Комікс УНР

Перший Комікс УНР

В 2016 році в Україні наші земляки змайстрували перший комікс «The Will» про війну УНР з Росією. Формат коміксу дав змогу розважальним шляхом зазирнути в ті часи та засвоїти уроки, які українці ще не засвоїли, показати співпрацю політичних лідерів того часу.

У дискусіях щодо нових матеріалів ми досліджуємо нові соціально-культурні  явища, тренди, стартапи. Тож комікс не лише розвага, а й унікальне проведення часу для дослідження нового.

Історію важливо пам’ятати, щоб не допускати попередніх помилок. Адже всі незасвоєні уроки мають тенденцію повторюватись, як 2 лютого у фільмі “День бабака”, доки ми не усвідомимо суть. Ворога треба знати в обличчя, щоб не піддаватися його маніпуляціям і бути самому собі господарем.

Bill Murray Clock GIF
Мені пощастило познайомитись з Ольгою Вознюк, яка відповідає за історичну підкованість видання. В інтерв’ю ми обговорили гарячі деталі коміксу, які обурили росіян і розтлумачили логіку “совка”.

– Наскільки ваш комікс можна вважати історичним?

Комікс створений у жанрі альтернативної історії з елементами фантастики та горору. Тож на звання історично-достовірної праці, ми не претендуємо. Проте, для мотивації читачів подальшому вивченню та дослідженню цього історичного періоду, ми імплементували в сценарій відомих історичних осіб реальні факти та історичні цікавинки, що побутували в ті часи.

– Що спільного між росіянами проти яких воюють українці та істотами в коміксі?

Наша команда використала художній прийом, щоб показати «бездушну колективність» противників у вигляді зомбі. Це «совок», який вірить всьому замість того, щоб самим шукати вірну інформацію, вони не включають критичне мислення, а їдять те, що їм дають. Та ідеологія використовувала лозунги до найменших людських потреб, грала на заздрощах, низьких якостях. Так змальовували тих росіян, які піддалися на агітації. Вони своє збагачення ставили нижче людського життя. Зараз такі люди теж є. Серед сусідів, що мають імпералістичні погляди. На жаль, ця ідеологія нікуди не зникла і про це варто пам’ятати.

Олю, що ти вкладаєш в значення слова «совок»?

«Совок» – це бюрократична машина, що стирає в людині індивідуальність, аргументуючи це «колективністю».

Ні, я не проти колективності, але колектив мають складати особистості. Індивідуальність – це важливо, але індивідуальність не повинна шкодити, не повинна привілеювати над індивідуальним рішенням іншої індивідуальності, не «душити» лідера. Також ознакою «совка» – є надання значнішої уваги зовнішнім формам, ніж внутрішнім.

А ще ювілейність – коли треба відсвяткувати, бо треба. Прикладом є щорічне святкування дня перемоги в Другій Світовій війні.

Чому вирішили висвітлювати війну тих часів, а не сучасну?

Бо ці часи не висвітлювали, а період цей впливає і на сьогоднішній день. Часто буває, що найдрібніша річ може змінити світогляд людини. Але щоб цю подію побачили, потрібно придумати щось цікавіше, ніж підручники з історії, що наповнені сухими фактами і ніяк не пов’язані з сучасним світом. Так і прийшла ідея створити перший український комікс у 2016 році. Назвали його «Воля», але вирішили перекласти назву англійською: «The Will».

Хто підтримує ваш проект?

Фінансово – самі себе. Комікс – це більше хоббі, кожен працює ще на додатковій
роботі. А от для екранізації коміксу ми шукаємо спонсорів.

sitting black and white GIF by MAJASBOK

Чи користуєтесь попитом закордоном?

На російських каналах нас особливо пропіарили, говорячи, що ми ображаємо
росіян. Плануємо видати англомовну версію коміксу, переклад вже є. Наш комікс
люблять купувати як сувенір.

Як у Росії реагують на такі гострі культурні проекти?

Були погрози в соціальних мережах, але це не проявилось в реальності. Я навчилась не реагувати.

Ваші комікси так яскраво відображають війну, як думаєте, війна це класно?

Оборонна війна необхідна, коли тобі погрожують. Загарбницький зміст – це неприпустимо. Чому так відбувається – щоб існували певні політичні системи і погляди.

Проводяться свої корисні ігри за спиною.
Загарбницька війна – злочин проти всього людства.

Результат пошуку зображень за запитом

Сім'я читає

«Писати – моя потреба всередині» – інтерв’ю з Жак Жаб’є

Часами, читаючи «Гарі Потера» Джоан Роулінг чи то «Маленького принца» Екзюпері, я думала про те, звідки авторам приходили ідеї. Як вдавалося творити інший світ? І залишатися в цьому.  Де вони черпали своє натхнення? І чи було воно їм потрібно? Як вони жили? І чим?
Тоді мені сказали взяти інтерв’ю в дитячого письменника. Він розкаже про письменництво, життя і які книги  варто читати дітям на ніч. І вдень теж. Але цього я, як і ви, поки ще не знаю. Тому давайте почнемо спочатку. Зі знайомства. Представлення. До вашої уваги Жак Жаб’є. Не француз, львівянин.
Жак Жаб’є
Олег Жовтанецький

Чому саме Жак Жаб’є?

Жаб’є — колишня назва Верховини – столиці Гуцульщини. То край творчих, креативних людей, які люблять життя. Хочу бути подібним до них.

Жаками називали студентів в Речі Посполиті. Очевидно, походить із французької мови. Жаки прагнули здобувати освіту. Такий образ вічного студента мені подобається.

Коли ви вперше зрозуміли, що хочете бути письменником?

Я закінчував школу в Івано-Франківську. Ми мали вчительку з української мови та літератури, яка давала всьому класу завдання писати твори. В мене добре виходило. Це прищепило мені любов до слова. І стало першим, що закріпило віру в себе.

Перед тим, як почати писати саме дитячу літературу, я писав у юному віці. Пробував складати поезію, креслити ( може тоді окреслювати сюжети прозових творів?) прозові твори. То були такі несміливі кроки.

Ви надаєте перевагу більше поезії чи прозі?

Нещодавно я перекладав одну книгу Ошо. Там була думка, що прозова річ може бути поезією, а вірш може зовсім нею не бути. Я задумався над цим.

Однак поезія мені залишається ближчою. 

