Odesa//Photo Days, єдиний міжнародний фотофестиваль в Україні, на фотофестиваль Unseen в Амстердамі (дуже крутий, один із найпрестижніших фотофестивалів у світі), у навчальну фотоподорож у Грецію. Там саме відбувалося Бієнале сучасного мистецтва. Просто знайомимося з тим, що відбувається у світі з фотографічного погляду, якось намагаємося долучати людей у цей діалог міжнародний, щоб вони розширювали світогляд, тому що фотографія у Луцьку нічого не розкаже про фотографію у світі та навіть в Україні. Тільки за допомогою цих навчальних поїздок можливо показати та пояснити, яка фотографія зараз є, що зараз актуально, та куди це все йде.

У нас була запланована поїздка в Лодзь, на фотофестиваль, що є найкращим і найстарішим у Польщі. Він дуже цікавий, у них є своя Лодзька кіношкола, вони мають дуже хорошу базу. Однак не вдалося, зараз дуже складно  планувати майбутнє, більшість наших планів накрилися. Хотілося б нарешті вже організовувати виставки з роботами студентів, більше поїздок по Україні, познайомитися з іншими фотоспільнотами в нашій країні, точно знаю, що є в Миколаєві та Харкові. Дуже хочемо поїхати в Івано-Франківськ, познайомитися там із творчими людьми. Спільноту фотографів та людей, зацікавлених у візуальній культурі, розширювати та об’єднуватись, ось, наприклад, як ми робили журнал із Луганськом, створили проєкт разом — хотілося б далі з іншими областями так працювати. 

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією 24


Після навчання за кордоном ти повернулася в Україну. Навіщо?

Для контексту: я жила 3 роки в Києві, потім 3,5 роки за кордоном і після цього повернулась у своє рідне місто Луцьк. Для чого?  По-перше, в мене закінчилася віза, потрібно було повернутися, хоча, звичайно, можна було знайти спосіб залишитись, але не хотілося. Я планувала відпочити від дуже активного навчання, роботи, яка без упину тривала всі ці 6 років. По-друге, мені було необхідно переосмислити, чим я хочу займатися далі та спробувати викладати. Я відчувала в собі, що хочу це робити, але було не так багато досвіду. Весь минулий рік я активно викладала і зрозуміла, що в мені це вдається, дуже подобається і не набридає. Звичайно, я втомлююсь, але бачу, що це корисно людям і це те, чого дуже давно не вистачало Луцьку, і бачу перспективи для цього.


Які труднощі є у твоїй роботі? Чи підтримує тебе місто?

Труднощі є в будь-якій роботі, творчій чи ні. Це контакти з людьми, нерозуміння, неприйняття критики або ж фідбеку, просто виснаження, бо багато енергії віддаєш іншим. 

Не хочу сказати, що місто не підтримує, тому що досі мала змогу робити це в Луцьку продуктивно. Приходять нові люди, я їм дуже вдячна за це. У нас на курсах навіть є слухачі з Тернополя, Одеси, Івано-Франківська, які підключалися до наших лекцій. Завдяки карантину це виходить вже за межі міста.  З одного боку, Луцьк підтримує тим, що люди приходять на лекції, цікавляться. З іншого боку, я поки не бачу ніяких можливостей фінансової підтримки або можливості отримати приміщення, навіть не знаю, де це все шукати, таких ініціатив для підтримки творчих людей я не бачу. Тому все в наших руках, ніхто нічого не очікує від когось, усе залежить від нас.

Центр Візуальної Освіти. Фотографії з історією 25


Як приєднатися до вас дистанційно?

У нас є в записі курс «10 лекцій про фотографію», кожна лекція триває приблизно дві години. Тобто це понад 20 годин лекцій про теорію та філософію фотографії. Зараз дистанційно триває курс «Проєктне мислення», він теж після завершення буде доступний онлайн. Крім цього, є запис «Короткого технічного курсу», він для початківців, які зовсім нічого не знають про роботу фотоапарата, це базові навички зйомки — скоро цей курс теж буде в онлайні. Потрібно стежити за нашими анонсами, я маю встигнути все це обробити, змонтувати, викласти і тоді у нас буде 3 онлайн-курси. Я вважаю, що це дуже хороша основа для людей, які з нуля хочуть вивчити основи роботи з фотокамерою, дізнатися базову інформацію, звідки фотографія прийшла, якою вона була, якою стає зараз, які тенденції головних фотографів, ключові події і навчитись створювати власні фотопроєкти.

Інтерв'ю з режисером Романом Блажаном

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном

«Якби кожен із нас зробив щось гарне для свого дому, наскільки красивішим стало б ціле місто…», – так закінчується тізер українського фільму про балкони і починається наше інтерв’ю з Романом Блажаном. Режисером, продюсером, співзасновником відеопродакшн-компанії Minimal Movie, серед проєктів якої – фільм Enter through the balcony. Фільм, як виявилося, не лише про балкони.

Чому саме балкони?

Балкони зазвичай не прив’язані до зовнішнього світу. Часом вони навіть створюють дисонанс із ним. Наш фільм – продовження історії про балкони, яка почалася в книзі Саші Бурлаки Balcony Chic. Це як публічний діалог, який розпочався із читачем і зараз уже продовжиться з глядачем. 

Окрім того, що балкони – візуальний, вони ще й локальний феномен, за допомогою якого можна розповісти світові більше про Україну і дізнатися нам щось нове про себе самих.

Жінка на балконі

Нам подобається те, що в нас вийшло. 

Розкажіть трохи про ваш творчий шлях. Чому зараз ви займаєтеся кінематографом і що вас надихає?

Мій творчий шлях – постійний випадковий збіг обставин, проте зовсім невипадковий, коли я оглядаюся назад.

Я фінансист за освітою, працював у банку.  Кар’єра просувалася добре до моменту, доки в мої 30 не настала криза середнього віку. Тоді почав переосмислювати своє життя й те, чим я насправді хотів би займатися. 

Роман Блажан backstage

Зустрів Мішу, який розповів мені про відеопродакшн, що він ним займається. Я подумав, що це цікаво і можна також використати в бізнес-площині, адже сьогодні документальне кіно динамічно розвивається і попит на нього зростає. 

Ми з Мішою дивимося й рухаємося зараз в одному напрямку. Це важливо.

Михайло Волков і Роман Блажан. Друзі та засновники Minimal Movie
Михайло Волков і Роман Блажан. Друзі та засновники Minimal Movie

Яке бачення Minimal Movie? Чому така назва?

Упродовж п’яти років ми займаємося цим проєктом. Наша команда любить занурюватися в модерністичну архітектуру, придумувати рішення, вписані в простір і водночас підв’язані до навколишнього контексту.

будівля з балконами

Також через відеорекламу ми просуваємо свою візію. Маємо власний погляд на те, як можна продавати продукт, його ідею. Наприклад, робити це через реальні історії людей, а не гру акторів.

Назвати Minimal Movie була ідея Міші. Разом ми віримо, що відеопродукти мають бути мінімалістичними за своїм хронометражем, візуальними рішеннями та меседжем.

 

На яку авдиторію спрямовані ваші фільми? 

Від самого початку наша команда орієнтувалася на міжнародну авдиторію. Ми хочемо створювати контент, який буде актуальний не лише в нашій країні, але й у цілому світі. Ґрунтовно підходимо до того, що робимо – так, щоб наші кінострічки були однаково якісними, свіжими, цікавими як у Києві, так і в Нью-Йорку чи Ріо-де-Жанейро. 

Зйомки Enter through the balcony
Зйомки Enter through the balcony

Це правда, що не вся авдиторія знайома глибоко з нашим українським контекстом, тому ми створюємо візуально «смачний», цікавий для перегляду контент. Наприклад, у фільмі про балкони наша команда уважно підходила до колористики фільму, підбору музики. В одній частині фільму музика важка, в іншій – простіша. 

Таке потужне відчуття, коли робиш продукт в Україні, а потім отримуєш повідомлення від архітекторів-урбаністів з Аргентини чи женевських організаторів нішевої події, присвяченої кіно та урбаністиці. Розумієш, що світ стає ще більше глобалізованим, а люди – відкритішими одне до одного. 

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 26

Ми створюємо специфічні фільми про специфічні локальні речі, які розкривають натомість глобальні проблеми. Кінострічка про українські балкони показує боротьбу між приватним і публічним. Де проходить ця межа? Ми вважаємо, що цепитання актуальне в усіх країнах. 

 

До чого ви закликаєте глядачів через фільм про балкони?

Фільм дає можливість замислитися над певними створеними в нашому розумінні архітектури стереотипами. Через нього ми хочемо показати незвичний погляд на звичні речі. Залишити багато відкритих питань. Запросити глядача до роздумів, до діалогу. 

