медіа потоками

Гайд з інформаційної гігієни: 7 порад, як вийти сухим з медіаводи

У вас часто трапляється, що ви заходите у фейсбук чи інстаграм, щоб написати повідомлення, а за п’ятнадцять хвилин забуваєте, навіщо ви туди зайшли, і ловите себе за безцільним скроленням стрічки? Так працюють алгоритми соціальних мереж.

Про медіаграмотність, критичне мислення, діджиталізацію сказано й написано чимало. Ми зібрали з усіх усюд 7 порад, які допоможуть аналізувати інформацію та зберігати спокій у часи, коли уявити життя без медіа майже неможливо.

 

  1. Фактчекінгуйте

Інфовкид – поширене в мережах явище: хтось вигадує абсурдну і неправдиву новину чи створює таку ж фотографію і виставляє її в інтернеті. Часом провокатори роблять це, щоб інші журналісти та люди, побачивши інформацію і не зробивши фактчекінг (тобто не перевіривши факти), «передали» її далі. 

Політичний експерт Вадим Шебанов стверджує, що поки ми не створюємо власного інформаційного простору, то перебуваємо в чужому: «Ми маємо самі створювати власний інформаційний простір. Час дорослішати і ставати вільними та незалежними. До чого вас і закликаю!»

Ви не винні в чийомусь бажанні обманути вас, але можете навчитись уникати брехні. Завжди перевіряйте джерело, на яке посилається автор. Чи воно надійне? Поставте три запитання до матеріалу, який ви читаєте: «хто?», «як?», «коли?».

Візьмемо до прикладу пост із фейсбуку (сріншот нижче). 

медіа

Чи зрозуміло вам, хто ця особа, як хлопець переміг і коли? Чи є першоджерело, згідно з яким можна перевірити надану інформацію?

Це прості питання, проте, ставлячи їх, ви не поширете будь-який пост одразу, навіть якщо кількість поширень, як у цьому випадку, доволі велика.

 

2. Аналізуйте прочитане (як казали на уроках літератури)

VeryVerified, онлайн-курс із медіаграмотности, пропонує також ставити собі запитання:  «Хто отримає користь, якщо я прочитаю цю статтю?» Звертайте увагу на дані та статистику. Цифри – докази, якими легко маніпулювати і, на жаль, часто саме так і роблять медіаманіпулятори.

 

3. Стежте за тими, хто проаналізував

Інфовкиди можуть бути різного характеру. Ситуація з коронавірусом підштовхнула «журналістів» до створення фейкового контенту, наприклад, про постачання ліків на вертольотах.

Вертоліт не врятує від коронавірусу у Рівному СБУ про ФЕЙКИ ФОТО

На щастя, є люди, які «виловлюють» обман і висвітлюють усі подробиці. Наприклад, ресурс, організований викладачами, студентами та випускниками Могилянської школи журналістики, – сайт Stopfake.org. Принцип роботи платформи полягає в моніторингу російських, українських та європейських медіа, де журналісти шукають потенційно неправдиву інформацію, перевіряючи факти. 3 2014 року вони спростували близько 3000 фейкових історій.

A Ukrainian factchecking site is trying to spot fake photos in social media — and building audience » Nieman ...

Перевіряти світлини також корисно. Завантаживши фотографію на EXIF data, ви зможете побачити дату і час зйомки, технічні дані фотоапарата, на який знімали, оригінальний розмір фото й у разі редагування світлини – програму, за допомогою якою її коригували.

exifdata
Світлина для прикладу взята з відкритого доступу на Unsplash

4. Уникайте мови ворожнечі

Мова ворожнечі (hate speech) – висловлювання, які підбурюють на щось негативне людину, сприяють або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм й інші види ненависти на ґрунті нетерпимости. Наприклад, у заголовку статті, опублікованої в «Експрес» 2 серпня 2015 року, – «На Закарпатті мобілізують циган, бо це вроджені диверсанти» – є характеристика за національністю. У самій статті, хоч і через цитування офіцера, автор представляє читачеві ромів як апріорі негативних осіб. 

мова ворожнечі hate speech

Мову ворожнечі використовують автори, які хочуть повпливати на ваше сприйняття світу, а не лише проінформувати. 

 

5. Розділяйте емоції і факти

Часто в новинах або соціальних мережах апелюють саме до емоцій читачів. Ми всі емоційні певною мірою, і нам легше реагувати на те, що написано чи подано яскраво. У новині від ВолиньPost «В Україні за минулу добу втопилося 5 дітей», опублікованій 1 серпня 2018 року, йдеться про смерть 21 людини. Очевидно, читач може проявити більше емпатії до дитини, тому особливий наголос зроблено на загибелі саме 5 дітей.

інформаційна гігієна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Уникайте упереджень (краще взагалі)

Попри вище згадану пораду фільтрувати емоції, коли текст «звучить» надто голосно, також не варто робити упереджень про те, що він обов’язково неправдивий. Загалом краще зовсім не керуйтеся упередженнями, сприймаючи інформацію. Адже стереотипи можуть бути не лише в голові того, хто створює, але й того, хто споживає її. 

7. Будьте пильними з алгоритмами

Соціальні мережі працюють за певними алгоритмами. Вони влаштовані так, щоб затягнути нас і залишити подовше в режимі онлайн. Як це працює?

Вводячи запит у Google, ви залишаєте йому інформацію про те, що шукали. Наприклад, «навчання за кордоном».  Далі ви заходите в інстаграм і бачите рекламу між сторіз про стипендії в Оксфорді. Таким чином працює контекстна, іншими словами – таргетингова реклама – така, що направлена саме на ваші інтереси зараз. Соціальні мережі аналізують також вашу мережеву активність (лайки, коментарі, репости) і на їхній основі формують вам стрічку новин. Це і називається алгоритм, підлаштований під вас і під який ви підпадаєте. Перший президент Facebook Шон Паркер розповів, що алгоритми соціальних мереж цілеспрямовано захоплюють нашу увагу.

Декілька порад про те, як керувати алгоритмами: 

  • користуйтеся пошуковою системою для своїх запитів у браузері в режимі інкогніто;
  • додавайтеся в групи, підписуйтеся на акаунти та ставте лайки свідомо;
  • споживайте інформацію різного типу в різних застосунках. Наприклад, смішні відео – в тіктоку, красиві світлини – в інстаграмі, навчальні відео – на ютубі. Таким чином ви не будете бачити ту саму інформацію на різних платформах.Гайд з інформаційної гігієни: 7 порад, як вийти сухим з медіаводи 1

Врешті-решт, ставте собі запитання «Для чого я зайшов сюди?», коли відкриваєте соціальну мережу і чітко покроково та уважно виконуйте задумане. Наприклад, потрібно написати другові. Відкрийте інстаграм, натисніть пошук, знайдіть акаунт, напишіть людині – просте завдання, але з тим візуалом, в якому користувач опиняється, коли заходить в інстаграм, воно ускладнюється. Головне – не панікувати й не хвилюватися, якщо знову соціальна мережа поглине вас більше, ніж ви планували. Так вони влаштовані. Ми своєю чергою можемо навчитися їх використовувати як інструмент, який буде нам корисний і не нашкодить.

 

 

 

«Трамвай, з-під якого глядач вибиратися буде дуже довго»: режисер Олександр Шмаль про театр «Art&Гарт»

«Трамвай, з-під якого глядач вибиратися буде дуже довго»: режисер Олександр Шмаль про театр «Art&Гарт»

Індустріальна Луганщина ніколи не ставила акцент на розвитку креативних та творчих професій. Ще у 1990-х роках на території області були розташовані 42 масивні промислові об’єкти, на яких працювали сотні тисяч людей. Попри максимальний фокус області на важку промисловість, звичайно, що дехто з її мешканців не бачив себе в ролі шахтаря або фрезерувальника і «торував свій шлях» у палацах культури, музеях або театрах. 

Власне, театрів на Луганщині було найменше: до 2014 року – лише вісім. До того ж переважна більшість – на територіях, які наразі є непідконтрольними Україні. Сьогодні в Луганській області діє тільки два театри. Перший – це театр-переселенець «Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр». Він переїхав у Сєвєродонецьк та має доволі великий штат і широкий репертуар. 

Про другий – Театральна Майстерня «Art&Гарт» – ми розповімо докладніше. Він теж переїхав з Луганська в Сєвєродонецьк. «Art&Гарт» часто називають «театром Шмаля», бо засновник та єдиний режисер усіх спектаклів – Олександр Шмаль. 