Скільки зайняло часу складання дитячої збірки?

Написав я її досить швидко. До видання вона дійщла через 10 років. Видання книжки йде завжди по-різному. Я вірю, що кожен твір живе своїм життям. Різні обставини, що траплялись  у мене, підтверджують цю думку. Часом буває твір вийде і має добрий старт, а потім на якомусь етапі все призупиняється. Тоді інший твір починає його переганяти.

Я думаю, мої вірші чекали на прекрасну ілюстраторку Ольгу Квашу. Для мене було честь працювати з цією жінкою, адже вона проілюстровала таких письменників, як Дмитро Павличко, Євген Гуцул, Роман Скиба, Галина Малик, і в цій поважній компанії опинився раптом я. Тому варто було зачекати.

Чи існує у вас певний робочий розклад писання?

Зазвичай, багато хто з відомих письменників розповідав про щоденну працю. Мені, на жаль, так не вдається, хоча я постійно тримаю це на думці. Постійно треба докладати зусиль. Зараз я кажу в цілому. Мова йде не лише про творчість.

Робота в університеті постійно вимагає залучення, бесперервного руху, праці. Як на мене, чергування творчості і професійної діяльності йде на користь обом.

«Писати – моя потреба всередині»  - інтерв’ю з Жак Жаб’є 1Де ви можете черпати якісь ідеї, натхнення?

Вони може приходити в будь-який момент. І це досить цікаво. Світ і життя дають натхнення. Любов і водночас розпач є її джерелами, як у пісні «Журба та радість обнялись».  Все залежить від жанру твору.

Творчість неможливо видавлювати з себе. Вона інакше працює. Це як миттєвий акт натхнення. Його не треба викликати в шаманський спосіб, хоча може хтось і це робить.

Як ви написали свою першу книжку?

Це було у Львові. Спонтанно і несподівано для мене. Одномоментно. Я просто сів і написав збірку.  

Так як вірші чекали публікації 10 років, то я часто зневірювався, і тоді моя дружина підтримувала мене. В душі вона поетесса. Щодо творчих питань я в першу чергу прошу поради у неї. Мати підтримку — то важливо.

«Я просто сів і написав збірку»

Ви читаєте своїм дітям перед сном?

Або я, або дружина. Ми намагаємось це робити так часто, як тільки можемо. Незважаючи ні на втому, ні на день тижня, діти завжди цього чекають. Цікаво, що вони могли й самі вже читати, але дітлахи люблять саме слухати нас. Я гадаю, що через батьківський голос малі можуть сприймати правильні ідеї, які ті хочуть їм передати через читання добрих книг. Це надважливо — батькам підтримувати контакт із дітьми. Особливо в їхній перехід із дитячого в підлітковий вік. І над усе, коли гаджети і технології забирають нашу увагу, віддаляють один від одного.

За ці роки я збагнув, що читання перед сном — річ, якої потребує не лише дитина, але й дорослі. Можливо, вони навіть більше.

Що саме ви читаєте дітям?

Ми любимо читати дітям світову і українську класику. Авторів, які змогли зберегти свій внутрішній зв’язок із дитинством. Наші діти вірять в існування Пеппі Довгапанчоху і часто питають, коли ми поїдемо до неї в гості. Також перечитуємо Всеволода Нестайка,  Галину Малик. Хоча діти не здатні до кінця збагнути твори про сільське чи повоєнне життя, вони уявляють це по-своєму, той юнацький запал, пошук пригод, радості, щастя.

Іллюстрація Ольги Кваш. Dmytro Pavlychko «Deer with golden horns»
Іллюстрація Ольги Кваш. Dmytro Pavlychko «Deer with golden horns»

Мені здається, вірші постійно мусять бути присутні. Досі пам’ятаю поезію про час Романа Скиби, який «біжить так швидко, що його не видко».  Ілюстрації важливі не менш.
Вони врізаються в пам’ять, і зараз згадуючи, що мені читали мої батьки, я бачу, як це співзвучно з тими творами, які я сам передаю дітям.

Що ви любите робити зазвичай, коли не пишете?

Ми любимо з дітьми робити піцу. Це один із засобів спілкування з ними. Яка це піца?
Вже як виходить. Але суть не в цьому. Суть у тому, що ми робимо її разом. Я  дозволяю дітям місити борошно, обвалювати тісто, те, що зазвичай не дозволяють бабусі. В нас це для розваги. Ми бавимось. До речі, гра — секрет успіху справжньої дитячої літератури, адже вона родом із дитинства. 

«Дорослі також грають, тільки називають це життям»

Що ваша сім’я думає про вашу творчість?

Людина не живе в вакуумі. Десь окремо від світу, від людей. Хоча часто кожен бачить світ через себе, великим щастям є побачити його через когось.

Я не намагаюся поставити свою творчість у центр наших стосунків. 

Жак Жаб'є. Сім'я.
Жак Жаб’є. Сім’я.

Це було б неправильно, нещиро і будьмо відверті, егоїстично. Я намагаюся цю творчість використати, як використовують мореплавці вітер, щоб прямувати в правильному напрямку. Вся моя сім’я ( дружина і троє діток ) співає дитячі вірші, покладені на музику моїми друзями. Мені здається, це те найкраще, що я зміг би зробити зі своєю творчістю. Відразу скажу, що я не змушую їх читати мої вірші як обов’язкову програму. Вони також знають вірші інших авторів, які їм подобаються. А взагалі, співати разом —  дуже приємно.

«Великим щастям є побачити світ через когось»

Коли ви почали писати, ви займалися ще паралельно якоюсь діяльністю?

Я писав дисертацію з економічної теорії і фіскальної політики. Дисертація — завжди якісь часові рамки, що тяжіють над людиною, це постійне перебування у стресі, тому що ти мусиш встигати.

Я не знаю, наскільки людина пристосована до цих рамок, до цих перегонів. Напевно, її внутрішня природа – двояка. З одного боку, вона все впорядковує, вона мусить встигати, а з іншого — вона була створена, щоб жити в раю. Там не було куди поспішати. Боротьба з часом це те, що викликає стрес, починаючи з 19 століття, як тільки з’явилися залізниці, літаки. Коли життя прискорилось.

У процесі написання дисертації, коли я перебував у постійному стресі, з мене в якийсь момент «вискочили» ці віршики. Хоча, напередодні, з мене так само «вилізли» дорослі вірші. Це те, що відбувається в умовах специфічного переживання часу.