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 27

Феномен вернакулярної архітектури часто містив негативну конотацію. У мережі мені траплялися фрази «Какой балкон – такая голова». Люди часто мислять прямолінійно, дивлячись на речі зі своєї однієї площини. Ми хотіли показати, що існує багато площин, через які можна глянути на світ. На балкони. 

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 28

Хоч наш продукт і вийшов рефлексивним, його метою не є впливати на думку людини, але показати їй різні перспективи щодо архітектури. З одного боку, архітектура – те, що оточує нас. З іншого, це репресивний інструмент, продукт ідеології, який впливає на людей. Окрім рефлексивного, у фільмі також вийшов терапевтичний, емпатичний ефекти. 

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 29

Ще одна з ідей фільму – те, що нам важливо розуміти не лише звідки ми прийшли, але й куди ідемо. Що робити далі з нашими балконами? Це питання інтелектуальної декомунізації. Легко просто сказати: «Знесімо їх!». Проте зносити балкони – це те ж саме продовження традиції репресивної радянської машини, від якої ми намагалися так довго втекти. Ось чому ми прагнемо показати, що простих відповідей на питання часто немає. Ці питання лежать на рівні особистого діалогу.

Впевнена, що, їздячи по різних містах у пошуках балконів, ви бачили колорит побуту різних людей. Яким чином це, можливо, змінило ваше сприйняття світу? Кажучи метафорично, ваш балкон?

Будь-який творчий продукт наштовхує на особисті роздуми.

Коли ти щось створюєш, то насамперед відповідаєш на свої питання. 

Проходячи вулицями, я помічав, як балкони часто кидалися мені у вічі. Їх вигляд не лишав мене байдужим. Після закінчення роботи над кінострічкою цей внутрішній конфлікт зник.

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 30

Під час створення фільму ми змогли почути історії живих людей – господарів балконів. Це цікаво – дивитися на історичні феномени через людські розповіді.

Думаю, ми також стали експертами з балконів. Можемо тепер розрізнити їх і визначити, в якому саме десятилітті побудували той чи той балкон.

Балкони. Фільм Enter through the balcony

Окрім фільму про балкони, у вашому арсеналі також є інші короткометражки: з історіями людей (Ruff`s Christmas) або урбаністичними мотивами (Soviet Modernism). Розкажіть більше, чому вам подобається саме таку тематику знімати? Що ви тримаєте у фокусі під час зйомок?

Нам подобається з Мішою досліджувати міський простір і створювати документальні проєкти, які вивчають людей.

Нам також цікаво писати літопис сьогодення. Ми цінуємо ту Україну, в якій живемо вже сьогодні. В архітектурі існує багато артефактів часу, які залишаються на поверхні. Гаражі, голуб’ятники, інші МАФи – вони всі  навколо нас на короткий відрізок часу, проте так само характеризують епоху, в яку ми живемо. Те саме з балконами. Вони сьогодні одні, завтра будуть інакшими.

Змінюється суспільство – змінюються балкони.

Ми хочемо зафіксувати те, що оточує нас.

Ви вже раніше згадували про негативні конотації, які ми можемо надавати простору навколо нас. Як негативне сприйняття архітектурного мистецтва впливає на нас? Із чим взагалі пов’язане виникнення негативних конотацій? 

Негативний ефект у нас викликають речі, які ми не розуміємо або, навпаки, розуміємо надто добре. Сказати «не подобається» дуже легко. Людям легко конфліктувати з простором, який їх оточує. Проте коли ти розумієш природу явища, бачиш за тими самими балконами людські історії, їхні обличчя, а не лише міський простір, то твоя думка змінюється. 

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 31

Виключно негативний погляд на речі – ознака інтелектуальної порожнечі, так би мовити. Коли є глибина розуміння предмету, про який говориш, то важко бути чисто позитивним або негативним щодо нього. Справді, ми не можемо бути спеціалістами у всіх галузях, але ми можемо багато чим цікавитися.

Негативне відштовхнення найчастіше пов’язане з нашими емоціями. Усе ж таки хочеться, щоб ми раціонально мислили й на це спиралися в наших висновках.

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 32

А у вас є балкон? Чи змінилося ваше бачення на свій балкон після роботи над фільмом?

Є. Класичний. Засклений, із лижами. Раніше я ставився до нього як до чогось пере- та прохідного. Тепер більше його ціную. Віддаю своєму балконові шану за те, яким він є.

Роман Блажан на балконі

Коли й де відбудеться прем’єра? Яким чином можна стежити за вашими новинами?

Ми плануємо робити прем’єру восени, але наразі й самі не можемо багато сказати, бо небагато знаємо. 

За новинами можна стежити в групі фейсбуку Enter through the balcony, інстаграмі Minimal Movie та на сайті, присвяченому фільмові.

Постер Enter through the balcony

Які плани на майбутнє в Minimal Movie?

Ми тільки-но закінчили короткий фільм на підтримку нової книги Orthodox Chic видавництва «Основи». Книга виходить восени, і відео на її підтримку має бути опубліковане наприкінці липня. 

Наступним проєктом так само спільно з «Основами» буде короткий метр вже на підтримку книги Ukrainian Railroad Ladies. Вона так само виходить восени, а відео на її підтримку – в серпні. 

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 33
Ukrainian Railroad Ladies. Видавництво Основи

Ми плануємо взяти участь у пітчингу Держкіно з документальним проєктом (поки карти не розкриваємо). Також розробляємо декілька рекламних роликів, працюємо над документальним цифровим проєктом для великої міжнародної організації. 

Зараз почалася підготовка до місцевих виборів, і ми будемо активно залучені у фільмування політичних рекламних роликів. Можливо, це не дуже звучить, але нам подобається робити політичну рекламу.

Людська історія за кожним балконом: інтерв’ю із режисером Enter through the balcony Романом Блажаном 34

 

А поки ще є час до прем’єри, можете прочитати історію FreeFilmers – кінематографів, які знімають життя таким, яким воно є.

 

 

Freefilmers – кіно, максимально близьке до життя

Документальне та ігрове кіно зазвичай намагається продемонструвати глядачам конкретну історію, де  ми можемо відчути широкий спектр емоцій, від фаталізму та приреченості до любові та щастя. Звичайно, що ігрове кіно не відображає реальність,  а лише симулює її, демонструючи вигадані історії та людей, які лише імітують реальні емоції. З іншого боку, документалістика намагається максимально сильно наблизитись до відтворення життя у кадрі, знімаючи реальних людей у реальних ситуаціях, якими б складними вони не були. 

Кіно – це універсальний інструмент, який режисери використовують для зображення певної правди або істини, екзистенційних роздумів авторів, критики або висказування про політичні чи соціальні проблеми суспільства. За допомогою цього інструменту, можливо дати глядачам привід для роздуму, або, наприклад, допомогти комусь вирішіти важку життєву дилему, або зруйнувати життя? Для зйомок документального кіно режисеру та оператору необхідно максимально сильно інтегруватись у життя свого «персонажу», стати тимчасовою частиною його життя. Це дуже важкий процес, який не завжди може проходити без проблем, але фільмуючи реальне життя людини у пошуці такої «правди»,  режисери можуть робити речі, які суперечать морально-етичним нормам, ніби провокувати своїх персонажів на спогади травматичного досвіду, або навіть на конкретні вчинки. Навколо кіно дуже часто виникає багато суперечок щодо етичності, чи має право режисер переступати етичні норми для того, щоб знайти правду?

Кінооб’єднання з Маріуполю під назвою Freefilmers ставить перед собою ціль підтримувати неформатних режисерів та режисерок. Людей, у яких в голові справжній андеграунд та створювати фільми, які є «максимально близькими до життя».Але що це значить? Для цього ми вирішили поспілкуватись з Сашко Протягом, який є режисером та співзасновником організації.

Freefilmers - кіно, максимально близьке до життя 35
Сашко Протяг на марші “Більше, ніж дружини!” у Маріуполі. Фото Артема Березнева

Розуміння реальності  

Що означає «Кіно, максимально близьке до життя»?

Це означає, що кіно знімається не ради якогось кінематографічного ефекту, не заради ідеї «Кіномови». Воно базується на знанні та розумінні. Також, ми часто співпрацюємо з людьми, яких знімаємо. У нас дуже мінімальна дистанція між тим, хто режисер, хто знімає і власне кого ми знімаємо. Це дуже такий спільний процес, і є певні такі моменти, етичні, які заради Кіномови режисери ігнорують. Наприклад, якщо щось виходить дуже цікаве, дуже класне, дотепне, воно найчастіше залишається у фільмі, заради цього ефекту. Але ми намагаємось замість цього ефекту думати про щось інше, власне тому, що це ефект часто може перетворювати весь відзнятий матеріал в якість такі приколчіки, меми, щось таке, що водночас заохочує людей дивитись кіно, але воно інтерпретує цей досвід у щось розважальне,  що має сенс в кіно, але позбавлено етичного сенсу у житті. Ми намагаємось не створювати якихось травматичних ситуацій для наших героїв та героїнь, не намагаємось відшукати якусь правду, або показати, як воно є насправді. Бо ніхто не знає, як воно є насправді. Коли ми працюємо з нашими героями або героїнями, це максимально спільний досвід думання про фільм, проговорення думок. Власне, щоб  камера не була агресивною.