«Трамвай, з-під якого глядач вибиратися буде дуже довго»: режисер Олександр Шмаль про театр «Art&Гарт» 2
Александр Шмаль на виставі «Фантазии Эвтаназии»

Олександр називає свої спектаклі «Театром об’єктивного мистецтва», протиставляючи їх традиційним виставам в академічних театрах, де глядачі сидять на місцях та дивляться на сцену. Шмаль витягає свою публіку із зони комфорту, максимально зменшуючи простір між акторами та глядачами, внаслідок чого спектакль може перетворитися на емоційний шок, хоча насправді саме такого ефекту режисер і прагне досягнути.

«У театрі традиційному на сцені – гул пристрастей, а глядач у цей час може розгортати карамельку, шелестіти папірцем. У театрі об’єктивного мистецтва ніяких сценарних пристрастей немає, емоції заборонені на сцені, зате глядач прибитий цвяхом до стіни, і не тільки під час дії. Як побічний ефект – вистава два роки не йде з голови. Це таке емоційне опромінення, яке отримує глядач незалежно від того, хоче він того чи ні. Він потрапив сюди випадково, йшов собі по вулиці, побачив афішу і вирішив подивитися. За півтори години, а не за три з половиною, як у всіх звичайних театрах, він виходить і не пам’ятає, як його звуть, де він, як дійти додому. Найбільше його зараз тягне, як показує статистика, або зайнятися сексом, або напитися, але ні те, ні те не врятує. Наступного ранку глядач, прокидаючись, розуміє, що вчора він потрапив під такий трамвай, з-під якого вибиратися буде дуже довго», – розповідає режисер.

«Трамвай, з-під якого глядач вибиратися буде дуже довго»: режисер Олександр Шмаль про театр «Art&Гарт» 3
Фото з вистави «Фантазии Эвтаназии»

«Art&Гарт» не має власного фізичного простору і сталого фінансування. Театральна Майстерня виникла як альтернатива класичним та традиційним театрам Луганщини, ставлення до яких в Олександра доволі критичне, хоча з 1993 по 1997 роки саме він був директором та головним режисером Сєвєродонецького  державного театру драми. Через конфлікт з адміністрацією міста Шмаль покинув посаду директора і відтоді більше не хоче співпрацювати з місцевою владою.

За 43 роки роботи в театрі він створив 13 театральних проєктів, серед них і Театральна Майстерня «Art&Гарт», яка почала працювати 2004 року, але 2013-го припинила діяльність через складну політичну ситуацію у країні. 2015-го Олександр був змушений переїхати в Сєвєродонецьк, де й відродив театр. Для цього режисер продав власну квартиру. 

Такий радикальний жест був зумовлений тим, що не вистачало коштів на роботу театру. Команда виграла грант Програми розвитку ООН, та навіть грошова підтримка донора не змогла покрити всі витрати, тож Олександр і вирішив продати свою квартиру. Цих коштів вистачило лише на 2 роки, а з 2017 року театр не має фізичного простору та фінансування.

Попри всі труднощі, театр досі живий завдяки ентузіазму та оптимізму невеликої команди акторів, яких тримає разом любов до мистецтва та віра в режисера. Шмаль дуже трепетно ставиться до акторів «Art&Гарт», навіть каже, що за всю кар’єру режисера він не зустрічав таких унікальних людей.

«Павло Альошин – актор настільки унікальний, що його взагалі порівняти ні з ким, то, що він творить, – це диво… Правда, зараз він уже громадянин Росії, проте він чекає свого повернення в театр, як тільки закінчиться війна.

З неба без парашута впав, Захар Бенько – знаменитий кавеенщик сєвєродонецький, діджей, абсолютно унікальна людина. Я до нього особливо не наближався, бо визначив, що він вже зірка в зовсім іншому жанрі. Далі йде Тетяна Марусіна, це випускниця мого акторського курсу. І хореограф у нас Олена Сердюк, теж моя випускниця», – розповідає Олександр.

Зараз режисер «Art&Гарт» живе за містом на дачі, яку він зміг придбати тільки нещодавно, веде там звичайне та спокійне фермерське життя, вирощуючи картоплю і помідори. Водночас він пише мемуари, хоча, за його словами, поки більша частина тексту – про театральну майстерню, а не про нього:

Олександр називає свої спектаклі «Театром об’єктивного мистецтва», протиставляючи їх традиційним виставам в академічних театрах, де глядачі сидять на місцях та дивляться на сцену. Шмаль витягає свою публіку із зони комфорту, максимально зменшуючи простір між акторами та глядачами, внаслідок чого спектакль може перетворитися на емоційний шок, хоча насправді саме такого ефекту режисер і прагне досягнути.

Однак переїзд не означає, що з театром все скінчено, навіть навпаки – на території своєї садиби Олександр хоче відкрити театральну комуну.

Під час карантину театр не проводив репетиції і не виступав, але вже доволі скоро на фестивалі ТерраФокс 2.0 покаже виставу «Фантазии Эвтаназии» – Олександр її режисерував і грає в ній одну з ролей. 

«Трамвай, з-під якого глядач вибиратися буде дуже довго»: режисер Олександр Шмаль про театр «Art&Гарт» 8
“фантазии эвтаназии”
keep calm 5 порад продуктивним

Keep calm і світлий розум: 5 порад, як бути продуктивним/-ою

Сповіщення у соцмережах, нові повідомлення в месенджерах, звичка гортати стрічку новин або сторіз: приводів відволіктися від своїх справ і завдань є чимало. На карантині до цього списку додалися побутові «відволікатори»: прибрати, приготувати їсти, «прогулятися» на кухню за чашечкою кави. 

Потрібно закінчити проєкт, а на дозвіллі – дочитати книгу. Постійно нова інформація і нові плани. Часто не встигаєш схопитися за одне, а вже виринає щось інше. У нашому матеріалі – 5 порад, як сказати «стоп» поспіху, інформаційним перевантаженням і невиконаним дедлайнам.

1. Використовуйте час, зважаючи на власні пріоритети

Уявімо, що наше життя – це банка. Камені – це головні речі, а пісок – другорядні. Ми насипаємо в банку камені й тоді зверху можемо досипати пісок, який пройде крізь них. Коли ж ми засипимо з самого початку піском усю банку, то для каменів більше не залишиться місця. У житті може відбуватися щось схоже: другорядне посяде місце головного, і на головне вже не буде часу. Отже, завдання номер один – вирішити, що для нас головне, а що другорядне. Завдання номер два – відповідно до цього розпланувати час. 

 

Є різні способи, як це зробити. Ми пропонуємо використати матрицю Дуайта Ейзенхауера, 34-го президента США, першого головнокомандувача NATO і президента Колумбійського університету. Він вражав своєю продуктивністю і сформулював власний досвід у вигляді «коробки»:

ТЕРМІНОВІ

СПРАВИ

НЕТЕРМІНОВІ

СПРАВИ

ВАЖЛИВІ

СПРАВИ

Зробити просто зараз Призначити час на виконання
НЕВАЖЛИВІ

СПРАВИ

Делегувати комусь іншому Усунути

2. Спостерігайте за своєю увагою: на що вона спрямована

«Хай ваш розум буде лінзою завдяки збіжним променям пучка уваги; хай ваша душа цілеспрямовано налаштується на ту єдину панівну ідею, якою зайнятий ваш розум», – це слова філософа-мораліста Сертілльянж з книги  «Інтелектуальне життя». Коли панівну ідею ви вже обрали, але вона ще не охоплює розум аж так, щоб не відволікатися, то можна спробувати зробити зусилля і фіксувати моменти відволікань. 

Наприклад, щоразу, коли відволікаєтеся від справи, на якій хочете зосередитися, записуйте це у нотатник. Позначайте цей момент паличкою / хрестиком / малюнком / словом або фразою. І робіть так постійно, коли хочеться, наприклад, перевірити стрічку новин у соцмережах. Таким чином ви раціоналізуєте свою поведінку, станете спостерігачем себе самого. 

Згідно з дослідженням Університету в Ірвайні, коли ми відволікаємося від своєї роботи, то, щоб знову до неї повернутися, нам знадобиться 23 хвилини. Проте відволікання бувають різного характеру. Якщо журналіст, пишучи статтю, відволікся на те, щоб перевірити інформацію, то це піде лише на користь. Якщо ж – щоб прогортати стрічку в інстаграмі, тоді повернутися до роботи буде складніше – це просто займе більше часу. 