Чи ви могли би дати якісь поради молодим письменникам?

Я і сам молодий письменник, тому не роздаю поради. Не почуваюсь ні в силі, ні вправі роздавати поради. Історія завжди однакова. Всі переживають одне і теж — страх, муки творчості, сумніви в собі.

Згадайте Пруста. Він звертався до кількадесятьох видавництв і його не публікували. У одній з рецензій на його книгу літературний критик питав, як можна на кілька сторінок розписувати прокидання і перевертання людини на ліжку. Кому це буде цікаво? Ми знаємо, що Пруст — взірець світової літератури.

Напевно, доля тут грає роль. Комусь вона пришвидшує настання успіху, комусь — ні.

Треба запастися терпінням. Треба вірити. Бажано, щоб хтось був поруч, хто підтримує. Сім’я, наставник. І варто пам’ятати, що читання — також доволі суб’єктивна річ. Комусь ваш твір може подобатися більше, комусь — менше.

«Мати підтримку то важливо»

Коли ви були дитиною, ким ви мріяли стати?

На моє покоління припало захоплення космонавтикою. Я не був винятком і в свою чергу інтерес до космосу намагаюсь передати дітям.

Мене досі захоплює те, як сьогодні технології стрімко біжать уперед. Японці висадилися на якесь космічне тіло. Нова космічна місія на Венеру. Організація простору на Місяці.

Це все бентежить уяву і дає моєму мозку їжу для роздумів про майбутнє. Можливо, тут нам стане тісно, і освоєння космосу — можливість подолати ще одну межу?

Що робить добру книгу доброю?

Можу сказати про дитячу книгу. Її робить доброю ілюстрація. Ілюстрація і текст — як два крила у  птаха. Можуть бути хороші тексти, але не зовсім вдалі ілюстрації. І навпаки. Під вдалістю я маю на увазі подібне бачення теми ілюстратором й автором.

Щодо текстів, це більше відчуття дитячої ритміки. Відчуття  гри, щирості, уяви, які є часом більш реальніші, ніж сама реальність.

У дорослому житті життєвий досвід поступово намулює на серце все те, що йде з дитинства. Тому чим більше автор пам’ятає себе дитиною, тим більше в нього шансів створити добрий дитячий твір.

Чому ви навчилися, пишучи книжки?

Коли ти пишеш, завжди виникає питання: а для чого ти це робиш? Для кого? Це питання неподільне з іншими філософськими питаннями, як от: «Для чого ми живемо?» Питання, які хоч раз виникають у кожного. Питання, які змушують нас почуватися щасливими або нещасними.

Гадаю, письменництво додало кілька пазликів до картини мого світогляду, до власного автопортрету.

Писати — моя потреба всередині. І коли вона, ця внутрішня потреба, сходиться з тим, що це комусь ще подобається, виникає момент щастя. Мене завжди захоплює бачити реальних людей, які кажуть: «Ми перечитуємо ваші віршики з дитиною» або «Дитина нам постійно розповідає ваші поезії».

Це для мене письменницьке відкриття. Зрозуміти, що ти — не самотній у цьому світі, що люди — не відірвані один від одного. Література дає нам можливість відчути ту людську спорідненість, спільний контакт. Це щось, що коштує дуже дорого.


Історія Олега Жовтанецького – науковця і одночасно дитячого письменника є надихачим прикладом гнучкості та проактивності, яка здається характерною для справді креативних людей.

Також Жак Жаб’є є автором книги для проекту Дамо Дітям Рухатись!

ДДР – національний громадський рух в Україні, спрямований на створення проактивного шкільного середовища задля поширення в Україні кращих світових освітніх практик у системі навчання та розвитку дітей. Задачею є уреформі шкільної освіти поставити акцент на користь запровадження проактивного навчання із підсиленням компоненти здоров’я через впровадження у навчальний процес парт для навчання стоячи (парт-конторок), як альтернативи до існуючих моделей шкільних меблів.

Результат пошуку зображень за запитом

Будинки Заброшки

Будинки, що розповідають казки – Інтерв’ю

Ми думаємо, що досить гарно знаємо своє місто, принаймні центр. З задоволенням гуляємо ним та розповідаємо друзям про головні пам’ятки. Але якщо під час такої прогулянки трохи сфокусувати свою увагу на звичайних будинках, ви зрозумієте, що нічого не знаєте про історію свого міста.

А такі будинки варті уваги – якомусь вже більше ста років, десь гарні колони, а якийсь прикрашає цікавий барельєф. А хто його збудував та хто тут жив?

Команда культурного об’єднання Hronotop.UA не тільки замислилась про це, а й вирішила розповісти усім киянам про їх власні будинки.

До чого тут VR та як вони це робитимуть, Gwara Media вирішила дізнатись у співзасновника об’єднання та режисера Одеського оперного театра Антона Литвинова.

Будинки, що розповідають казки - Інтерв'ю 2
Режисер Одеського оперного театру Антон Литвинов

Антон, розкажіть про ваш проект, як ви збираєтесь розповідати жителям міста історію їх будинків?

Цей проект ми робимо разом з SensoramaLab, яка активно впроваджує VR-технології в Україні. Суть в тому, що людина бере мобільний телефон та дивиться частину опери, яка може бути інструментальною або вокальною. Для більшого занурення можна використати VR-окуляри. Уривок опери розповідає історію будівлі у формі казки. Це важливий момент, оскільки ми не прагнемо зробити історичну справку, ми хочемо, аби мешканці і гості міста  в цікавій, легкій формі дізнались щось нове про будинки, повз які вони проходять кожного дня. Казки дозволяють знизити рівень інформаційного шуму міста.

Який будинок стане першим в проекті, якщо це не секрет?

Перша локація, над якою ми зараз працюємо – будинок навпроти музея Булгакова, Андріївський узвіз, 18.

Це майстерня художників, яких звідти одного разу вигнали, бо почав протікати газ. Казка будується навколо історії будинку XIX сторіччя.

Це так би мовити, тестовий запуск, а далі ми хочемо масштабувати проект по Києву і країні, зробити повноцінний VR-тур по звичайним будинкам міст.

Чому ви обираєте не найвідоміші архітектурні пам’ятки?

Будівля, над якою ми зараз працюємо, нічим не виділяється, вона не є шедевром архітектури. І саме в цьому полягає мета проекту.