Документальне кіно, сучасне, дуже сильно заточено під створення таких ефектів. Чомусь вважається, що обов’язково потрібно показати таку «правду». Ця «правда», дуже такий, спекулятивний момент, особливо, якщо додавати емоції в ніби знайдену правду. Ми намагаємось бути стриманими у цьому сенсі, уникати таких моментів. Власне, якийсь цікавий ефект, який може обурити, або розсмішити глядачів, дуже добре працює в кіно, але дуже мало що каже про життя. Ми намагаємось розвивати нове бачення про документальне кіно, щоб не було якогось втручання…Ми не приходимо у життя героїв, щоб зробити декілька фоточок та піти собі далі, ось цьому ми вважаємо, що цей метод більше наближений до життя. Якщо наближатись до життя, там власне дуже мало сенсу має заточене на ефект бачення режисера. Ось спецефектів дуже мало насправді у житті.

Freefilmers…Це звучить так, ніби ви від чогось вільні, але саме від чого?

Це, типу, така аналогія…Коли придумували цю назву, аналогія була дійсно пов’язана з Фрі-джазом. Таке, вільне фільмування, вільне від індустрійних форматів, також, без форматів як взагалі уявляється…Звільнення від обов’язку створювати культурний продукт, щоб потім це все виглядало як в супермаркеті. Питання свободи  для нас дуже болюче. Для нас дуже важливо мати можливість робити іноді все це поза рамками, поза системою, індустрією. Зрозуміло, неможливо щоб був 100% такий тільки досвід, але ми його дуже сильно цінуємо та підтримуємо, намагаємось підтримувати людей…

Життя поза резюме

У вас у профілі Instagram написано, що ви висміюєте капіталізм. Що це означає?

Ми не приховуємо свого інтересу до політики, і ліві ідеї є дуже важливими в нашій творчості. Для нас дуже важливо думати у напрямку справедливості, рівності…Для нас важливо думати саме про це, та це дуже важливий напрямок у нашій творчості. Ми розуміємо, що кіноіндустрія – це частина якоїсь величезної індустрії, яка займається виробництвом бабла та абсолютно несправжніх об’єктів і бажань, щоб ці об’єкти отримувати. Для нас критика у соціально-економічній системі є дуже важливою, ми  постійно говоримо про це. Не те, щоб ми були дуже ідеологізовані у цьому сенсі, але ми вважаємо, що дуже важливо думати у цьому напрямку. Наприклад, навіть цей карантинний період використовується політиками, щоб збільшити пресинг на простих людей, у яких стає чим далі менше свободи та менше можливостей  щось змінювати. Ми дуже критично ставимось  до того, як влаштований цей світ  та його ідеали, які просуваються,  як обов’язкові. 

Фільмування життя

У вас є якась методологія про те, як ви шукаєте цікаві матеріали у нових для вас містах?

Власне, ми про все дуже багато розмовляємо, обмінюємось досвідом, тому, я би не сказав, що у нас є якась методологія, але в нас є ідеї, як це можливо робити, та напевно цих ідей буде все більше. Наприклад, коли ми знімали перший «ТворчСхід», ми його знімали в Маріуполі, Костянтинівці, Слов’янську та Сєвєродонецьку. В кожному місті, ми ходили на базари, саме на базарах ми розмовляли з людьми. Такий, трохи журналістський формат, але в нашій ситуації це було обов’язково. На базарах ми розмовляли про культурну відкритість, ми хотіли дізнатись, якими мовами люди можуть сказати «Спасибо». Також, в нас був ще один спосіб, ми шукали заброшки відносно центра міста, та намагались теж з людьми говорити про те, як вони взагалі бачать цю заброшку, як її сприймають, та як хотіли би трансформувати  можливо її. Це було досить складно, тому що біля заброшек люди не сильно хочуть ходити, дуже довго ми там стояли, щоб когось дочекатись. Ну і третій спосіб, він досить таки нагадує підхід у Французькому та Канадському кіно у 60-ті роки, коли власне стало технічно можливо виходити на вулицю з апаратурою та просто розмовляти з людьми напряму. Нічого новаторського у цьому немає, він теж у якомусь сенсі спекулятивний. Але в нашому випадку, він спрацював, просто ми в такий спосіб намагались відчути атмосферу міста зсередини, розмовляючи з людьми прямо на вулицях. Звісно, це лише один із варіантів…Вихід на людей, які могли би з нами працювати, ну приблизно так само, як це робиться у документальному кіно. Якась там розвідка онлайн, потім офлайн, щоб вийти на людей. Власне, коли ми готувались до зйомок минулорічних фільмів, ми познайомились з дуже різними людьми, не всі вони потрапили у фільми, але ми стикнулись з величезним різноманіттям творчих практик  про те, що люди, про яких ніхто не думає, що вони можуть бути творчими, але як вони взагалі рефлексують про життя в свій вільний час і навіть самі не вважають це за творчість. 

Розкажіть про проект ТворчСхід, як він відбувався?

Це був наш перший проект, власне,  він залишається найбільшим. Ідея така, що коли ми робимо ТворчСхід, бо робили його вже декілька разів, ми виїжджаємо у периферію, максимально віддалену від культурних центрів. Намагаємось там  щось дослідити, так би мовити «наблизитись до життя». Схід, це не завжди тільки східна Україна, але це будь-яка периферія, яка залишається стигматизованою в культурному просторі…Якщо ми «ТворчСходимо», то це означає, що ми їдемо кудись на периферію, та намагаємось за допомогою камер  зрозуміти  якійсь важливі речі  для нас, для наших героїв. Перший такий проект був 2 роки тому, коли ми знімали такі собі  телевізійні документальні фільми про культуру сходу України. Другий «ТворчСхід» був у минулому році, коли ми знімали декілька фільмів про творчі практики робочого класу. У майбутньому ми теж будемо робити такі проекти, навіть  на західній Україні, тому що  нам цікаво відвідати якійсь індустріальні містечка, також, південь нас теж дуже цікавить. Тобто «ТворчСхід» – це формат нашої мандрівної діяльності, коли ми виїжджаємо у експедиції.

Чому так сумно?

Як саме люди реагують на ваше кіно? Як на готовий продукт, та і ті, що приймають  участь у зйомках?

Власне,  люди реагують по-різному. Знову ж таки, нас не цікавлять красиві ефекти, картинки,  надмірна «правдизація»,  типу,  перетворення фільму на пошуки правди. Тому для нас важливіше, щоби люди думали про фільми не як про продукт, а як про розмову про життя, яку варто комусь продовжити. Тому ми цінуємо більше покази не на фестивалях, а коли ми безпосередньо приїжджаємо, знаходимо якісь майданчики, які можуть бути іноді несподіваними для таких показів та дискусій. Ну, показуємо кіно, потім, звісно, розмовляємо. Звичайно, буває дуже різна реакція…Завдяки таким показам, ми у багатьох містах знайшли справжніх фанатів, фанаток, з якими ми потім підтримували контакт, вони дуже глибоко оцінили  те що ми робимо. Звісно, буває дуже сувора критика сприйняття. Наприклад, під час останнього туру, восени в одному місті нам сказали: «Як взагалі це можна робити на гроші платників податків?». Бо тоді наш проект підтримав Український культурний Фонд, цей чоловік ще каже: «Це така депресивність, як взагалі це можна робити? Це взагалі не можна нікому показувати». Він дуже щиро це казав, але потім прислав нам декілька повідомлень, мені здалося, що він почав глибше сприймати цей досвід. Власне, наприклад, людей з якими ми працювали під час зйомок, не цікавить такий формат прикрашеної картинки «На позитиві». Тому незрозуміло, чому наприклад він вважав в той момент, що саме той формат творчості, який йому подобався, найкраще відображає те, як необхідно витрачати кошти українських платників податків. 