3. Пам’ятайте, що менше – це насправді більше

Згідно з дослідженням, опублікованим у науковому виданні Proceedings of the National Academy of Sciences, у багатофункціональних людей, які постійно перемикаються між екранами, вкладками та застосунками, зрештою слабші спогади. Психолог Джошуа Ерліх, виконавчий тренер і голова коучингової фірми Global Leadership Council, стверджує: «Сканування мозку показало, що хронічна багатофункціональність потоншує вашу префронтальну кору».

5 порад бути продуктивним
The Creative Exhange / Unsplash

До того ж, коли ми виконуємо кілька справ одночасно, наш мозок постійно перемикається з однієї на іншу, а не сприймає їх синхронно. Виконання кількох справ одночасно – не ефективне, але швидко стає звичкою.

Почніть із вашого браузера. Якщо в ньому відкрито багато вкладок, то закрийте непотрібні або відокремте віконце, в якому працюєте саме зараз. Відкладіть телефон, сповіщення на якому можуть відволікти вас. Наприклад, його можна покласти за ноутбук. 

Врешті виконуйте одне завдання, а не одночасно багато різних. Майкл К. Гарднер, професор педагогічної психології Університету штату Юта, рекомендує витратити принаймні 15 хвилин на будь-яке завдання, перед тим як перемикатися на інше. 

4. Пропускайте інформацію без страху втрати

Компанія Domo опублікувала ще у 2018 дослідження, згідно з яким інтернет викидає 2,5 квінтильйонів байтів даних щодня. Таку кількість інформації просто фізично неможливо охопити! Проте чимало людей все одно намагаються максимально стежити за новинами. Психологи навіть виокремлюють у зв’язку з цим як діагноз синдром втрачених можливостей – FOMO (англ. fear of missing out) Його можуть також провокувати соціальні мережі, і це переросте в потребу постійно перебувати в режимі онлайн, перевіряти, як там у кого справи. 

Гортаючи стрічку, ми бачимо багато всього, що постять різні люди, і так можемо почати ототожнювати дописи людей із ними самими і на основі цього створювати собі їхні хибні образи. Фахівці пропонують долати FOMO за допомогою JOMO (англ. joy of missing out) – радости пропускати можливості. Однойменна організація – JOMO – розробила навіть спеціальний сайт, який може надихнути вас у час, коли ви, наприклад, перебуваєте на діджитал-детоксі і вам здається, що ви багато чого пропускаєте.

 

keep calm 5 порад бути продуктивним

 

5. Відпочивайте 

Для того щоб добре попрацювати, потрібно… добре відпочити. Книга «Відпочинок: чому ти робиш більше, коли працюєш менше» пояснює, що хоча в суспільстві відпочинок часто розглядають як вияв бездіяльности, насправді він допомагає підвищити нашу продуктивність. 

Джошуа Ерліх рекомендує тимчасово «вимикати» мозок: бути присутнім у місці, де ви перебуваєте, зосередитися на диханні або просто встати від екрана та прогулятися. 

Цікаво, що в Японії цілком нормальна практика поспати на робочому місці. Вона має назву «інерумі», що дослівно означає «присутній під час сну». Тобто кожен працівник, який дуже втомився, може перепочити, не відходячи від справ.

Можна також використовувати техніку Pomodoro для продуктивного чергування роботи з відпочинком. Це застосунок, що допомагає поділити робочий процес на відрізки часу, кожен з яких триває 30 хвилин: 25 хвилин – робота, 5 хвилин – відпочинок. Після чотирьох відрізків по 30 хвилин потрібно зробити велику перерву 25-30 хвилин. Усі тимчасові відрізки можна адаптувати під себе. 

одеські дворики, яна боцова про школу культури добросусідства

«І люди добрі, і двори гарні»: Яна Бойцова про одеську школу добросусідства

Минулого разу ми спілкувалися з Яною Бойцовою про культурну спадщину, яку можна зберегти через 3D-технології. Сьогодні ми поговоримо про те, як це можна зробити через дворики. Одеські дворики. 

 

Ви займаєтеся проєктом Школа культури сусідства. Розкажіть, будь ласка, про нього більше.

Школа культури сусідства – ідея відродження одеських двориків. Одеські дворики розташовані у старих будинках, і те, як люди ставляться до своїх дворів, будинків напряму впливає на те, чи збережеться культурна спадщина.

одеські двори

Ідея з двориками була для мене таким виходом у нестандартну урбаністичну ідею. Фактично ми працюємо з тою самою проблемою, що й у «Піксельованих Реальностях», але тут уже не з технічного боку. Моїм завданням як партнера, окрім організації навчального процесу, є також поширення цінностей. Цінностей добросусідства.

Те, як люди ставляться до своїх дворів, будинків напряму впливає на те, чи збережеться культурна спадщина.

Із чого все починалося?

Школу культури сусідства заснували декілька громадських організацій Одеси. Наприклад, ГО «Зацікавлені» координують «Двір-Scena» – артмайданчики, де молоді музиканти й театри можуть виступати і знаходити свою першу авдиторію. Інший партнер – «Фонд розвитку міста Одеси» – громадська організація, яка допомагає організувати ідею, знайти для неї фінансування. Тобто, такий собі громадський консалтинг.

одеські двори

У Фонді вирішили, що «Двір-Scena» може перетворитися на культурну ідею, навчальну програму, в яку залучені всі двори Одеси, де будуть об’єднуватися сусіди, практикуючи сусідське спілкування.

 

Чим атмосфера одеських двориків особлива? 

Одеські дворики – це не просто бренд міста, а й елемент атмосфери тої бабелівської Одеси, з якою пов’язані всі міти чи історії двориків. Це коли господині виносять домашню їжу, всі одне одного навколо знають, білизна висить на прищіпках зверху, а знизу, надворі, всі святкують без жодних сварок. Ми прагнемо до того живого образу добросусідства, який приємно відтворювати знов і знов.

одеські двори

Хоча мене більше цікавлять історичні дворики, одеський дух може бути не тільки в італійських чи французьких дворах-колодязях. Він так само легко відтворюється в багатоповерхових будинках.

Для цього достатньо, щоб усі зібралися надворі, винесли трохи домашньої їжі та пустили дітей бавитися навколо столу. І у вас уже є атмосфера.

одеські двори

 

Скільки років школі добросусідства?

Школа сусідства відбувається вже другий рік поспіль. Минулого року о 9-ій ранку люди приходили на інтенсиви, проходили півтора місяця неформальної освіти – лекції від істориків, урбаністів, місцевих активістів, реставраторів, психологів – задля того, щоб уникати конфліктних ситуацій і вчитися правильно комунікувати одне з одним, дізнаватися про потреби тих, хто живе поруч.

Школа культури сусідства в Одесі | forumZFD

Цього року, якби не карантин, ніщо б нас ніколи не змусило перейти в онлайн-режим, перенести це навчання у віртуальний світ. Однак ми знайшли класний, живий варіант через систему Notion. Це розмовний формат, що наповнюється людьми та їхніми думками. Лектор менше читає, більше розмовляє. У результаті є запис, який людина може передивитися, і конспект з її нотатками.

Також у нас є ще дві події в офлайні цього року, і поки це все до вересня. Дотримуючись карантинних умов, ми організовуємо маленькі презентації на 10 людей, які відбуваються у дворах. Це нагадує мені більше формат пресконференції. 

 

Кому і як спала на думку ця ідея? 

Дмитрові Ковбасюку, який почав зі свого двора на Жуковського, 43. Він вирішив перетворити його на сцену. 

дмитро ковбасюк
Дмитро Ковбасюк

У його дворі-колодязі була розвалина ще з Другої світової війни – один будинок, у якого немає даху. Місцева влада нічого не хотіла робити, крім того, щоб знести та побудувати двадцятиповерхівку. Тоді Дмитро із сусідами вирішили, що створять ОСББ і  розберуть у дворі сміття з будматеріалів. Коли це зробили, то побачили, що страшна руїна, яка стоїть у цьому дворі, схожа на амфітеатр і її можна перетворити на театральну сцену з декораціями. З цієї ідеї й почалося, так би мовити, перевтілення двору. І вже минулого року 28-го вересня ми мали фестиваль на цілий день, який об’єднав 17 дворів уздовж тої самої вулиці Жуковського.

 

Який ви бачите вплив у житті людей зі Школою культури сусідства?

Ця програма суттєво допомагає розвантажувати агресію та депресивність у суспільстві. Зараз не тільки Україну, а й увесь світ можна назвати місцем катаклізмів і сильних змін. А ми знаємо, як різкі переміни навколо сильно можуть вплинути на наше життя.

одеські двори

Коли є така річ, як прості стосунки чи емоції, де все зрозуміло, то це може стати відрадою для людей. Це дуже важливо виходити за межі своїх проблем і переходити в реальності інакших.