Історичний центр Києва чисто географічно розпорошений, більше 120 будівель, які могли стати історичною пам’яткою, зруйновані, непридатні до житла, абочого. Процес цей є досить закономірним, але це не означає, що це добре.

Ідея в тому, щоб подивитись на ці будинки по-новому, дізнатись історію та захопитись цим. Якщо це не шедеври, то що, ми не маємо їх берегти?

Будинки, що розповідають казки - Інтерв'ю 3
Натхненні інтерв’ю, ми вирішили дослідити навколишні будинки. Вул. Конторська, Харків (фото Gwara Media)

Чому ви обрали саме формат опери для цих казок?

Я хотів стати соціологом, але вчасно пішов з університету. Одного разу я закохався в оперу і продовжую надихатись цим видом мистецтва. Опера – це найбільш комплексна штука, яку можна собі уявити. Опера – це розповсюдження звукового рядку у часі та просторі. Ви як режисер можете включати чи не включати різноманітні інструменти. Зараз театр – це величезний завод, в рамках якого робляться різні стартапи, видовищність яких залежить тільки від уяви режисера.

До того ж, опера може відбуватись де завгодно, наприклад, існує “Аєрофонія” –  мистецький проект NovaOpera, де головну роль грала турбина літака і відбувалось все на стадіоні. Наша команда хоче зробити оперу в просторі міста.

Яким буде сценарій опери?

Це будуть короткі 2-3-хвилинні ролики про історію будинку. Засновані казки на останній опері Миколи Лисенка, яка фактично не має ніякої дії, проте має велику символічну структуру.

Чи є у вас надзадача, крім того, щоб розповісти історії будинків?

Більшість будинків, які ми обираємо знаходяться в напівзруйнованому стані в центрі міста. Це наше минуле, і воно є цінним, про нього варто знати.

Чи відчуваємо ми своє – це моя вулиця, мій будинок, моє місто?

Мені хотілося б, щоб коли людина подивиться оперу, відкладе телефон, ще раз подивиться на будівлю і замислиться: а кому він належить, чому він у занепаді?

І це, на мою думку, стане своєрідним кроком до змін.

Будинки, що розповідають казки - Інтерв'ю 4
Будинок на Конторській, Харків (фото Gwara Media)

Чому для проекту вирішили застосувати саме VR/AR-технології?

Мене захопило те, що я можу зробити щось у просторі міста, за що не можна схопитись, не можна прийти з молотком та знищити. Це не така опера, на яку потрібно прийти в особливе місце рівно о 19 та відсидіти пару годин. До того ж у VR дуже високий рівень залученості та опера фактично відбувається тільки для одного глядача, саме для тебе.

Як виглядає фінансова сторона питання?

Частково це фінансується нашою командою, друге джерело – це невеликий грант від міста, бо для нас важливо щоб місто було зацікавлено в розвитку цього напрямку. В ідеалі це має бути проект, в якому зацікавлені самі громадяни, але над цим ще треба працювати.

Я вірю, що з кожним роком завдяки таким проектам кількість людей, які кажуть “Чого ти паришся, тобі нема чим зайнятись?” зменшується. І якщо у нас є можливість вплинути на це, пришвидшити, чому б це не робити.

Будинки, що розповідають казки - Інтерв'ю 5
Журналістка Gwara Media Анна Соха та Антон Літвінов

Проект запуститься у третій декаді жовтня, а поки ми, натхенні інтерв’ю, пішли досліджувати будинки в центрі Харкові навколо нашого офіса. І це справді захоплює.

Пройдіться власними вулицями, що вам розкажуть будинки?

Ігор Магда: Майбутнє Імерсивного Театру в Кімнаті 101

Ігор Магда: Майбутнє Імерсивного Театру в Кімнаті 101

Кімната 101 – в романі Джорджа Оруелла «1984» являє собою камеру тортур, що знаходиться в Міністерстві Любові. З її допомогою партія намагається підпорядкувати ув’язнених, використовуючи в якості покарання їх найбільші страхи і фобії.

Continue reading

360 Fashion

Inner 360 – як українські дизайнери використовують віртуальну реальність

{:uk}

Inner 360 – це перше українське промо-відео в fashion індустрії, зняте за технологією 360° VR. Fashion film INNER – втілення ідеї колекції бренду SEREBROVA в танці, знятому в доповненій реальності студією VIRTUE, учасник позаконкурсної програми Fashion Film Festival Kyiv.

Хореографічна постановка заслуженого артиста України Олександра Стоянова, у виконанні балерини Ганни Стоянової, зробила образ Героїні невимушеним і виразним. Свіже й проникливе урбаністичне музичне оформлення фільму – композиція фронтмена українського колективу PerSay Дмитра Бурканова.

“Це історія про сучасну жінку, про її творчість, силу, розум та ніжність. Героїня любить та шанує своє коріння і традиції, адже вони дають їй ґрунт для творчості, силу і впевненість у житті. – саме так описала свій проект Олена Сереброва, засновниця бренду SEREBROVA.

Героїня INNER – промінь світла у світі хаосу, швидкості й несподіванок. Ніжний і тендітний. Боязкий і зворушливий. З якою ж силою вона несе світло у цей світ! Потужний, яскравий промінь, який не знає сумнівів, не відає страху. Що дає їй цю силу?

Пам’ять. Вона пам’ятає лан стиглого хліба, схвильований серпневим вітром. Знає, як шумить зелене море прадавнього лісу і як цвіте сон-трава на залитій сонцем галявині. Пам’ятає, як розквітає на білому полотні стін бабусиної хати Петриківка. Ця пам’ять береже та наповнює її. З нею вона – справжня! Цілісна, жива, зухвала. Вона може Все. І робить Все. Легко й граючись.

Натхненням для колекції INNER став Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне народне малярство, старовинне мистецтво розпису помешкань та предметів побуту.

Ідея відео – показати, що народне мистецтво може бути сучасним, актуальним і прогресивним. Воно повинно розвиватися в сучасному світі і в сучасних технологіях. А нове наповнення йому дають українські люди, тут і зараз.

Ми не могли пропустити прорив сучасних українських дизайнерів одягу та прийшли з питаннями до пані Серебрової.

З якими складнощами ви зіткнулись в процесі роботи над проектом, як довго ви йшли до цього?