На останньому показі у Сєвєродонецьку глядачі теж були агресивно налаштовані, їм дуже сильно не сподобалось…Хоча фрази, які ми там почули, вони теж свідчать про щось дуже важливе у суспільстві та про сприйняття фільмів теж. Наприклад, один хлопець там сказав таку фразу: «Ну, ніби фільми норм. Але недостатньо цікаві, щоб відірватись від телефону». Цю фразу можна дійсно сприймати, як критику, що наш фільм недостатньо цікавий, надто задумливий, або динаміки не вистачає. Але ще це дуже багато критичного каже про те, як зараз люди дивляться кіно…Ну це неможна сприймати однозначно, ну, типу,  це неправильно порівнювати те, що ми бачимо на екрані з тим, що хочемо побачити у повідомленнях мессенджеру.

Що ви такого депресивного показуєте, що так людей засмучує?

Це, напевно,  речі, які не заведено показувати. Йдеться не про якийсь трешняк або чернуху. Просто йдеться про речі, на які не заведено дивитись, речі, які не потрапляють у фокус. Вони є невидимими, ці люди є невидимими, тому це й сприймається як «ну раніше ми цього не помічали і було норм, а щас помітили і не норм». Я ось згадую дуже цікаву реакцію однієї глядачки, яка сказала нам: «А ви не боїтесь, що таке кіно може зіпсувати імідж України?». Ну, типу,  не боїмося…Наприклад, смаження картоплі  на неприбраній кухні, це така сцена, яка багатьма вважається, як якась, що показує наш бідний побут, всі ці розмови, які краще не чути…але в нашому розумінні, ось ця розмова про життя під час смаження картоплі, це дуже такий важливий простір у нашому житті, де ми залишаємось найбільше чесними та незаангажованими. Ну, типу, наша кухня, де ми спокійно жаримо картошечку та думаємо, як далі краще жити. Це більш правильний простір, щоб подумати про життя, ніж будемо у якомусь публічному просторі показувати зміни на краще, або там зміни на гірше. Тож у нас кухня, якісь кухонні філософські розмови, вони якось завжди залишались поза фокусом у кіно, мистецтві та у громадських думках. Напевно, ми знаходимо багато таких невидимих місць. Наприклад, у останньому фільмі нашого режисера Василя Ляха, там показаний хлопець, який з погляду суспільства нічого не робить. Але його «нічого не робить» дуже творче. Він там робить якісь мультики на чорно-білому принтері, вирощує соняхи на балконі…Людина не може себе знайти, це сприймається депресивно, але у дійсності, це абсолютно нормально, бо більшість людей себе поки що не знайшли, або знайшли, та хотіли би себе відкрити наново…Ось ці люди загублені, які себе ще не знайшли, напевно виглядають для людей дещо депресивними, але насправді, це дуже такий чесний погляд на людей, це нормально –  не бути знайденим та класифікованим у суспільстві. 

Freefilmers - кіно, максимально близьке до життя 36
Фото з кінопоказу картини “Життя поза резюме” у Метакультурі, Київ.

Організаційні питання

Яка головна ідея організації? Як можливо до вас потрапити?

Головна ідея дуже проста, якщо йдеться  про кіно або мистецтво, створення чогось, що буде максимально уважним до життя людини. Передусім, для нас це не якісь сенсаційні штуки, не якийсь хайп, а дуже детальне, прискіпливе розуміння реальності. Для цього може підходити не лише кінематограф. Наприклад, зараз ми комікси робимо теж. Це перший момент, який робить нас максимальними документалістами, це увага до життя людини та власне знання життя людини.

Потім, дуже важливий такий момент, це спротив інституціям та спротив централізаціям мистецтва, бо якби зараз не казали, про всю цю децентралізацію, все одно більшість мистецтва та підтримки мистецтва сконцентровано на культурних столицях. Для нас дуже важлива робота на периферії, з маргіналами, з тими, хто не вписується та не потрапляє в жодні формати.

А потрапити до нас…Власне, в нас немає такого, що типу «Ми оголошуємо, набираємо людей до організації». У нас є учасники та учасниці організації, які є постійними, є такі, що доєднуються до окремих проектів. Власне, є люди, які не долучаються до наших проектів, але ми намагаємось все одно їх якось підтримувати, піаром наприклад, або позичити техніку в деяких випадках. Тож в цьому в нас немає ніякого ритуалу. Також, у нас багато людей, які роблять щось з нами, але в них є також інші напрямки, наприклад, Оксана Казьміна, вона бере участь майже в кожному проекті, але в неї є також інші проекти, більше пов’язані з сучасним мистецтвом, то вже не зовсім Freefilmers. Тому в нас дуже, вільна організація, у будь-який момент будь-хто в нашій організації може придумати щось своє, що може бути необов’язково пов’язане зі статутом організації.

Freefilmers - кіно, максимально близьке до життя 37
Кадр с фільму Сашка Протяга “Життя поза резюме”.

Від чого у вас з’явилась ідея зробити таку організацію, яка буде працювати з режисерами та маргіналами?

Я дуже довго займаюсь кіно. Таким кіно, яке було дуже експериментальним, воно ні в що не вписувалось, і я навіть взагалі довгий час  все це робив тільки щоби відрефлексувати якійсь ідеї зі своїми близькими друзями та подругами. Там, приблизно 8 років тому, мене запросили у Харків, щоб я показав фільми і сказали, що це щось  дуже варте уваги. Я приїхав, показав фільми, потім були дуже цікаві розмови…Тоді у мене з’явилось таке враження, що є люди, які щось роблять, експериментують, навіть в інших містах. Поступово я почав виходити на таких людей, необов’язково завжди фільммейкерів, хтось там займався музикою, яка не зовсім вписується…Поступово створювалась така тусовка,  та в певний момент, 2-3 роки тому, мені стало зрозуміло, що став готовий розібратися в тому, як працюють всі ці громадські організації. Крім-того, з’явились люди, які могли допомогти з цим. Власне, в той момент у нас в Маріуполі  вже було таке коло фільммейкерів, які займались максимально важливим для життя кіно, вони просто ходили по вулицях з камерами, щось знімали, імпровізували, документували реальність наближаючись максимально близько до неї, ну і було вже логічно, що потрібно об’єднуватись. Ще якось серйозніше. Але зараз  ми базуємось не тільки в Маріуполі, частина наших учасників та учасниць живуть в передмісті Києва, в дуже особливому районі, не схожому на столицю. Поступово встановлюємо зв’язки з іншими містами.

Чи подавали ви свої фільми на українські або міжнародні кінофестивалі?

Так, звичайно, були покази…Але , звісно, не всі фестивалі таке кіно сприймають позитивно. Один мій фільм, та два фільма Олександра Суровцова, теж режисера нашого з Маріуполю,  були показані на фестивалі «86» у Славутичі. Потім, ще один мій фільм «Путівник в Іншість» про мандрівку до Албанії був показаний у минулому році на фестивалі “Кіноогляд” в Києві. Потім “MeetDocs” у Харкові 2 роки тому теж мої фільми були показані.  Ну і зараз у нас 2 готових фільми…Ми не сильно любимо ховати наше кіно, краще було б після туру одразу всі ці фільми викласти онлайн. Восени ми ще їх показували у турі, але ще не виклали у відкритий доступ, бо хочемо вийти на міжнародний рівень  та аудиторію. Є певний інтерес від фестивалів, принаймні фільму Василя Ляха  «Метаробота», але зараз всі ці фестивалі трошки перенесено, вирішують формат проведення…

Якщо порівнювати дискусії на фестивалях, або на наших показах, то, звісно,  цікавіше розмовляти не з сінефілами, які все це оцінюють з точки зору кінематографу як лише мистецтва. Цікавіше про фільми розмовляти, як про те, що може заохотити до розмови далі.

Freefilmers - кіно, максимально близьке до життя 38
Фото з кінопоказу та обговорення фільмів у Маріуполі.

Які ваші плани на майбутнє по розвитку організації?

Зараз у нас немає таких  офіційних проектів. Наразі ми експериментуємо з коміксами…Я зараз закінчив монтувати фільм про Словацьких музикантів. Я їздив знімати 2 роки тому у маленьке містечко, але тільки зараз домонтував. Потрошку починаю думати про наступний фільм. Власне, у всіх зараз свої, якійсь маленькі проекти, для того, щоб було подумати, над чим працювати далі більш серйозно. Зараз, це така творча діяльність у вільний від роботи час.

Флюїд арт: просто додай емоції

Абстрактний живопис стрімко набирає обертів. Навіть у соціальних мережах дуже часто можна побачити, як художники розливають фарбу по полотну. Змішування компонентів і матеріалів, їх взаємодія породжує унікальні роботи. По-іншому ця техніка називається Флюїд арт: просто додай емоції 39«флюїд-арт». Про цей напрямок мистецтва розповість художниця у стилі флюїд арт – Таїсія.

 

– Розкажіть про флюїд арт та його особливості.