Ми помітили, що люди також більше почали слідкувати за своїми дворами. У результаті вийшов і фізичний, і водночас не матеріальний ефект від добросусідства.

І люди добрі, і двори гарні.

Я бачу це як шлях трансформації суспільства.

 

Які плани у Школи культури сусідства?

Минулого року ми працювали з 10 двориками, а цьогоріч хочемо залучити ще 15 нових дворів. Чому зосереджені на кількості?

Ми хочемо, щоб кожен район мав такі осередки культури, спорту, екоактивізму, де люди одне одного знають, мають спільні цінності та через школу поширюють їх, підтримуючи таким чином свої спільноти.

одеські двори

Так, навіть якщо нічого не працює, є двір, у який можеш вийти і там потусуватися.

В умовах кризи це така відповідь від урбанізму, якої ніхто не чекав. Виходить, що  суперлокальність працює, а маленькі ініціативи – сталі, можуть працювати навіть найбільше. Ми не очікували цього. 

 

Чи може вже у дворику розпочатися збереження культурної спадщини?

Так. Наприклад, можна оновити фасад чи податися на ініціативу «1000 дверей Одеси». 

Можна зібрати суму завдяки тому, що ви об’єднаєтеся із сусідами, щоб  співфінансувати реставрацію будівлі – відновлення балконів. Відновити якусь традицію, яку ви практикували раніше – ще один спосіб зберегти культурну спадщину. 

Школа культури сусідства – не тільки про прямий активізм у дворах. Сусіди, що об’єднуються, маючи спільні цінності, можуть ставати активнішими у громадах і давати, наприклад, кошти, ресурси, одяг на доброчинність.

одеські двори

Добре робити пропозиції у своїй спільноті:«Нумо разом зберемося й підтримуємо реставрацію старого будинку». Коли є вже попередня комунікація з однаковими цінностями, то це завжди інша справа, ніж коли просто стукаєш у зачинені двері. 

Ми формуємо ініціативу, через яку люди далі між собою спілкуються, вже без нас. Добросусідські стосунки між людьми – як мости, на якій Одеса стоїть і розвивається.

одеські двори

Де можна стежити за вашими новинами?

На сторінках інстаграму чи фейсбуку.

Особлива культурна спадщина також залишена нам через постмодерністські радянські будівлі. Читайте інтерв’ю з кінорежисером, який зняв фільм про балкони таких будівель і те, як за кожним із них прихована захоплива історія людей.

«Нові медіа – нова мова мистецтва»

Як часто ми бачимо однотипні роботи художників? Як не стати одним з тисяч таких же художників, а бути першим? Застосування нових медіа у мистецтві: новий спосіб вираження або марна трата часу? Та як створити свій власний бренд? Своїм досвідом з цих питань поділиться художниця світового рівня Vera DG.

«Нові медіа - нова мова мистецтва» 9Vera DG – міждисциплінарна художниця, що працює в різних техніках, стилях і напрямках: каліграфія, сучасна настінна каліграфія, мистецтво розпису, оформлення інтер’єру, ілюстрації, аерографія, комікси, фотографія і відео. З 2019 року Vera DG працює в доповненої реальності. Вона створила скульптуру Calligraffiti AR «Народження каліграфії», яка була представлена під час відкриття виставки «Reflections» в Дубаї на AAAG (Aisha Alabbar Art Gallery) 26 жовтня 2019 року. Роботи Віри знаходяться в Музеї сучасного мистецтва в Македонії та у приватних колекціях у Франції, Італії, Ізраїлі, Німеччині, Чехії, Росії, Мексиці, Україні, США, Іспанії, Македонії.

«Я з дитинства знала, що хочу бути художницею»

– Чому ти обрала саме таке ім’я для свого бренду і для себе – Vera DG?

Моя фамилия Дегтярева, для иностранцев это не запоминаемо и им очень сложно выговорить. Поэтому, я сократила свою фамилию, взяла первые две согласные. И оказалось, что это удачно звучит.

– Можеш розповісти про свій унікальний стиль каліграфії, в чому його особливість? 

– Он создан в 2007 году голландским художником Нильс Шу Мёльманом. Художник всю жизнь занимался графическим дизайном и граффити, и однажды подумал, что классно писать каллиграфические буквы на стенах. Таким образом, родился стиль Каллиграффити, что буквально означает – соединение каллиграфии и граффити. Другие художники это подхватили и начали развивать. Это огромное сообщество и много людей, которые развиваются в этом стиле. 

– Чому ти обрала саме такий художній напрям?

Я закончила Харьковскую академию дизайна и искусств по специальности «монументальная живопись».  Потом я работала 5 лет в Киеве, расписывала особняки состоятельных людей, писала фрески, создавала витражи, мозаики. Но когда наигралась этим всем, я подумала, что  смогу построить свой бренд. У меня была мечта, чтобы люди меня приглашали, не только потому что я умею хорошо рисовать, а потому что я Vera DG и я делаю классные штуки. То есть, чтобы приглашали меня за моё имя. И это другой уровень.

Началась война в 2014 году, я вернулась домой в Харьков и думала «чем же мне заниматься».  Не только вся страна, но и я оказалась в кризисе: мой привычный бизнес не работал, я была в депрессии, думала, что моё творчество никому не нужно. Я поймала новую волну, которая только набирала обороты, и создала онлайн школу. Взращивая других, я смогла взрастить себя. Я вела марафон 2 недели, за которые видела, как люди на моей творческой энергии росли. Они просто расцветали, как бутоны, и я подумала «Что я с ними делаю? Почему я не могу этого сделать с собой?». Удивляясь скоростным результатам студентов, пришло решение направить эту энергию в себя.

Занимаясь со своими студентами,  я столкнулась со стилем Каллиграффити. Он мне очень понравился, я три года потратила на то, чтобы вырастить себя как художника. Сначала, подражая другим художникам, смотря на их работы, я училась. Стало понятно, что если просто скопировать чью-то работу, то ты не вырастешь. Год я училась именно написанию букв, готический шрифт, минускул, итальянский курсив, чтобы это было утонченно и красиво. 

Я решила применить их в новом творчестве. Но мне нужно было найти свою изюминку. Если представить, что 2000 человек работают в этом стиле по всему миру, то быть 2001 мне не хотелось. В отличие от тех художников, которые умеют писать только буквы, я еще умею рисовать. Поэтому, я решила соединить каллиграфию и изобразительные мотивы. Я сталкивала контрасты смыслов и форм на одном холсте, совмещая текстовые мотивы с гигантскими насекомыми, изображая привычно-маленькие предметы большими.

«Нові медіа - нова мова мистецтва» 10      «Нові медіа - нова мова мистецтва» 11

Когда я обратила внимание на себя и свой потенциал, мои картины стали более искренними, потому что я взяла за основу не работы других художников, а свою реальность. Я беру за основу свои впечатления, мысли и мечты, в картинах находит отражение то, что происходит в моей жизни, и людям результат нравится; они говорят «вот мы такого еще не видели». Это означает, что если основа – это работа другого художника, то ты будешь всегда вторым, а нужно быть первым.

– Чи проводиться і зараз твоя онлайн-школа?

У школы есть сайт, есть инстаграм, страница в Фейсбук, но я ею не занимаюсь. В силу того, что  мне просто не интересно возвращаться к старым идеям и еще у меня всего 24 часа в сутках и мне хочется заниматься дополненной реальностью. Там был один курс «Doodle art» (в переводе — искусство каракуль) на развитие креативности, еще один – комиксы. Мы провели 5 потоков и все. Я просто поняла, что я даю людям очень много энергии и не успеваю сама развиваться, а это очень важно – развить себя как художника. Я просто поняла, что я давала людям очень много энергии и не успевала сама развиваться, а это очень важно – развить себя как художника. Школа занимала   очень много сил и энергии. Сейчас огромное количество знаний можно получить бесплатно в онлайне. Кстати, у меня есть маленькая Академия по дополненной реальности. Там, правда, ещё курса нет, но я уже снимаю обучающие ролики на You-Tube (Spark AR Academy Ru).

– Чи були такі моменти, коли хотілося все кинути і почати займатися чимось іншим, зовсім віддаленим від мистецтва?