Мій шлях був дуже короткий, працівники компанії Virtue прийшли до мене в шоу-рум SEREBROVA у Києві, на вулиці Симона Петлюри 12А, та запропонували зробити фільм у форматі 360/VR/Доповнена реальність. Багато хто чув про це, проте мало хто надавав цьому якесь особливе значення.

Одна з особливостей, яка мене вразила, в VR – це розширення людського мислення. Тобто сприйняття зображення і отримання інформації не тільки перед собою, а також величезний сферичний простір, який може і має бути заповнений ідеями. Так як для мене це перше творче відео 360 в доповненій реальності, а не просто зйомки природи, мені довелось зіштовхнутись з багатьма VR моментами і фундаментальним чином змінити, поміняти свій стиль мислення.

Друге, що мене вразило, в VR – це ефект присутності. Я зрозуміла одну з головних фішок цієї інноваційної технології: ти знаходишся в віртуальній реальності, але відчуття і емоції, які ти отримуєш від побаченого, – абсолютно реальні, це відбувається тут і зараз.

Спражньою складністю виявилося знайти приміщення для зйомок і зібрати всю команду разом в потрібний час. Адже всі, хто приймав участь у зйомках, професіонали високого класу і неймовірно зайняті люди.

Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 6
Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 7

Який відгук ви отримали від аудиторії? Чому ви показували цей фільм поза конкурсною програмою?

Фідбек був неймовірний і він досі продовжується. Ми випередили час і виявились не в форматі заходу, тому частково це і є причиною показу фільму поза конкурсом . Про те, що ми випередили час каже і мовчання преси, яка не змогла оцінити важливість цієї технології, особливо в галузі візуалізації товару, а таким власне і є Fashion Industry.

Чому ви вибрали Samsung та Virtue, як компанії-партнери?

Тому що компанія Samsung – єдина компанія в світі, яка зробила VR платформу для роботи з таким контентом. По-друге, компанія одна з перших забезпечила гарнітурою для смартфонів в сегменті VR. Серед усіх компаній на ринку смартфонів Samsung один з перших виготовив окуляри Gear для перегляду відео на смартфонах власного вироництва. Також дисплеї смартфонів мають одні з найкращих технічних характеристик, що суттєво впливає на якість зображення при перегляді відео.

Але якщо бути чесними до кінця, то технології віртуальної реальності, якими користується світ, ще далекі до ідеалу. Інтуїтивно люди сподіваються на те, що віртуальна реальність по-якості буде такою же, як і реальність. Справа в тому, що сама технологія обмежується компаніями – виробниками камер, окулярів та іншого обладнання.

Якість зображення н   е вражає в порівнянні з тим, що люди хочуть бачити. Проте компанія Virtue розробила свій власний авторський спосіб зйомки в режимі VR, що робить зображення максимально якісним, наскільки це дозволяє найсучасніше обладнання. Цілі компаній Samsung, Virtue та бренду SEREBROVA дуже схожі – дарувати людям ті незабутні емоції реального світу, де VR – чудовий інструмент для цього. Але поки що все наштовхується на ліміти інноваційного прогресу в сфері віртуальної реальності.

Який був відгук саме ваших колег з модної індустрії?

Відповіді в нашій сфері були дуже різними. Дивує снобізм і не зацікавленість у пізнанні інновацій нашими художниками, які проходять повз і навіть не хочуть подивитися на новинки ринку, вже заздалегідь вважаючи, що нічого нового не побачать. Також вражає мовчання та заангажірованность преси.

Дуже тішить молодь, яка відкрита до всього.
Спочатку – дивування і зацікавленість, потім – щира емоція захоплення і бажання переглянути фільм ще раз і ще раз.

Чи будете ви робити схожі проекти?

Можливо… тримаємо інтригу!
Якнайменш, тепер вже буде легше, адже є що показати і розповісти, навіть тим самим режисерам, виконавцям, щоб вони зрозуміли інноваційність ідеї.

Чи є додаткові переваги такого проекту для посилення вашого бренду перед фото та звичайним відео?

Звичайно! Перш за все, це візуалізація об’єкту, який ти представляєш ринку, у ньому можна розгледіти все до ниток.

Друге – це ЕМОЦІЯ – найголовніше на рекламному ринку! Ефект присутності та сильна емоція – найбільші переваги доданої реальності перед іншими засобами донесення художньої ідеїш.

Сьогодні активно працює декілька стартапів, які займаються створенням віртуальних модних бутиків, автосалонів, екскурсій по місту. У недалекому майбутньому дівчата і хлопці зможуть віртуально купувати для себе улюблений одяг.

Чи могли б ви дати поради, як іншим дизайнерам одягу використовувати і створити такий проект для своїх брендів для посилення української індустрії?

Я вважаю, що ми зараз знаходимося в самому народженні чогось грандіозного, що повністю змінює світогляд людей майбутнього як, наприклад, у свій час створення першого автомобіля, комп’ютера, інтернету тощо. Ці речі зараз є невід’ємною частиною життя. Тільки уявіть собі найбільш епічний фільм, наприклад, Аватар або той же Титанік ви зможете подивитися не на телевізійному екрані, а дійсно бути присутніми в самому кіно, від першого обличчя. Дивитись не туди куди запланував режисер, а в будь-яку сторону всіх подій. Уявіть, що Ілон Маск успішно запустив людей на Марс, а з технологією VR не тільки космонавти зможуть там побувати, але по суті все людство, віртуально.

Можно буде посидіти в найдорожчому  спорткарі світу, де-небудь у автосалоні в центрі Монако. Всі ці футуристичні перспективи неминуче чекають нас у найближчому майбутньому.

Треба бути відкритими та зацікавленими. VR – це,  перш за все, інструмент,
а використовувати його повинна людина, опираючись на свою творчість, для реалізації своїх ідей.

[divider]Коментар про колекцію 2018 [/divider]

Відео  присвячене колекції 2018 весна-літо – це подорож назад в минуле. Чисте, яскраве, технологічно перфектне Майбутнє суспільства. Воно побудоване в новому інтелектуально-цифровому світі на гуманістичних цінностях людини:  права на свободу, щастя, розвиток та вияв власних талантів.

Ідея колекція яскраво показана за допомогою яскравого міксу стилів Steampunk та New Industrial.

Витончений та складний експериментальний пошив “ліпить”, силует з акцентом на фентезі руки-крила та жіночну талію.