– Я только недавно узнала, что флюид арт – современное направление и его изучают на профессиональных курсах. Флюид арт – это рисование жидким акрилом на основе медиума. В основном, используется  акрил, но также это могут быть колеры или другие краски. Медиум это жидкость для изменения свойств красок, благодаря которой краска получает способность течь по холсту или другой поверхности. Они бывают разными: которые замедляют скорость сушки или наоборот ускоряют, увеличивают насыщенность, добавляют краскам матовость или глянцевость. Конкретно во флюид арте, медиум нужен для того, чтобы добавить краске текучесть. Это разрешает выливать краску на холст и её там двигать. Медиумы можно купить готовые у тех, кто занимается резин артом, ведет мастер-классы или можно найти в строительном магазине. Самые простые медиумы, которые можно создать дома: строительный лак и клей ПВА с водой. Конечно, нужно придерживаться определенных пропорций. 

В основном, флюид арт ближе к абстракции, где нужно увидеть силуэт, чувствовать цвет и композицию. Но многие художники пытаются приблизить картины к реальности и сделать что-то такое, что Флюїд арт: просто додай емоції 40изначально запланированное. Все равно, тут все уходит больше в химию и физику. Результат зависит от: плотности материала, красителя, медиума. Больше опыта и времени уходит на смешивание и наблюдение за тем, как это все себя поведет. 

– Як Ви почали малювати у цьому стилі?

Я начала рисовать в направлении флюид арт чуть больше года назад. Сначала я заинтересовалась акрилом, потом увидела в интернете, что есть такой жидкий акрил и впоследствии подумала: почему бы не попробовать, если у меня все материалы для этого есть.  Я искала уроки, но на тот момент были видео на английском, французском или немецком языках. Многое приходилось додумывать и экспериментировать. 

Меня зацепило то, что не нужно ничего придумывать. Я по своему настроению думаю, какие я буду использовать цвета, где-то в процессе уже могу подумать, какую использовать технику, потому что техник достаточно много и от них будет зависеть, что получится в конечном итоге. Это больше какое-то бессознательное рисование. Например, поначалу у меня была концепция, я думала: сделаю вулкан. Если просто красками, карандашами или чем-то еще можно изобразить прямо вулкан, то во флирт арте это будет какая-то часть вулкана, которую не все распознают. Но во флирт арте проще рисовать, потому что нет четких образов.

https://www.instagram.com/p/B_2eOTkgBWG/?igshid=xkveppud1tzu

 

Плюс, нет правил именно в рисовании. Например, в академическом рисовании нужно по правилам рисовать, придерживаться пропорций или начинать рисовать акварелью темного цвета, а не светлого и так далее. Все равно, есть правила при смешивании краски и медиума: сколько добавлять краски и медиума, каких пропорций стоит придерживаться, какой результат получиться, если смешать столько и столько. Я сначала думала: не буду я считать, я и сама решу, что, сколько и куда нужно. Первая моя картина не получилась, она лежала пару месяцев на полке. Потом, когда у меня заканчиваются все поверхности, достается какая-то старая работа, и заливается новыми красками. Это еще один такой плюс флюид арта: можно взять старую картину и, чтобы холст не пропадал впустую, нарисовать новую поверх старой. Я поняла, что, все-таки, нужно считать пропорции.

Мне кажется в мире искусства это направление не особо признанное, хотя художники рисуют, выкладывают свои картины в социальные сети, пытаются выставки какие-то сделать. Все равно, не многие же знают о флюид арте. С другой стороны, это некий плюс: можно быть новатором, придумать свою технику,  которую еще никто не использовал. 

– Які техніки існують у флюїд арті?

Техники – это одно из самых главных во флюид арте, от него зависит окончательный рисунок. Например, можно просто выливать краску и размазывать ее по холсту, а можно ее выливать каким-то определенным способом, чтобы получить определенный эффект. Самая простая и распространенная техника – «грязный стакана». Она заключается в том, что вся краска сливается в один стакан и переворачивается на холст, и все краски расплываются. Но нужно придерживаться правильных пропорций. 

Флюїд арт: просто додай емоції 41Вторая техника немного похожа на предыдущую, но тут уже два стакана и не просто всё подряд смешивается, а выбирается базовый цвет: белый или черный. Потом подбирается палитра, чтобы это было гармонично, а не серо-буро-малиновый. В два стакана сливаются цвета, переворачиваться стаканы и осторожно растягивается по всему холсту. 

Еще одна техника «ринг». На самом деле, это все такие неофициальные названия, на русском я их не видела, они есть только в англоязычных видео уроках. Техника «ринг» заключается в том, что в один стакан наливается два или три цвета и круговыми движениями, тонкими полосками всё сливается на холст. Потом все краски растягиваются. 

Техника «свайп». Она так и применяется, как мы привыкли: краска льется полосками и растягивается по холсту. Получается, что один слой краски преобладает над всеми остальными. 

Также их можно комбинировать друг с другом. Кто-то рисует веревками перья или цветы: окунают веревку в краску и протягивают по уже залитому базовым цветом холсту. Кто-то ведро подвешивает и получается геометрия или что-то вроде того это. Это такие основные краски.

– Деякі люди, коли бачать таке малювання з відром, думають: скільки ж багато фарби використано даремно.

– Да, я слышала такое много раз. Самое интересное: в этом ведре краски примерно одна столовая ложка, а все остальное это медиум. По сути краски не так уж много, а если это еще и колер, он дешевле, чем акрил, то рисование стоит не дорого.

– Як відбувається процес малювання у стилі флюїд арт? Звідки черпаєте ідеї?

Само рисование происходит интуитивно. Сначала  ты садишься, примерно представляешь: какие цвета будешь использовать, базовые или яркие, какой материал будешь замешивать, какой краситель использовать, потому что каждый краситель ведет себя по-своему. Потом все цвета смешиваются в стакан. Самый долгий процесс – это выбор красок и смешивания их до нужного цвета и консистенции. Это такой медитативный процесс: можно подумать, помечтать, представить картину и т.д.

https://www.instagram.com/p/B_IH0Nfn7il/?igshid=1bqv9q6ddnjyn

Нужно еще выбрать холст. Это могут быть любые материалы: ДСП, виниловые пластинки, камни, посуда и все, что придет в голову. Но любую поверхность перед рисованием необходимо загрунтовать акриловым грунтом и еще 24 часа ждать, пока он застынет. Я обычно сразу все грунтую, чтобы потом не тратить время, если придет вдохновение. Сейчас в подготовительный процесс входит еще и настройка камеры и света.

После такой подготовки, можно рисовать. Сам процесс, если использовать технику «перевернутый стакан», занимает 3-5 минут, рисование техникой «свайп» занимает 10-15 минут. Больше времени занимает подготовка, чем само рисование. Многих привлекает, что не нужно сидеть по несколько часов все это штриховать или торопиться, потому что краска быстро засохнет.

После этого, нужно еще ждать часов 12, чтобы все высохло. Тут свои нюансы: краски могут потемнеть, разойтись, расползтись по холсту, если поверхность для сушки не ровная. По сути весь процесс занимает около суток, это если не вскрывать лаком.

– Для кого підійде малювання у стилі флюїд арт?Флюїд арт: просто додай емоції 42

Для любого человека, который захочет. Нужно только посмотреть по маркировке, с какого возраста можно использовать краску и медиум. Если нет ограничений по возрасту и нет аллергии на краску, то абсолютно любой может научиться. Сейчас еще много мастер-классов по флюид арту и смоле. Это достаточно удобно: не нужно изучать пропорции, подготавливать холст и раствор. Человек пришел на мастер-класс, там уже все готово, и остается только нарисовать картину, которую потом можно повесить дома или подарить. Это как почувствовать себя художником на один вечер, особенно, если человек думает, что не умеет рисовать. Во флюид арте рисовать могут все. Плюс, это такая медитация: ты погружаешься в процесс, думаешь о будущей картине и забываешь обо всех своих проблемах.

– З якими труднощами може зіткнутися на початкових етапах художник-початківець?

Самое первое – это затраты. Но тут я точно не скажу, во сколько выходить такое хобби. По началу, я много тратила денег, потому что мне не нравится рисовать колером, мне нравится именно акриловая краска, это довольно ощутимая разница. Можно купить краску и медиум дешевле, если есть большое желание рисовать, а средств не много.

Это довольно грязное хобби: краска не отстирывается от одежды, если  от стола еще как-то можно оттереть, то всё остальное не особо. У меня была раньше униформа для рисования и она вся в краске. Стол, на котором я рисую, тоже не оттирается. Поэтому нужно всё застилать по максимуму.