– Нет. Я с детства знала, что я хочу быть художницей. Мне повезло с родителями, они меня понимали и слышали. Мама отдала меня в художественное училище после 9 класса, сказала: «хватит мучиться с математикой, выбирай:  музыкальное училище или художественное». Я выбрала художественное, хотя музыкой занималась 8 лет. Я считаю, что, когда мы, художники, работаем постоянно, то в результате мы приходим к эмоциональному выгоранию. И в этот момент нужно не все бросать или менять профессию, а просто поехать отдохнуть. Когда устаю, просто переключаюсь на что-то другое. Это может быть путешествие или другая деятельность. Однажды, когда я почувствовала такое выгорание, я пошла на курсы актерского мастерства, потом я занялась конным спортом, танцевала хип-хоп, увлекалась сноубордом, лыжами, бильярдом, большим настольным теннисом. Я катаюсь на коньках, играю в гольф и умею управлять яхтой и серфом. И я все время в таком потоке изучаю что-то новое, например, сейчас я изучаю дополненную реальность. Делаю йогу, медитацию, я восстанавливаю своей внутренний резерв. Просто необходимо иногда отдыхать. 

«Нові медіа - нова мова мистецтва» 12– Ти пам’ятаєш свою першу роботу, якою пишаєшся і яка викликала емоції типу «Ваау! Оце так! Я так собою пишаюсь»? Яка вона була?

– Самая первая, это был мой автопортрет, с кудрявыми волосами, на стульчике. Эту работу взяли в художественный фонд арт колледжа. У меня было ощущение «вау». Там была вот эта внутренняя энергия и внутренняя красота. 

Вообще, я начала учиться с маленького зернышка, я не умела с самого начала круто рисовать, я рисовала примитивно. И я училась рисовать с одним педагогом, потом готовилась к училищу с репетитором, в училище нас учили рисовать по фрагментам: отдельно нос, глаза, потом уже голову. И потом, когда я уже на 3 курсе нарисовала свой автопортрет, используя темперу, написав в полный рост на холсте метр двадцать, вот это для меня было «вау». Я подумала «Боже, и я так могу. Я не могла так раньше». Надеюсь, он до сих пор хранится там.

– Який головний меседж ти хочеш донести до суспільства, яке, можливо, далеке  від мистецтва?

– Последние 3 года – это мотив веры в себя. Мои картины  философские  и не для массового потребления. Они и сильные, но в то же время и сложные, чтобы их понять, необходим истинный ценитель. Но сейчас все меняется и идет запрос на картины, которые возвышают людей. От многих галерей и арт-площадок я получаю запросы поделиться картинами, которые создаются на карантине. И подписывают свои письма «что б это было что-то позитивное». 

– Дуже складно прощатися зі своїми творіннями, коли ти їх продаєш чи віддаєш на виставки?

– Когда я делала «work in commission», то есть на заказ, это просто. Ты с собой внутри договариваешься, что за свое творчество ты получаешь гонорар. А когда ты делаешь для себя то, что ты хочешь сделать, и это уже часть тебя, прощаться сложно. У меня до сих пор есть работы, которые я не отпустила энергетически. Они до сих пор не продались. Сейчас я изначально, когда пишу работу, знаю, что она пойдет на выставку или будет где-то представлена. Я ее пишу с посылом, что ее купят коллекционеры. То есть, я себя ментально готовлю и мне не сложно. А в моих новых картинах, которые я буду делать, они даже не для меня, а для людей. Они вообще должны разлетаться как пирожки. Посмотрим. Для любого творца картины это детище, мы их рожаем, как детей, поэтому иногда это сложно. 

«Нові медіа - нова мова мистецтва» 13        «Нові медіа - нова мова мистецтва» 14

–  У тебе є агент? 

– У меня нет агента. Это касается вопроса арт бизнеса. Я считаю, что в Украине арт бизнеса не существует. Когда я поставила цель выйти на международный уровень, я решила учиться в бизнес школе в Стамбуле. У меня был наставник, мы продумывали стратегию продвижения. 

Чтобы быстрее идти, у меня было два ассистента, которые мне помогали, мы штурмовали весь Ближний Восток: звонили во все ключевые музеи и галереи, потом отправляли портфолио. Это одна такая рабочая стратегия для молодых художников. Необходимо брать себя в руки и что-то делать. Правда, мы не писали холодные письма, только после разговора мы высылали портфолио галереям, которые заинтересовались моим творчеством. Потом, когда меня взяли, я подготовила картины, отправила их, слетала в Дубай на открытие выставки. И после этого, я стала очень активно вести свою арт-жизнь, строить «network» на LinkedIn, потому что там очень много арт-дилеров, арт-консультантов, владельцев галереи и так далее. Потом я стала понимать, что такое арт-бизнес, как он устроен. Но это нарабатывается с опытом.

– Чому ти вважаєш, що арт-бізнесу в Україні не існує? Яка ситуація з цим у Східних країнах?

– Арт-бизнес – это модель, живой организм, в котором функционирует много составляющих: арт-дилеры, арт-консультанты, владельцы галерей и музеев, частные коллекционеры и художники, которые этот визуальный продукт продают и покупают. В Украине есть художники, которые создают, но у нас нет рабочей схемы, которая бы включала все составляющие. При условии знания английского языка, ты можешь выйти на мировой рынок. Но это длительный процесс, все покупатели наблюдают за успехами. Именно в Киеве есть арт-дилеры, но эта площадка очень «заасфальтирована», туда не пускают «чужаков». Если вы учились в Киевской академии искусств, то может быть появятся необходимые связи, чтобы, возможно, что-то у вас получилось. Также, у нас нет тех людей, которые покупают постоянно. Лучше, конечно, каждому художнику самому себя продавать, это означает: сформировать свою ценность, свое позиционирование, ответить на вопросы: «кто я?», «что я хочу донести?». Потому что, на мировом рынке украинские достижения не всегда кодируются. Даже слово «Киев» слышали не все люди. Иногда, когда говоришь «I’m from Ukraine», люди переспрашивают «Sorry, from UK?». Это немного печально, но это говорит о том, что Украина не в мировом контексте. С другой стороны, если говорить о Ближнем Востоке, то для них Украина – это где-то в Европе. Поэтому иметь в коллекции Европейского художника это большая честь.

«Нові технології, нові медіа – нова мова»

–  Як ти бачиш зараз розвиток мистецтва у Харкові: що подобається, що бентежить, що виділяє його? 

– В Харькове очень «вибрирующая жизнь», очень активная. Мне нравится Харьков, потому что он привлекает творческих людей, он всегда молодой, всегда активный, студенческий. Здесь очень много креативных проектов. В Харьков я всегда приезжаю учиться или за новыми идеями. Потому что у нас Украина очень развита технически. Она очень инновационная, в плане новых технологий, здесь развит Интернет, в то время как за границей с Интернетом проблема. У нас безлимит стоит 5 баксов в месяц и делай что хочешь. Полная свобода, пока что. А в Дубае очень мало свободы, очень дорогой и ограниченый интернет. Вот мы живем в Украине, и кто-то думает, что за границей лучше. Хотя, я не могу сказать, что не прям всё, но многое у нас более развито. У нас больше свободы, пока еще. Много возможностей, которыми нужно пользоваться. Я общаюсь с харьковскими художниками, которые интересуются новыми технологиями и которые сейчас живут за границей, но они все равно возвращаются в Харьков и приносят новые проекты и идеи. Поэтому, Харьков такой живой город.

– Розкажи, чим ти зараз займаєшся у своїй творчій кар’єрі?

– В связи с событиями, я сейчас увлечена дополненной реальность. И могу сказать, что это становится все более актуально. Поэтому, сейчас мои силы направлены именно в это русло. Я буквально вчера обнаружила, что на платформе «Unity» открыт доступ на 3 месяца, и я уже зарегистрировалась и прохожу там обучение.

 – Чим саме ти займаєшся у доповненій реальності?

– Сейчас конкретно, я дополняю одну свою абстрактную картину, что б там был трекинг и трекалась дополненная реальность (AR) на конкретную картину. В принципе, мне нравится дополненная реальность, которая сама по себе существует в дополненном мире. То есть, не нужно ничего кроме кода или ссылки. В принципе, сейчас возможности AR очень маленькие. Сейчас можно создать сцену весом не более 4 Мб, потому что, все адаптируется под телефоны, чтобы они вытягивали.

–  Ти створила першу доповнену  скульптуру: «Народження Каліграфії». Розкажи про неї.

Дополненная реальность существует достаточно давно и первое такое всем известное игровое «творение» – Pokémon GO. Появление виртуальной каллиграфии – это скульптура, которая создана исключительно в дополненной реальности. В основном, сейчас люди создают дополненную реальность с помощью разных приложений: они сканируют свои реальные скульптуры, потом трекируют их и запускают в дополненной реальности. Но это настоящие, «живые» скульптуры. Они существуют в реальном мире. Но таких скульптур, которые созданы в дополненной реальности и остаются только там, я еще не встречала у других художников.