Колекція
Колекція
моделі
моделі

{:}{:en}

Inner 360 – the first ukrainian promo-video in fashion-industry which was shooted by 360° VR technology. Fashion film INNER, which is participant of non-competitional program of the Fashion Film Festival Kyiv. This film – exemplification of colection’s idea of SEREBROVA brand – dance in augmented reality recorded by VIRTUE studio.

The choreography of Oleksandr Stoianov, who is Honored Artist of Ukraine, performed by ballerina Hanna Stoianova , made the image of the Heroine easy and expressive. Fresh, recent and insightful urbanistic film’s musical format – it’s Dmytro Burkanov’s work, who is frontman of ukrainian musicband PerSay.

It’s a story about the modern woman, her creativity, power, intelligence and softness. Heroine loves and honors her roots and customs because it gives the ground for creativity, strength and confidence in life.

That exactly how Olena Serebrova, who is “SEREBROVA” brand’s founder, described her project.

She – the beam of light in the world of chaos, quickness and unexpectations. Delicate and tender. Timid and touching .

With what power does it wear light in this world! Powerful bright ray, which doesn’t know doubt and doesn’t feel fear. What does give her this power?

Memory. She remembers field of ripe bread worried by the August breeze Knows how the green sea of ​​the ancient forest rushes, how the dream grass blossoms in the sun-litter lawn. She remembers the blooming of Petrekivka on the white canvas walls of the grandmother’s house. This memory keeps her, fill her. With it – she real! Harmonious, alive, audacious. She can everything. And do EVERYTHING. Do it easy with gracefulness.

Creating of the “INNER” collection was inspired by Petrykivsky’s mural – ukrainian decorative-ornamental folk painting, wich came from ancient art of painting of dwellings and objects of everyday life.

The main idea of the video – to show that folk art is able to be modern, timeless and progressive. This art should developing in modern world using innovative technologies. So new content is given by ukrainians here and now.

We couldn’t miss breakthrough of modern ukrainian clothes designers. As the result we came with questions for Mrs. Serebrova.

What was the main difficulties you faced with? How long have you reached for your goal?

My way was really short. Virtue’s representatives came to my show-room “SEREBROVA”, which is located in Kiyv, Symon Petliura 12a street, and offered to create a film using 360/VR/Augmented reality. Many heard about that but few did give it some special significance.

I was excited by one of the VR’s sagnificant things. It’s an extension of human thinking. That means not only image perception and receiving information in front of you, but also enormous magnificent spherical space that is possible and necessary to fill by ideas. So as it’s not merely shooting nature but my first creative 360 ​​video in augmented reality, i was faced with a lot of VR’s nuances. I’ve fundamentally transformed my way of thinking.

Next VR’s thing, which impressed me, – it’s presence effect . I’ve understood one of the main signature of it – you are in the virtual reality, but your feelings and emotions, which you get from what you see, are absolutely real. And it’s happening here and now.

The main complexity was to find the shooting room and bring the whole team at the right time. So everyone who was involved in filming are high-quality professionals,
incredibly busy people.

Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 6
Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 7

What feedback did you recived from the audience? Why had you been showing this movie outside of the competition program?

The Fedback was incredible and it’s still going on.We were ahead of time and were not in the format of the event. Therefore this is partly due to the fact that the film was out of competition program.A silence of the press, which failed to assess the importance of this technology, especially in the field of visualization of the product, like are Fashion Industry, proves the fact that we had outstripped the time.

Why did you choose Samsung and Virtue as partner companies?

Because Samsung is the only company in the world that made the VR platform for working with such content.Secondly, the company was one of the first, who provided the headset for smartphones in the VR segment. Among the all companies in the smartphone market, Samsung was one of the first manufacturers of Gear sunglasses for watching videos on their own brandly smartphones. Also smartphone displays have some of the best technical features that greatly affect the quality of the image watching video.

But frankly speaking, the technologies of virtual reality which are used by the world are still far from ideal. Intuitively, people are hoping that the quality of virtual reality will be the same as reality. The fact is that the technology itself is limited by companies that manufacture cameras, glasses and other equipment.

The image quality isn’t impressive compared to what people want to see.However Virtue has developed its own author mode of shooting in VR mode, which makes the image as high quality as possible with the most up-to-date equipment.The goals of Samsung, Virtue and the SEREBROVA brand are very similar – to give people the unforgettable emotions of the real world, where the VR is a great tool for that.But so far everything has encountered the limits of innovation in the field of virtual reality.

What was your colleagues feedback from the fashion industry?

The answers were very different in our sphere. Amazing snobbishness and no interest in knowing the innovations from our artists who are passing by and do not even want to look at the novelties of the market, already in advance believing that they will not see anything new. It also affects the press’s silence.

I’m really pleased by the young people who are open to everything.
At first – amazement and interest, then – a sincere excitement and a desire to view the film over and over again.

Are you going to do similar projects? 

Maybe … keep intrigue!
At least, now it will be easier, because there is something to show and tell, even to the same directors, performers, so that they understand the innovation of the idea.

Is there an additional benefit of such project to enhance your brand in front of a photo and simple video?

Of course! First of all, this is the visualization of the object you represent in the market, it can be considered all the threads.
The second is EMOTION – the most important thing in the advertising market! Presence’s efect and strong emotion are the greatest benefits of augmented reality to other means of communicating an artistic idea.

Several startups are currently active in the creation of virtual fashion boutiques, car dealerships, city tours.In the near future, girls and boys will be able to buy their favorite clothes for themselves using virtual reality.

Could you give a piece of advice to other clothing designers how to use and create such a project for their brands to strengthen the Ukrainian industry?

I believe that we are now in the very begginig of something grand that has completely been changing the worldview of people of the future as, for example, the time of creation of the first car, computer, the Internet,  These things are now an integral part of life. Just imagine the most epic movie, for example, Avatar or the same Titanic you can watch not on the TV screen, but really be present in the film by yourself, from the first person.Not looking to there where the director planned, but in any direction of all actions. Imagine that Ilon Mask has successfully launched people to Mars, and with the VR technology, not only can cosmonauts go there, but virtually all humanity using virtual reality.

You will be able to sit in the most expensive sports car of the world, somewhere in the car dealership in the center of Monaco.All these futuristic prospects inevitably await us in the nearest future.

First of all we must be open and interested. VR is first of all the tool, which must be used by a person, based on his work for the realization of his ideas.