С первого раза не всегда получается полноценная картина. Из-за этого многие очень расстраиваются, и не хотят дальше заниматься. Главное не опускать руки и не бояться экспериментировать. Во флюид арте самые удачные работы получаются на неудачных, когда запланировано одно, в процессе получается другое, ты быстренько включаешь мозг и за 2-5 минут как-то поправляешь картину. Иногда получается некая дисгармония в картинах. Хотя она выглядит довольно привлекательно. Главное, чтобы понравился результат. Иногда получаются практически одинаковые картины, схожи деталями. Но это можно исправить: добавить блесток, подправить кисточкой или смыть краски и нарисовать все заново.

Флюїд арт: просто додай емоції 43Я рекомендую обратить внимание на рисование смолой, потому что тематики очень близки, их можно комбинировать. То есть расширяется диапазон возможностей: можно на одном акриле или колерах рисовать, а можно добавить другие направления и тогда получается совершенно новая и необычная работа. 

– Ви згадали малювання смолою. Що це за напрямок?

– Это направление называется резин арт. Оно похоже с флюид артом, по крайней мере в социальных сетях очень часто можно увидеться эти два направления вместе Рисование смолой отличается тем, что получается потолще слой, можно заливать в несколько слоев, можно добавлять перламутровые пигменты. Очень часто смолой рисуют космос, морскую пену и волны, добавляют туда мох и картины получаются очень реалистичными. Года два-три назад делали украшения из смолы.

Почему я его упоминаю вместе с флюид артом? Их часто комбинируют: часть  картины заливают жидким акрилом, а другую половину – смолой. Смола добавляет блеска, в отличие от лака, она ложится плотнее. Но вот с ней работать сложнее, потому что нужно работать в респираторе, перчатках, нужно придерживаться правил безопасности и рисование занимает около двух-трех часов.

Понятное дело, что с первого раза может не получится. И во флюид арте и резин арте, главное, не расстраиваться и не опускать руки. Нужно больше экспериментировать, активно изучать техники в интернете. Не бояться показывать свои работы всему миру. Тут, действительно, есть куда расти. Любой может придумать свои техники и методы рисования. Главное, упорно трудиться, вдохновляться и вдохновлять других.

 

 

 

 

Дот-арт: все починається з крапки

 Стилів, технік і методів малювання багато, серед них є дуже цікава, трудомістка, але, разом з тим, нескладна в деяких методах – крапкова техніка малювання.  Інакше ця техніка малювання називається “дот-арт”. Великі, об’ємні крапки, сплітаючись в ажурні візерунки мандал, вражають своєю красою, геометрично вивіреним малюнком, гармонічними колірними переходами.   Про цей напрямок мистецтва розповість художниця у стилі дот-арт – Ірина.

 

Дот-арт: все починається з крапки 44

– З чого почалося Ваше малювання у стилі дот-арт?

– Спочатку, малювання крапками я розглядала більше для арт-терапії. Тому що цей стиль малювання про свободу, гру з фарбами, кольором. Ти отримуєш таке заспокоєння або, якщо можна так сказати, їси фарби. Ти насправді насичуєшся кольором та інтуїтивно вибираєш той колір, який тобі зараз хочеться. Це вже така кольоротерапія. Тому що у професійних художників є якісь обмеження по вибору кольору: що, з чим, як поєднується, а у дот-арту таких правил немає. Потім я зрозуміла, що дот-арт можна використовувати для медитації, тому що я досить імпульсивна й емоційна людина. Іноді приходжу додому після робочого дня така збуджена, не можу зупинити думки, а малювання крапками допомагає мені заспокоїтись і розслабитись. Хоча здається, що це такий монотонний процес, який може дратувати. Насправді, коли ти занурюєшся у процес, це реально як медитація. Мені здається, що це дуже класно для людей, які шукають спосіб заспокоєння себе.

Коли я почала малювати, у мене не було Instagram і я не дивилася на інших майстрів: як вони роблять, чим вони малюють. Я побачила картинку у Pinterest, побачила малювання крапками у якоїсь художниці, і на одній з картин у неї був пензлик. Тому я вирішила, що можна спробувати намалювати таку картину. Звичайно, у мене відразу нічого не виходило. Я навіть не цікавилася, звідки все це пішло. Мені просто хотілося спробувати.Дот-арт: все починається з крапки 45

Можливо, комусь такий варіант не комфортний, але, мені здається, він найдієвіший: не копіюєш інших майстрів, не порівнюєш себе з іншими. Тому ти починаєш пробувати все навколо. У результаті виходять дуже круті картини, коли ми дозволяємо собі грати не за правилами, вибирати фарби на свій смак і колір.

Потім колеги почали просити проводити майстер-класи, у мене з’явилася проблема: я самоучка і не знаю, як правильно пояснити та показати. Тому що я малюю інтуїтивно і, коли запитують: а що, як, чому, ти не можеш це пояснити. Тоді я почала шукати відеоуроки. Але все одно, я намагаюся менше спостерігати за іншими художниками, тому що це трішки збиває з якихось власних думок. Мені здається, щоб більше робити щось автентичне, потрібно більше пробувати, експериментувати, не спостерігати за іншими.

Спочатку, я взяла складний інструмент – пензлик. Я не розуміла, який пензлик треба брати і як ним малювати. Методом проб і помилок у мене вийшло малювати пензликом, після неї малювання іншими інструментами здавалися дуже простими.

Ще результат і сам процес залежить від поверхні. Для малювання можна взяти будь-яку поверхню. Я починала з паперових Дот-арт: все починається з крапки 46листівок, потім перейшла на полотно. До речі, на полотні малювати пензликом виявилося дуже зручно. Малювала ще на дереві, але тут пензлик не давала бажаного ефекту, а всі інші інструменти: палички, гайки, цвяхи, добре підходили. Якщо подивитися Instagram, багато художників малюють на посуді.

Так от, я починала з паперових листівок, і було важливо знайти свій розмір крапок. Тому що я пробувала, нервувала, кидала малювання, мені хотілося відразу все масштабне і велике. Я люблю великі крапки, тому я можу малювати на будь-якій поверхні. Я не можу сказати, що це просто моя особливість, але я люблю такі крапки, щоб, коли вони висихали, були опуклі. Щоб навіть із закритими очима можна було відчути, що це крапка. Тому мені важливо малювати саме на горизонтальній поверхні. Тому що, якщо фарба стікатиме, це вже буде не крапка, а мазок. Я експериментувала малювати на чашках. Так, це досить складно, і такі нерівні поверхні потребують особливої концентрації. Але, при великому бажанні, можна намалювати картину крапками на будь-якій поверхні.

З самого початку, мені не хотілося, щоб мої роботи бачили всі: я їх насильно дарувала всім своїм друзям і знайомим на свята. Але потім я зрозуміла, що не всі хочуть повісити картину. Цікавіше було б розмалювати якусь дрібничку: свічники, статуетки. Я стала пробувати, шукати предмети декору, замовляла якісь елементи майстрам, які працюють з деревом. Я не можу сказати, що у нас хендмейд дуже популярний, як за кордоном, але є постійні клієнти, яким подобаються мої роботи. У мене немає певної мети продавати. Я просто малюю у своє задоволення та іноді це купують.Дот-арт: все починається з крапки 47

– Які інструменти можна використовувати для малювання?

– Зараз, звичайно, інформації вже більше, але раніше її не було в достатній кількості. І я навіть не знала, якими інструментами можна малювати. Потрібно відзначити, що для малювання крапками не потрібно шукати складні інструменти. Я знаю, що в Instagram деякі майстрині малюють контурами — це такі тюбики з густою фарбою. Таке малювання досить зручне, але коштує пристойних грошей, коли ти набираєш палітру, і це вже більше підходить професіоналам, а не художникам-початківцям. Тому для початку варто спробувати прості матеріали, які можна знайти вдома.

Варто тільки подивитися навколо себе і можна знайти неймовірну кількість інструментів. Ті ж пробки з вина, з них виходить велика крапка. Я малювала паличками від морозива «Ескімо». Знаходила якісь інструменти у коморі: гайки, цвяхи, шурупи. Бачила в Instagram, як художник малював великими пляшками для соусів. Потрібно експериментувати й, коли ти починаєш відчувати себе, свій ритм, свою руку, ти можеш одним інструментом робити абсолютно різні крапки.

Дот-арт: все починається з крапки 48Якщо говорити про фарби, я малюю акрилом. Тому що він швидко сохне, яскравий, добре тримається. Плюс, є як великі баночки, яких вистачить надовго, так і маленькі баночки. Вони не дорогі й знайти їх можна в будь-якому магазині.

– Як відбувається сам процес малювання?

– Спочатку я беру поверхню, на якій буду малювати. Далі я відкриваю всі фарби, для мене важливо, щоб усі баночки були відкриті, тому що спочатку я не знаю, в якій колірній палітрі я буду малювати. Тобто я, наприклад, ставлю жовту крапку або ряд жовтих крапок, і тільки потім я буду вирішувати, який колір я хочу використовувати далі.