Если бы люди до меня не создавали дополненную реальность, то у меня и мысли бы не было ее делать. На данный момент, таких проектов по дополненной реальности как мой, пока еще нет, и в ближайшем будущем месяца 3-4 меня не догонят. У меня возникла идея: найти международные издания, чтобы сделать пресс-релиз, что бы запатентовать первое место на эту скульптуру.

Новые технологии это круто, много всего интересного узнаешь. Меня интересует вопрос такинизации произведений дополненной реальности. Есть решения для диджитал искусства, но для 2D и видео, а для AR еще нет. Вот и мне было бы интересно это сделать. Но как это сделать я пока не нашла решения. Было бы интересно.

– Що підштовхнуло до створення цієї роботи?

– Меня вообще к работе в дополненной реальности подтолкнули работы нашего Ромы Минина. Когда он через «SIMО AR» делал интересные проекты. Приложение ограничено по функционалу, но, в то же время, простое. Рома был одним из первых, кто применил в своем искусстве дополненную реальность. И у меня был вопрос: «как он это делает?».

Если говорить о работе «Рождение Каллиграфии», я ее создавала для Дубайской выставки. Первоначальный импульс ее создать был не для художественной выставки, а для выставки инноваций «Дубаи Экспо 2020». Мы (я и моя команда) делали стратегический план по выходу на мировой рынок и очень интересная задача для нас -попасть на мировую выставку в Дубае. В голове я просто прокручивала: «что можно такого инновационного сделать, чтобы могло совмещаться с моим искусством?». Плюс, повлиял также тот факт, что все Харьковские мероприятия, которые проводил Артхаб “Самокат” с Никитой Худяковым, связаны были с дополненной и виртуальной реальностью. И все эти факторы смешались и появилось желание показать что-то новое. А почему именно Каллиграфити –  скульптура, потому что художник, когда работает и развивает свой стиль, то нужно работать и создавать все в этом стиле, чтобы быть узнаваемым. Поэтому, именно Каллиграфити я использовала в дополненной реальности. Без большого опыта она получилась такая, какая она есть она есть –  и она крутится. Сейчас я хочу сделать дополненную скульптуру, чтобы каждая деталь крутилась, то есть добавить больше анимации и эффектов.

– Вона має якийсь меседж?

– Да. Показать миру момент рождения каллиграфии от идеи. Именно погрузить людей в эмоцию, когда создается какое-то незабываемое событие, которое создает новые эмоции. Когда происходит рождение из идеи во что-то новое и классное. Тут идет больше привязка к эмоциям.

С этой скульптурой произошла одна забавная ситуация. Я возвращалась из Дубая в Харьков  бизнес-классом и рядом со мной летел  коллекционер. Я ему показала свою дополненную скульптуру, а он подумал что это настоящая и говорит: «это все из золота? Сколько же она стоит?». Т. е. он подумал, что эта скульптура реально существует и она сделана из чистого золота. И это тоже классно, это игра смыслов. Люди не понимают: существует это в реальном мире или в другой реальности. Расширяется сознание людей.

– Які проекти зараз ключові в твоїй діяльності?

– Ой, я сама за собой не успеваю. Каждый день приходят новые идеи, потому что сейчас настолько все активизировались в онлайн, все выставки проходят онлайн. Сейчас новых проектов у меня 5, в которых я хочу поучаствовать. К сожалению, те, которые планировались до карантина, закрылись, но «как грибы» растут новые задачи и цели. И на данный момент можно и нужно учиться новым технологиям и новым направлениям. Все ресурсы масштабируются глобально и я, в том числе.

Сейчас, например, в этот четверг (23 апреля) я участвую в арт-баттле, где нужно нарисовать картину за 20 минут. Бренд, который это проводит, из Канады. Они проводили арт-баттлы во всем мире. 17 Апреля я должна была бы принимать участие в арт-баттлах в столице Саудовской Аравии Эр-Рияде. В связи с карантином,  все будет происходить в онлайн режиме, я уже записала видео-приветствие и записала видео, как я 20 минут рисую работу. И, по сути, соревнуются эти записанные работы, они пускаются в стрим, где параллельно 3-4 художника рисуют. И зрители голосуют. Правда, я первую картину нарисовала за 9 минут, вторую за 11. Я думала, мне будет сложно, но уже и опыта много и выплескивать эмоции на холст это очень здорово, поэтому получилось даже быстрее и легче, чем ожидала.

Второй проект –  он уже благотворительный, по сути это открытый аукцион. Его делает Игорь Абрамович, украинский арт-дилер и его команда. Художник рисует картину в прямом эфире и коллекционер покупает ее за маски. 200 масок минимальное количество. И эти маски потом передаются в госпитали. Меня поставили в очередь на 21 мая. Но надеюсь, что до 21 мая маски будут не актуальны.

Я сейчас еще провожу арт-терапию, я хочу излечить весь мир. Это не в виде каллиграфии, а пока что в форме прямых эфиров и в форме  арт-терапевтических занятий. Их можно посмотреть в Instagram (veradg.official). Сейчас, может, выплесну эмоции и возьмусь за более сложные проекты.

– Ти вважаєш що технології та медіа це нові можливості?  

– Главная функция искусства – это познавательная. Когда, например, молодые художники начинают свой путь, понятное дело, что они много кого копируют и много кому подражают. И это способ познания себя в полной мере. А новые технологии, новые медиа, это новый язык, с помощью которого ты выражаешь свои мысли о мире. И они позволяют быстрее перемещаться в пространстве. Например, арт-работу дешевле, легче и быстрее переправить с помощью новых технологий, чем материально. Конечно, при условии что это New Media Art. Отправляя физическую картину почтой, нужно понимать, что пересылка картин стоит достаточно дорого и есть риски того, что с ней может что-то случиться или она застрянет на таможне на долгое время. 

Безусловно, новые технологии и новые медиа – это новые возможности. С развитием Инстаграм,  ищешь публикации по хэштегам и уже не запоминаешь имен или стилей. Но ты видишь, сколько классных художников во всем мире, какой классный контент они создают. И он создается ежедневно. Идет поток этого творческого визуального ряда, и я, конечно же, подчеркиваю что-то для себя. Но это происходит и обновляется настолько быстро, что не всегда успеваешь отслеживать новые тенденции.

– Що б ти порадила молодим артистам, які ще не вміють будувати комунікацію з іноземними партнерами: менше приділяти уваги новим медіа або навпаки?

– В эру интернета не уметь строить коммуникацию – значит не быть представленным в Интернете. Основные проблемы для талантливых художников: отсутствие желания, отсутствие цели, языковой барьер. Если они те художники, которые боятся социальных сетей и вообще не коммуникабельны, у них должен быть человек, который бы их продвигал. Иначе  они так и останутся незамеченными. Но в наше время нужно регистрироваться в социальных сетях, на разных сайтах, активно вести свои страницы. Это поможет развить себя и свой бренд. Что можно посоветовать?  Просто развиваться, быть в тренде, гореть идеями, выражать себя, искать новые возможности и участвовать где только можно. Если сидеть и ничего не делать, то ничего не будет. Необходимо проявлять себя всеми способами

– Існує такий стереотип, що чоловіки кращі і крутіші в мистецтві, ніж жінки. Чи так це, на твій погляд?

– На моем опыте женщины-художницы везде. Они доминируют и их очень много. У нас в академии в группе было 3 мальчиков и 7 девочек. Эта ситуация длится уже на протяжении 25 лет. Девочки идут больше в искусство, мальчики в архитектурный, сейчас больше учатся на программистов. Я всегда думала: «где же мальчики, неужели они не рисуют». В прошлом году, когда я занималась 3D моделированием, поняла, где все мальчики, которые хотят рисовать. 

В последнее время я часто вижу на Linkedin то, что женщины-художницы борются за свои права. Не знаю, меня никто не ущемлял за столько лет. И на выставках я встречаю многих женщин, они доминируют.  На самом деле, есть стереотипы, а жизнь показывает другое. Люди, которые готовы принять инновации, они есть и живут где-то в другой стране. Так что, долой стереотипы!

Читайте також

AR та VR -технології

AR та VR як бренди почали їх використовувати?

Що таке VR і AR?

Віртуальна реальність – створений технічними засобами світ, який передається людині через його відчуття: зір, слух, нюх, дотик і інші. Віртуальна реальність імітує як вплив, так і реакції на вплив.