[divider]Comment of the 2018 collection [/divider]

The video dedicated to the 2018 spring-summer collection is a journey back to the past. A clean, bright, technologically perfect future of society. It is built in the new intellectual-digital world based on the humanistic values ​​of mankind: the right to freedom, happiness, development and the expression of their own talents.

The idea of ​​the collection is vividly illustrated with the vivid mix of Steampunk and New Industrial styles.

The graceful and complicated experimental tailoring “sculpt”, a silhouette with an emphasis on the fantasy of hand-wings and women’s waist.

Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 10
Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 11
Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 12
Inner 360 - як українські дизайнери використовують віртуальну реальність 13

{:}

ВІКТОРІЯ БЕЛЯВСЬКА ПРО ХАРКІВСЬКИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ

Бардак? Вікторія Белявська про харківський кінофестиваль

Вікторія Белявська – молода харківська режисерка, яка не тільки шукає історій для власного документального кіно, а й допомогає іншим почати знімати.

Після навчання на кафедрі Медіакомунікацій Каразінського університету, участі у Відеоакадемії документального серіалу УКУ та резиденції режисерів проекту ГаліціяКульт, Вікторія разом з Антоном Фроловим заснувала Фестиваль незалежного кіно – Бардак.

Це буде ось так...

11-14 жовтня цього року Фестиваль відбудеться вже вдруге. Дізнавшись про це, Gwara Media не змогла пропустити цю важливу креативну подію міста та випитала у Вікторії про плани щодо фестивалю, своє бачення кіновиробництва, складнощі, які присутні у середовищі молодих кінорежисерів Харкова.

Наше інтерв’ю проходило  напередодні травневих свят, коли все місто пахло шашликами, а сама Вікторія мала вже їхати в інше місто. Ми зустрілись в Gwara Media, де поспілкувались щодо кінематографічних подій цього року.

Знаєш, насправді цікаво дізнатись про фестиваль і що ви робите цього року. Розкажи нам…

Нещодавно ми подали на реєстрацію Громадської Організації. Плануємо співпрацювати з грантарями та партнерами щодо розвитку українського кіно, тому хочемо, щоб все було офіційно та по правилам. Буквально на цьому тижні я відвідувала реєстраційний офіс і ми вносили правки в документи, тож незабаром у нас буде не лише ідейна, а і юридична можливість допомагати режисерам робити кіно.

Зараз поки точно важко говорити, як і що буде, проте ми вже відкрили подачу фільмів на кінофестиваль, тож запрошуємо всіх режисерів подаватися. Попереду ще розробка концепції фесту, створення сайту та контенту для соцмереж, реклама.

Зараз також шукаємо можливостей, щоб створити перед  Фестивалем лабораторію документального кіно. Зібрати десять режисерів-початківців з Харкова, провести для них майстер-класи та створити всі умови, щоб за місяць вони змогли під пильним оком професіоналів створити своє перше доккіно, а безпосередньо на Фестивалі Бардак влаштувати їх показ. Для початківців це має бути важливо – знайти свого глядача, дізнатися, що їм цікаво і як вони сприймають їх роботу. Але поки що це лише бажання, фінансування ми ще не шукали.

Хто буде керувати майстернею? У Харкові багато кінематографістів, які можуть або вже знімають кіно?

До нашої команди-організаторів входить документалістка Люба Дуракова (реж. фільму “Аліса в країні війни”). Теоретично, вона може очолити цю майстерню документального кіно й взяти на себе організацію та роботу з учасниками лабораторії. Ми частково обговорювали це й Люба вже дала свою згоду. Ідея поки на стадії розробки, й звичайно, буде багато змін та уточнень. В Харкові є ще кілька імен, які вже стали відомими в документальних колах, це й Дмитро Коновалов, й Лідія Стародубцева. Є думка, що можливо будемо звертатися до них, або залучати режисерів з іншої частини України. Є хороші знайомства з Остапом Костюком, прекрасним режисером “Живої ватри” зі Львова.

До речі, а як організовуються і виростають молоді кінофестивалі? Судячи з усього будь-хто може організувати їх, як я бачу, головне це бажання та наявність кіно для показів.

Давай спочатку визначимось, що для мене є кінофестиваль. Фестиваль – це ком’юніті, де відбувається зустріч режисерів та глядачів. Це структура, де є журі, яке відбирає переможців серед показаних фільмів. Також право голосу завжди є у глядачів, аби знати, що подобається їм. Це допомагає будувати діалог між тими, хто створює кіно, й тими, для кого воно створене.Розповідаючи про фестиваль

Наприклад, у Харкові організовують так звані фестивалі короткого метру в рамках Французької Весни, що без сумніву є корисно, проте це не є в моєму розумінні кінофестивалем. Саме описані мною речі створюють унікальну атмосферу обміну досвідом, ентузіазм можливостей та корисні контакти, окрім власне чудового проводження часу в кінозалі.

На базі гарного фестивалю можна подивитись кіно, відвідати майстер-класи, побачити режисерів фільмів й задати свої питання, а після в неформальній творчій атмосфері  поспілкуватися з однодумцями. Це щось надзвичайне.Бардак? Вікторія Белявська про харківський кінофестиваль 14

А чи легко запросити саме найкращих режисерів, особливо для молодих кінофестивалів?

В цьому є складнощі. Минулого року були випадки, коли ми запрошувати режисерів бути в журі, або просто прочитати лекцію для відвідувачів, але вони відмовлялися, бо фестиваль співпадав зі зйомками, або банально, було не цікаво до нас долучатися.

Ми дуже тішимось, що минулого року ми все ж таки змогли привезти в Харків прекрасне журі. Це й кінокритик, засновник порталу Moviegram,  Лук’ян Галкін. Це й Антон Слєпаков з гурту Вагановожаті. До речі, ви знали, що Антон разом з Юрієм Хусточкою (екс-учасник Океану Ельзи) минулого року зробили цікаву анімаційну короткометражку “Вместо всех столкновений”, її прем’єра була на Одеському кінофестивалі, а потім і ми на Бардаку показували її у день відкриття.  Також в журі в нас була представниця дистриб’юторської компанії Кіновир, Катерина Шевченко.

Навіть дистриб’юторська команда? Це дуже важливо як мені здається.

Так, дистрибьюторська компанія  подарувала спеціальний приз поза конкурсної програми для вибраного переможця на Канському Кінофестивалі. Таким чином, відкривши кордони для малобюджетного українського кіно.