Потім я вибираю інструменти та починаю малювати. Більше, в принципі, нічого не треба. Ну крім настрою і посилу, з яким ти малюєш картину: зняти стрес і розслабитися або подарувати потім цю картину комусь. Від цього посилу буде залежати візерунок у результаті і колірна гамма.

Я, наприклад, надихаюся живописом австралійських аборигенів. В одній статті говорилося, що аборигени є першоджерелом напрямку дот-арт. Я знайшла відео аборигенів, які малюють крапками. У них немає жодних ескізів або заміток, але своїми малюнками вони передають емоції та історію.

– Кому підійде малювання у стилі дот-арт?

Дот-арт: все починається з крапки 49

– Тут складно вгадати, кому підійде дот-арт, а кому ні. Бо когось буде дратувати цей монотонний процес, а когось, навпаки, заспокоювати. Потрібно спробувати та послухати себе: подобається це чи варто пошукати щось інше. Я, наприклад, коли малюю, то я вся у фарбі та все навколо мене у фарбі. Мені це подобається, а когось, навпаки, дратує такий хаос.

У деяких може бути алергія на фарби. Це теж потрібно враховувати. Хоча, якщо вже сильно подобаються крапки, то можна ж малювати їх не тільки фарбами. Я в Pinterest натрапила на художницю, яка малює крапки піском. Ще бачила, як крапки малюють кольоровою глиною. Людина формую крапку і ліпить її на полотно. Теж цікаво виглядає. Тому тут треба пробувати. Малювати крапки фарбами можна абсолютно будь-яким предметом, навіть не круглим. А якщо вже алергія на фарбу, то можна погратися з різними матеріалами малювання.

І ось, коли ти вловлюєш цей ритм, розумієш, як це працює, і отримуєш від цього задоволення, незалежно від того, малюєш ти фарбою або піском, гайкою або пензликом, ти розумієш, що це твоє. А взагалі, нічого страшного, якщо спробував і не сподобалося. Значить просто не твоє хобі.

– Ви проводите майстер-класи або онлайн уроки з малювання крапками?

– Взагалі, я проводжу майстер-класи. Правда, не так часто, як би хотілося. Тому що потрібно багато часу, енергії та терпіння. Коли у мене є ці три компоненти і бажання поділитися своїми вміннями, я проводжу навчальні майстер-класи. Вони досить популярні і у Києві, і по всій Україні. Більше, звичайно, дотарт люблять діти. Хоча, мені більше подобається навчати дорослих, тому що у нашому такому божевільному світі дорослим не вистачає розслаблення. У нас більше підлаштовуються під дітей: щоб дітям було Дот-арт: все починається з крапки 50простіше і цікавіше, а про дорослих іноді забувають. А для кожної людини важливо розслабитися. Знаєте як буває: то гроші не хочеться витрачати на себе, то часу не вистачає, то ще щось. Це я вже як психолог міркую.

Мені подобається ділитися своїми знаннями та надихати інших людей. Дуже часто після майстер-класів люди підходять, обіймають тебе і кажуть: так було класно. Я навіть іноді не можу зрозуміти: було класно від крапок або від того, як класно ми провели час.

Якщо говорити саме про відкриття своєї школи, то у мене поки немає такого бажання. Бо треба віддати цьому хобі багато сил і часу. Але тоді це вже переросте у роботу. А чи буду я отримувати задоволення від цієї роботи – загадка. Плюс, я ще дуже люблю живе спілкування,  мені дуже важко дається момент, коли творчість потрібно переводити в онлайн режим. Так, це простіше і масштабніше, але онлайн уроки не замінять того відчуття, коли ми збираємося невеликими групами і я ділюся своїми навичками. Це ж зовсім інша атмосфера. Ми сідаємо за круглий стіл, заварюємо чай, розмовляємо про все на світі, ділимося враженнями.

До мене зверталися дівчата, які говорили: начебто все зрозуміло, але нам потрібна людина поруч, яка допоможе і підкаже у процесі малювання. Тоді у людини вийде намалювати свою картину і з’явиться бажання далі цим займатися. Зараз дуже багато інформації в інтернеті, багато розповідають про малювання крапками.

Дот-арт: все починається з крапки 51

У мене був такий прикольний випадок на майстер-класі. Ми перед Новим роком з дітьми малювали мишок. Та одній дівчинці було все одно, що ми малюємо пензликом крапки. Вона малювала пальцями, але треба було бачити: яка вона була щаслива. Це не мишка була, а творчий безлад дитини. Її мама потім запитала: де крапки. Ну, немає крапок, нічого страшного. Бо малювання крапками – це повна свобода дій.

– З якими труднощами можуть зіткнутися ті, хто тільки починає малювати в стилі дот-арт?

– Спочатку може здатися, що малювання дуже складний процес. І людина сама собі ставить такий бар’єр: я не подужаю, не зможу, не вмію. Він настільки в’їсться не тільки у малюванні, але і в життя людини, потім цей бар’єр ніхто не прибере, крім нас самих.

Друга складність, може бути хтось не захоче, припустимо, на малювання витрачати гроші. Хоча, я вважаю, що можна зараз знайти бюджет, тому що фарби коштують у районі 100-150 гривень. І то, це такі середні баночки. Можна ж купити маленький набір, для початку, він коштує там 50-60 гривень, щоб ти їх відкрив, помалював, закрив і забув. Тобі не потрібно перейматися, що вони засохнуть, і ти даремно витратив стільки грошей.

Дот-арт: все починається з крапки 52Також деякі не хочуть витрачати час: йти на майстер-класи, малювати там годину або дивитися відео, в яких детально розповідається про техніку і так далі. Навіть вдома іноді буває складно, тому що потрібно сісти, відкрити хоча б до 5 банок фарби, знайти паличку або інший інструмент, виділити собі хоча б маленький шматочок на столі. Комусь складно сконцентруватися на 20-30 хвилин. Деякі не хочуть витрачати час на перегляд відео уроків. Вони хочуть, щоб пояснили швидко, коротко і зрозуміло. Тому що, насправді, ми прибігаємо додому з роботи, треба щось приготувати, прибрати, зустрітися з друзями, відпочити. І тобі здається, що потім як-небудь спробую. А настане це потім?

– Чи є у Вас побажання для художників-початківців у стилі дот-арт?

– Довіряти собі і своїй руці. Я просто бачила людей, у яких тремтить рука на першому майстер-класі. Вони бояться поставити не туди крапку. Як тільки вони поставлять першу крапку, приходить впевненість. Треба просто не боятися поставити першу крапку, а далі все піде.

Новий тренд мистецтва — каракулі

Багато людей, нудьгуючи на уроці чи лекції або розмовляючи по телефону, малювали хаотичне переплетення ліній, спіралей, пружин. У результаті, виходили досить дивні малюнки. А чи думали ви, що це окремий вид мистецтва? У це важко повірити, але називається така техніка малювання “дудлінг”. Про цей напрямок мистецтва розповість художниця у стилі дудлінг — Катерина Свиридова.

– Як Ви почали малювати у стилі дудлінг?

Новий тренд мистецтва — каракулі 53– Я почала малювати у цьому стилі 2012 році, навіть не знаючи, як він називається. Спочатку, я малювала картинки, використовуючи декоративну графіку. Коли я навчалася у коледжі, мені розповіли, що такрозвивається власний стиль. Це було як тренування. Я брала різні силуети, фігури та заповнювала їх своїми візерунками.

У 2013 році я брала блокнот і на кожному аркуші малювала одну фігуру — яблуко. У кожному яблуці я малювала візерунки, які мені приходили у голову. Звичайно, не обов’язково брати яблуко, можна взяти будь-яку геометричну фігуру і на ній тренуватися. Я так малювала цілий рік, розвивала графіку і виконання візерунків. Це мені дуже допомогло: у всіх картинках, які я малювала після такого тренування, почала з’являтися композиція і гармонія великих і тонких ліній.  Потім я шукала в Інтернеті статті про сучасні стилі. Натрапила на дудлінг і зрозуміла, що мої малюнки виконані у цьому стилі. С тих пір, я почала вивчати цей стиль та удосконалювати свої вміння. 

Я не знаю його історію виникнення. Десь говориться про те, що цю техніку малювання використовували досить давно в Індії та Китаї. В інших статтях говориться, що дудлінг винайшли Рік Робертс і Марія Томас. Частіше згадується, що дудлінг придумала Санні Браун. Тобто справжнє походження дудлінгу не відомо.

– Розкажіть, про особливості цього стилю.