Доповнена реальність (англ. Augmented reality, AR – «розширена реальність») – технології, які доповнюють реальний світ, додаючи будь-які сенсорні дані. Незважаючи на назву, ці технології можуть як привносити в реальний світ віртуальний дані, так і усувати з нього об’єкти. Можливості AR обмежуються лише можливостями пристроїв і програм.

Варто відразу пояснити різницю між AR і VR:

AR додає елементи цифрового світу в реальний. Якщо ви йдете по вулиці і раптом на тротуарі перед вами з’являється покемон Дрегонайт, то це AR.

VR блокує реальний світ і занурює користувача в цифрову всесвіт. Якщо ви одягаєте гарнітуру і замість вітальні раптом зупиняється в гущі бою з зомбі, то це VR.

Як бренди почали заробляти на цьому?

  • L’Oréal Paris Makeup Genius

Розробили програми – «розумна» камера з ефектом «живого дзеркала», завдяки якій тепер стало можливо віртуально протестувати продукти L’Oreal Paris і приміряти образи від візажистів марки в режимі реального часу. Сподобалися продукти можна миттєво купити, перейшовши в інтернет-магазин. Одна з проблем, яку компанія вирішує таким чином – люди побоюються купувати косметику в інтернеті, тому що не можуть її протестувати на собі, як часто роблять це в оффлайн-магазинах.

  • WANNABY

Розробила технології комп’ютерного зору і рендеринга для того, щоб користувачі могли взаємодіяти з товаром в доповненої реальності: приміряти, уявити, візуалізувати об’єкт і його особливості, і навіть персоналізувати його.

  • IKEA Place

IKEA випустила в App Store додаток доповненої реальності IKEA Place, яка дозволяє віртуально «приміряти» меблі в квартирі перед покупкою. Відразу можна зрозуміти впишеться в інтер’єр обраний предмет чи ні.

  • Happy Goggles от McDonald’s

Головна ідея переробити коробку Happy Meal в VR-гарнітуру. Інструкція є на коробці, котра доступно пояснює, як це зробити. Проект розробили на основі Google Cardboard, який пропонує бюджетні VR-окуляри. Також компанія розробила гру – лижні гонки Se upp i backen, яка пояснила дітям, як важливо бути уважним на схилах і уникати будь-які перешкоди, в тому числі інших лижників.

  • Teleport Mariott

Мережа готелів Marriott запропонувала своїм відвідувачам віртуальні подорожі. Для повної реалістичності віртуальних подорожей була розроблена нова, яка не має аналогів, технологія захоплення 3-D, 360 градусів live-action video, а також технологія змішування відео з фотографіями реальної CGI (computer-generated imagery, комп’ютерна графіка) і 4-D ефекти, такі як висока температура, вітер і туман. Результатом всього цього стала неймовірна глибина занурення, досвід віртуальної реальності, який гарантує почуття фактичного присутності на гавайському пляжі.

Також читайте AR-Повідомлення Романа Мініна Будинку Державної промисловості у Харкові
а ще AR-маски в Instagram: навіщо це брендам.

AR-маски в Інстаграм: навіщо це брендам?

IKEA дає можливість дізнатись, яка ти річ бренду, Disney – який ти персонаж їхніх мультфільмів, а ще, який ти покемон або на який факультет Гоґвортсу ти потрапиш. Здається, що маски в інстаграмі заполонили контент і тепер, якщо ти хочеш бути ще ближчим до клієнтів, – це необхідність. Розповідаємо, як справи з AR-фільтрами в Україні, які гучні ідеї вже відбулися та які ідеї зараз втілюємо ми.

Нещодавно компанія «Мівіна» знайомила зі своєю новинкою, започаткувавши масштабну компанію «Лови мівіну», в якій головний герой, лисиця фенек, відправляється на котові манулові за новим смаком. Для цього, крім цікавої відеореклами, створили інстаграм-маску, де кожен може стати фенеком, ловити пачки мівіни ротом та виставляти сторіз про перемогу в грі, тегаючи офіційну сторінку, а ще вигравати призи.

Ми ж розробили інстаграм-маску для рекламної кампанії «Зроби подарунок рисі» від Всесвітнього фонду природи WWF, з допомогою якої можна привернути увагу до стану та чисельності рисі в Карпатах і на Поліссі. Понад 10 тисяч підписників записали свої звернення в масці рисі із закликом підтримати коштами програму.

Навіщо брендам маски? Це новий цікавий контент для залучення великої кількості аудиторії, завдяки якому створюється чітка асоціація з логотипом/цінностями/проблемами організації. Це новий тренд у мережах, який щодня набирає колосальних обертів. Маски можна створювати під дати, події, спеціальні кампанії, акції. Якщо хочете підвищити лояльність клієнтів, збільшити їхню кількість та підвищити активність, звертайтесь до нашої агенції.

А ось вам ще кілька українських прикладів:

Borjomi Ukraine – спеціально до Всесвітнього чемпіонату з Dota2 «The International 2019 TI9» у Шанхаї ти стаєш Зевсом, персонажем, про якого обов’язково знають гравці цієї гри, а довкола, звісно, брендбук самої компанії.

 «ПриватБанк» випустив інстаграм-маску з Павлом Зібровим, в якій ти, відкриваючи рот, співаєш пісню.

Радимо також прочитати AR-Повідомлення Романа Мініна Будинку Державної промисловості у Харкові
а також VR Forum 2 – Художники та Медіа

Додана реальність соцмережі

Як доповнена й віртуальна реальності можуть перемінити соціальні мережі?

Чи ви пам’ятаєте бучу навколо Покемонів GO? В той час на дорогах зустрічались не лише підлітки, але й дорослі, що, шукаючи свій скарб, понурювали голови в телефони. Гравець у реальному часі міг відчути на собі характеристики доповненої реальності, що складали відеогру. Так само, доповнена, інакше кажучи, аугментована реальність уже роками зміцнює свої позиції в соціальних мережах. По факту, вона переймає найпопулярніші сторінки соціальних мереж по всьому світу, будь то Фейсбук, Інстаграм чи Снепчат.

Зокрема, бренди й маркетологи, аби підвищувати свої продажі новими шляхами, мають знати, як аугментована ( АР ) і віртуальна ( ВР ) реальності будуть вливатися в соціальні мережі.

Як доповнена й віртуальна реальності можуть перемінити соціальні мережі? 15
Гра pokémon go

 

Магазини доповненої реальності в соціальних мережах

Із розвитком технологій, люди вже можуть купляти товари через соціальні мережі, але за допомогою АР-технологій, цей процес стає ще більш привабливим. Користувачі можуть зайти у віртуальний магазин, як в абсолютно реальний, випробувати товар і придбати його.

Уявімо собі картину, як покупці випробовують і купляють товар без навідування в магазин. Так, більшість із них із наступним разом беруть собі вже рішуче кошики, що лише підвищує продажі.

АР-технології будують новий ринок у соціальних мережах

Нові ринки надають певної форми майбутнім соціальним тенденціям. Звідси, бізнес-компанії готові піти в ногу з технологіями, фокусуючись на досягненні цілей продаж. Бренди орієнтуються на нові ринки й ручаються скористатися перевагами доповненої та віртуальної реальностей, запропонувавши користувачам незамінний досвід. До того ж, ключові гравці зосереджуються все більше на розвитку належного контенту маркетів, аби досягти успіхів і мати якомога більше з інвестицій. Тим більше, рекламодавці збираються вдатися до інтерактивного контенту, ставлячи за ціль користувачів соціальних мереж. Отже, реклами з доповненою реальністю мають шалений потенціал, аби досягти глядачів через соціальні мережі і  зміцнити відданість клієнтів.

Практики в режимі live можуть призвести до імпульсивних покупок

Майбутні тенденції соціальних мереж призведуть до імпульсивних покупок, викликаних заманливою візуальною рекламою. Реклами із доповненою реальністю завойовують більше довіри від користувачів соціальних мереж, так як вони приваблюють і одразу ведуть до здійснення купівлі. Видно, як користувачі соціальних мереж більше не зацікавлені в відео-рекламі. Тому, за допомогою доповненої реальності, рекламодавці залучать користувачів соціальних мереж більше в свою реальність і чекатимуть, що ті будуть робити імпульсивні, цебто необдумані покупки на постійній основі. Високоякісна АР-реклама – своєрідний вид розваги, який зачаровує клієнтів появою речей у їхній реальності.