Розкажи, як буде проходити кінофестиваль цього року?

Власне, ми вже почали прийом короткометражних документальних фільмів через платформу FILMFREEWAY, де до нас станом на 27 квітня подали вже близько 50 короткометражних фільмів з усієї України. Bardak Film Festival SubmissionОстанній день прийому фільмів – 24 серпня. Після свою роботу розпочне відбіркова комісія. Й до кінця вересня режисери, чиї фільми будуть відібрані на кінофестиваль – отримають листа з інформацією та запрошенням приїхати до Харкова. Майстерня, про яку я вже казала, планується за місяць до початку фестивалю і учасники зможуть на фестивалі в окремому блоці показати своє кіно.

Окремо хочу сказати про взаємодію Майстерні та Фестивалю. На нашу думку, це дуже важливий процес, бо крім навчання ми створимо для учасників простір, де вони зможуть нарешті показати свої роботи, отримати перші відгуки, навіть подолати бар’єр страху перед роботою з камерою. Це дуже корисно.

А далі якісь призи, визнання, працевлаштування?

Звичайно на фестивалі будуть призи і нагороди, в них є цінність, проте загалом перемога – номінальна. В рамках фестивалю ми можемо підтримати кінематографістів лише показами та експертизою в рамках Майстерні. Зараз ми не надаємо, скажімо, фінансової підтримки або ще чогось там…Задача нашого фестивалю- створити інфраструктуру для просування кінобренду в Харкові та простір для спілкування.

А чому наприклад я, скажімо як молодий режисер маю подати кіно саме на ваш БАРДАК? Які ще є фестивалі?

А чому б не подати? Думаю, кожному режисерові цікаво показувати своє кіно глядачу. Наші харківські глядачі теж гідні.

В Україні відносно мало кінофестивалів. Серед найбільших, звичайно, є Одеський кінофестиваль, Молодість, 86, WIZ-ART. В Харкові раніше були фестивалі Бузок та Ступєні, але вони перестали існувати, а замість них нічого не з’явилося.

Ти знімала кіно перш ніж організовувати Фестиваль? Який шлях ти пройшла як режисер самостійно.

Своїм шляхом я ще йду. Шукаю різні програми для вивчення режисури та розвитку практичних навичок знімання. Минулого року навчалася у Школі документального кіно у Львові. Дивлюся постійно в мережі майстер-класи. Подобається підхід Марини Розбєжкіної, два роки тому навіть вдалося потрапити на її лекцію в рамках Одеського кінофесту. Восени хочу вступати на курс Сергія Буковського. Під його керівництвом, до речі, я зробила свій  перший документальний крок – він був ментором та членом журі на проекті DocEmotion, тоді віддав перемогу нашій команді. Думаю, що продовжити навчання у нього буде символічно й особисто мені дуже приємно.

А ви любите Держпром?
А ви любите Держпром? Документальний Фільм

Я не хизуюся, але мені, звичайно, було дуже приємно, що одна з моїх робіт “А Ви любите Держпром”, яку я знімала з Лізою Кузнєцовою, потрапила на Одеський кінофестиваль, фестиваль WIZ-ART та потім трохи ще помандрувала різними показами по містам України.

Зараз я не зупиняюсь, готую ще два документальні проекти та подумую над реалізацією одної ігрової роботи. Сподіваюсь, на все вистачить часу та сил.

Звідки така зацікавленість кіно?

Бардак? Вікторія Белявська про харківський кінофестиваль 15

Не знаю, я в школі ще малювала багато. А кіно – то ж рухоме полотно, майже.

Зараз багато хто питає, навіщо тобі робити той фестиваль. Бо ми ж поки ніякі гранти не брали. Ми свої власні кошти вкладали й може будемо знову вкладати в цей. А мені це просто дуже важливо. Взагалі вважаю – що дивитися кіно, то велика привілегія.

Колись я жила в Кіровську, Луганської області. Ну ти знаєш що це за місто? Це такі простори, де шахти, шахти, терикони, робочі повертаються втомлені додому, і в нашому місті кінотеатру не було, він був у сусідньому Стаханові. Там було щось 2-3 сеанси на день. Коштувало воно дорогувато, скільки точно не скажу, але знаю точно, що навіть кожного тижня не будеш просити у батьків ці гроші. Кіно тоді для мене було рідкість і складність. А коли я переїхала в Харків я думала – Ось це клас, можна дивитись хоч 10 фільмів на день. По суті, в кожній школі можна зараз робити покази фільмів і абсолютно без значного використання коштів. Можна зустрічатись, обговорювати, шукати нові фільми, але цього ніхто не робить.

В чому різниця між документальним та ігровим кіно?

Головна відмінність у сценаріях.

Ігрове кіно – це прописані герої, їх діалоги, зустрічі, розвиток подій. Режисер ігрового фільму – це Бог. Він просто конструює свій світ. А в документальному кіно режисер – це спостерігач за дійсністю, головна задача якого фіксувати. В документальному, звичайно, складніше, якщо ти пропустиш момент зняти, то навряд чи він повториться. А в ігровому актори можуть зіграти свою роль знову і знову.

І от таке просте питання, після якого подумають, що я дивний, але мені реально, інколи, незрозуміла неймовірна затятість кіном.

Все просто. Мені подобається дивитися кіно, кайфую в кінозалі. Я настільки відкрита до нових історій, що начебто проживаю ще одне нове життя.

Наприклад, є таке кіно класне “Панорама”.

Короткий документальний фільм про техніка, який працював в кінотеатрі  Кінопанорама. Уяви, сидіти в кінотеатрі і дивитись фільм про техніка, який крутить це саме кіно. Сюрреалізм якийсь…і от цей герой ставив кіно, а сам там у тій комірчині жив своїм життям: відзначав дні народження, голився, підстригав колег, навіть запалював цигарку від осушувача для рук.

Тобто ти, наприклад, вмієш запалювати цигарку від осушувача для рук!?

–  Я – Ні! Правда я і не палю, але запалювати також не вмію. Але дізнаватися людей через кіно – це досить цікаво. мабуть це цікаво.

Насправді, мені дуже подобається документалістика саме тому, що вона вчить бути уважним до навколишнього середовища, шукати кіно в, здавалося, звичайних речах. Де ніколи не знаєш, хто з перехожих може стати героєм твого особистого фільму.