– Дудлінг — це спосіб створення примітивних форм і фігур, таких як: точки, кола, вигнуті лінії. З таких маленьких елементів потім складаються гарні, складні картини. Це такі неусвідомлені малюнки, або просто — каракулі. 

Є ще такий стиль зентангл, який схожий з дудлінгом. Але, на відміну від зентангла, у дудлінгу немає спеціальних правил і обмежень:  можна малювати олівцями або фарбами, на папері, тканині або одязі. Дудлінг повністю вільний стиль, у нього немає ніяких правил або рамок, а у зентанглі є свої правила.

Для зентанглу ключовою умовою є повне занурення у процес і концентрація на кожній лінії, що проводиться ручкою. Для Новий тренд мистецтва — каракулі 54малювання використовують аркуш паперу, розкреслений на квадрати розміром 9х9 сантиметрів. Усередині кожного такого квадрату і знаходиться окрема композиція. Тобто свій окремий малюнок. Або один великий квадрат ділиться на кілька маленьких, а потім у кожному такому маленькому квадраті малюють фігури, точки, прямі та зігнуті лінії, які потім утворюють один великий малюнок.

Головна відмінність дудлінгу і зентанглу у тому, що в першому не потрібно бути повністю залученим у процес, а другий вимагає повної концентрації уваги.

– Тобто навчитися малювати у стилі дудлінг і зентангл може кожен?

– Так. Кожен, хто вміє тримати лайнер (ред. особлива капілярна ручка), маркер або олівці, може малювати у стилі дудлінг. Бо у цій техніці немає рамок або віку. У дудлінгу головне що? Головне сам процес, від якого ти отримуєш задоволення, заспокоєння, відпочинок, а сам малюнок та його краса йдуть на другий план.

Малювати у дудлінгу настільки просто, що будь-хто може почати, навіть не знаючи про цей стиль. Багато ж, все одно, малюють у дудлінгу, не замислюючись: на уроках, лекціях, коли нудно, при телефонній розмові і т.д. Думаю, кожна людина може сама навчитися малювати у цьому стилі. Для цього навіть не потрібно ходити на курси або відвідувати художню школу. 

Звичайно,  необхідно тренуватися і покращувати свої навички, приділяючи декілька годин на день. Головне, малювати від душі, кожного разу додаючи щось нове у свої малюнки. У кожного утворюється свій стиль, як почерк, якщо порівнювати. Можна навіть намалювати портрети. Хоча, для цього потрібні знання анатомії, щоб правильно і пропорційно малювати. Ось це, така собі, майстерність, до якої потрібно прагнути.

Що стосується зентангла, то я у цьому стилі не особливо працюю. Тут треба почитати інформацію або подивитися декілька відео. Бо для малювання у зентанглі потрібно дотримуватися певних правил та інструкцій.

Новий тренд мистецтва — каракулі 55– Де застосовуються ці два стилі?

– Дудлінг і зентангл застосовують у психології та медитації, для зняття стресу і втоми. Дуже часто їх застосовується в арт-терапії.

Взагалі, ці техніки використовують практично скрізь: у рекламній продукції, поліграфії, сувенірній продукції, в інтер’єрі. Малюнками у стилі дудлінг прикрашають різні тари, чохли для планшетів і телефонів, керамічний посуд, камені та пряники.

– Як з’являються ідеї та натхнення для створення таких незвичайних картин?

– Я малюю все підряд. Цей стиль дає велику свободу у виборі теми малюнка. Мені подобається черпати свої ідеї у повсякденному житті. Тому в моїх малюнках часто є елементи квітів, фруктів, тварин, і багато простих речей, які оточують мене. Іноді я хочу намалювати якусь річ, аби подивитися, як вона буде виглядати у цьому стилі.

Взагалі, я малюю майже кожен день. У мене велика кількість робіт, я намагаюся ще більше розвиватися, покращувати свої навички. Звичайно, було б непогано, якщо у майбутньому з’явиться можливість проводити свої майстер-класи. Я б хотіла показувати своє мистецтво, аби люди теж захотіли малювати у стилі дудлінг.

– Як відбувається сам процес малювання?

– Наприклад, коли малюєш фон на весь аркуш, я таку картинку називаю фоновий дудлінг, то в уяві бачиш заповнений аркуш різними хаотичними лініями або фігурами. Але, в остаточному підсумку, все  виглядає як цілісна картинка.

Також є такі напрямки: дудлінг силует і дудлінг силует у просторі. Це практично схожі напрямки малювання. Але, у напрямку «дудлінг силует» малюється силует будь-якого об’єкту чи суб’єкту, і цей об’єкт заповняться візерунками всередині. А ось у напрямку «дудлінг силует у просторі» візерунки малюються за силуетом. Тобто сам силует і його центр, так би мовити, залишаються недоторканими.

– Скільки часу йде на малювання однієї картинки?

– По-різному, все залежить від розмірів малюнка та мого настрою. A-5 – у мене займає 5-6 годин; А-4 – 1-2 діб; А-3 – 5-6 днів; А-1 – 7-8 днів. 

Також у 2017 році я перейшла на нове виконання своїх малюнків: створюю картинки на комп’ютері. Так би мовити, малюю у векторі.

– Можна трохи докладніше про малювання у векторі.

Для початку я покажу дві різні картинки: перша намальована від руки, а друга на комп’ютері.Новий тренд мистецтва — каракулі 56 Новий тренд мистецтва — каракулі 57

Взагалі, малюнки у векторі — це один з найбільш поширених способів створення сучасної графіки, за допомогою геометричних об’єктів, рівних і кривих ліній, точок та інших фігур. Такий вид малювання має свої переваги. Наприклад, комп’ютер передає велику палітру кольорів, на відміну від звичайних художніх матеріалів;  завжди можна видалити об’єкт, який не подобається.

Для початку, я малюю чорно-білий малюнок. Це схема, по якій я потім буду малювати у векторі. Вона намалюється  у два способи: на комп’ютері або від руки на папері. Коли я переміщаю начерк у програму, я його векторизую і розфарбовую різними кольорами. Я використовую програму Adobe Illustrator. У ній є всі необхідні інструменти та функції для створення візерунків і постатей. Не знаю, правда, чи роблять так інші художники. 

– Куди Ви діваєте свої картини?

Новий тренд мистецтва — каракулі 58– Я часто дарую свої картинки родичам та друзям. Це непоганий подарунок. Плюс, ти можеш не тільки подарувати картину у рамці, а ще й прикрасити таким малюнком все, що завгодно. Буває, малюю на замовлення картинки: замовник розповідає, що він хоче побачити, а я намагаюся виправдати його очікування. Багато картин, які я не продала, залишаю у себе як портфоліо або зразки.

– Тобто, Ваше хобі переросло ще й у роботу?

– Можна і так сказати. Я рада, що знаходяться люди, яким подобається мій стиль. І я не проти отримувати від цього прибуток, час від часу.

– Чи є у Вас кумир у стилі дудлінг?

– Кумира у мене немає, але є багато знайомих художників, які теж малюють, але в інших стилях. Коли я бачу, як вони малюють, то хочу створити щось ще краще, щоб вони теж подивилися на мої картинки та сказали: ось це круто.

Звичайно, є художники, за якими я стежу, мені подобатися їх роботи, але всі вони малюють в інших напрямках. Наприклад, мені подобаються картинки у стилі фентезі, в яких сучасні художники передають незвичайні казкові світи та персонажів. З таких художників можу назвати Kenze Wee. Мені подобається його стиль малювання простору і будівель. 

– Чи є ідея, яка зараз здається нездійсненною?Новий тренд мистецтва — каракулі 59

– Напевно це мати власну фірму сувенірної продукції. Я могла б створила лінію речей зі своїм малюнками та візерунками. Але, для цього потрібно, щонайменше, мати спонсорів. Поки подібного я собі дозволити не можу.

– Яку роль мистецтво відіграє у Вашому житті?

– Мистецтво відіграє велику роль у моєму житті. Це частина мене. Таким способом я висловлюю свій внутрішній світ, яким я б хотіла поділитися з усіма, та показую те, на що я здатна. 

Я хочу дати пораду всім тим, хто хотів би почати малювати у стилі дудлінг. Це таке загальне, але дуже важливе: не бійтеся починати. Стиль дудлінг — це дуже просто, не займає багато зусиль, якщо порівнювати з іншими техніками графіки, і кожен знайде своє виконання, яке йому підійде. Такі слова як: це дуже складно або я так не зможу — всього лише відмовки. Не треба цей стиль малювати як усі або копіювати когось, адже кожен виконує роботу по-своєму.

У кожного своя техніка виконання, немає схожого почуття кольору або композиції. Тому у кожного, хто малює у цьому стилі, такі різні картинки. Кожен показує свій внутрішній світ.