Дешевша гарнітура у ВР може переводити на свою сторону більше людей

Не те, щоб зараз ми недооцінюємо вплив АР в ігровій індустрії, та геймери знайдуть більше розваг на платформах соціальних мереж. Користувачі соціальних мереж мають змогу вчитися через платформи, і тоді брендам легше підносити себе там, де люди відстежують їхні тренди. Це сприятиме збільшенню покупок, адже АР та ВР матимуть потенційний зв’язок із людьми зі всьому світу. Зрозуміло, що споживачі будуть витрачати тепер більший час у соціальних мережах, адаптуючись до АР-технологій.

Майбутнє попереду

АР і ВР обіцяють гарне майбутнє для користувачів соціальних мереж і бізнес-компаній. Згадані майбутні тенденції соціальних мереж –  добрі приклади того, що чекає попереду цих верств, оскільки маркетологи соціальних мереж сповна застосовують цю технологію для орієнтації на нові ринки.

Зазначимо крім того, що AR покращує продажі, додаючи креативний контент, анімацію і інтерактивний UX, який допоможе вам не відставати від майбутніх соціальних тенденцій. Упевніться, що споживачі хочуть дізнатися більше про ваш товар, випробувати його і далі переконайте в тому, що на ньому не варто жалкувати грошей.

Як доповнена й віртуальна реальності можуть перемінити соціальні мережі? 16
Людина в грі

А які ви знаєте використання для АРВР в житті?

VR FORUM ART OF CHANGE

VR Forum 2 – Художники та Медіа

25 листопада 2018 ми провели другий форум віртуальної реальності – VR Forum Art of Change.

Після першого, про який вже вам розповідали, ми тільки розпалили інтерес спільноти та оцінили потенціал таких подій. Під час другого форуму ми більше фокусувались на художніх можливостях віртуальної реальності.

Розпочав виступи форуму художник Роман Мінін, художник-монументаліст, автор численних робіт в Україні та світі. Більше його робіт ви можете подивитись на Artsy

На даний момент в Харкові можна побачити лише одну його віртуальну роботу – величезний напис LOVE із шахтарям та створіннями, які нагадують те, що ви побачите у вашій уяві – можливо прибульці, можливо загадки, можливо міфи.

Minin Art
2day.kh.ua

Також серед його напрацювань є початки монументальних робіт за допомогою додатку Simo AR та серії експериментів з персональними виставками.

Найцікавіше, що представляв Роман на форумі, це концепція трансмонументалізму – творчого жанру, що поєднує в своїй роботі монументальне мистецтво та цифрові технології.

Опублікувавши маніфест Трансмонументалізму ще в 2009 році, художник експериментує та розшукує нові продукти, що можуть функціонувати на стику мистецтва та технологій.

Про що говорить ідея трансмонументалізму?

Це філософська концепція 3Д-мистецтва, як підходу до втілення великих художніх форм невеликими коштом, яку придумав і промоціює Роман.

Трансмонументалізм витікає з монументалізму, як класичного художнього підходу – історично сформованого жанру в Україні, який не має такого пропагандистського запиту як в радянські часи.

Монументальні твори мають знаходитись в гармонії і діалозі з інтер’єром або екстер’єром, потребують колаборації з архітекторами. В ідеалі, монументальний твір стає унікальною частиною будівлі, а сама будівля доповнення до твору – саме такі радянські практики використовувалась в монументальному мистецтві.

Перехід цього жанру в площину віртуальної реальності дозволяє здешевити виробництво мистецьких проектів, робить їх більш інклюзивними, а також дозволяє художникам обирати місця для творчості без обмежень.

Існує безмежне різноманіття жанрів і технік, в яких працюють сучасні цифрові артисти, та саме створення пам’ятників, творів, присвячених подіям або явищам, що крізь минуле формує майбутнє, був присвячений виступ художника Романа Мініна.

Ця новаторська практика в Україні активно розвивається в світі, як наприклад в роботах Кена Келлехера.

Другим спікером була Тая Кабаєва із Sensorama Lab. Медіа-артист, Арт-Ментор.

Тая вирішила, що горизонти анімації можуть бути значно ширше, використовуючи віртуальну реальність, почала знімати вечірки, монтувати відео 360 і таким чином змінила підхід до двовимірного екрану. Це був тільки початок, і з 2016 Тая остаточно присвятила свою професійну практику роботі з 3D та віртуальною реальністю, зв’язавши свій творчий шлях із компанією ентузіастів із Sensorama Lab.

Тая починала спочатку в доволі простому, і на той час інших ще не було, полігональному редакторі. Досвід справив на неї невиправні враження: одного разу занурившись з головою у той самий простір, де знаходиться її твір, попрацювавши із цифровим матеріалом, його глибиною, маючи змогу роздивитись твори з різних сторін, майже помацати його, вона вже не захотіла повертатись.

Окремо Тая розповіла про відмінність відео 360 від віртуальної реальності:
якщо перша є зйомкою на 360 градусів за допомогою камер та алгоритмів, футажем, по якому хоч і можна блукати, рухаючи головою, то друге є повним зануренням у простір, де за допомогою інфрачервоних сенсорів можна не тільки рухатись, але й відчути глибину віртуального простору.

Саме різноманіттю наявних додатків доповненої і було присвячено її виступ, розповіла вона про наступні підходи до проектування контенту.

Titbrush – застосунок що дозволяє за допомогою VR окулярів і джойстиків творити різноманітними пензлями роботи безпосередньо в трьохвимірному просторі.

Програма створена для художників і дає змогу телепортуватись у свій творчій доробок з різних боків. Можливість спробувати себе, скориставшись цим інструментом була доступна кожному з відвідувачів конференції, також творіння можна було роздрукувати.VR Forum 2 - Художники та Медіа 17

Tilt Brush замінює ліплення і малювання. Щоб переконатися в цьому, потрібно обов’язково самому спробувати додаток. За допомогою Tilt Brush можна створювати тривимірні малюнки. Навіть не потрібно закінчувати художнє училище. Одягай окуляри і малюй.

У Tilt Brush творцеві видається цілий арсенал інструментів. Деякі простіше, на зразок палітри, інші – цікаві і складні. Наприклад, дзеркала: вони рухаються, і створюють прекрасні симетричні деталі.

Gravity Sketch

улюблений додаток Таї, створений промисловими дизайнерами для промислових дизайнерів, в ній можна створити деякий об’єкт і тут таки в нього зайти, роздивитись зусібіч, роздивитись його в масштабі. Програма ідеальна для макетування і прототипування і підходить не тільки для промислових, але й для фешн дизайнерів, пензлі одразу містять в собі шейдери.

Тая як аніматор фанатіє від можливості створювати у застосунку персонажів і фантастичного середовища.

Quill

програма розроблена на замовлення режисеру фільму Dear Angelica.

Програмісти спеціально створили інструмент, що дав змогу 3D артистам втілити оригінальний концептуальний задум твору, і таки досягли своєї мети. На відміну від інших програм, у ній доступна різна ступінь натиску, можна гратися із тоном, регулювати, наскільки насичена кисть чи прозора.
Програма дуже адаптована для створення атмосфери. нещодавно вийшло оновлення, яким було додано анімацію, але інтерфейс її наразі дещо складнуватий.
Не забули і Google Blocks, застосунок, що користується шаленим попитом в дітей та початківців.

На форумі ми поєднували Brush з Blocks, програми ідеально інтегруються і моделі з однієї з легкістю експортуються в іншу. Взагалі особливістю Block як програми полігонального моделювання є надлегкі файли, які можна вивести на 3d друк.

А ось це декілька творів, що створили учасники форуму.

Anim VR, особливо цікава мультиплікаторам

Вона керувала створенням в ньому кліпу, і в своєму продакшені використовувала мікс з декількох програм, основною була саме ця.

Додаток базується на засадах класичної анімації і для роботи в ньому бажано знати як мінімум основні тринадцять принципів моушн-арту, щоб створити рухомий образ.

Тут так само можна рухатись у трьох вимірах і взаємодіяти з об’єктами з усіх боків. В цьому та інших застосунках можливо створювати мультивсесвіт, тобто середовище в середовищі — створюється можливість переходу з реальності в реальність, наявні необмежені можливості зуму.

Застосунок MasterPeace ідеально підходить саме спільної творчості.

крім того, що люди можуть краще пізнати один одного, вийти на новий рівень комунікації. Спільно працювати можуть не тільки двоє: віртуальна кімната вміщує до п’яти авторів, взаємодія яких може вилитись у просто дивовижний і багатовимірний в художньому сенсі твір.

Окрім творчості,Тая та її команда займаються ще й соціальними проектами за допомогою VR, наприклад інтеграцією дітей з аутизмом. Експертами було реалізовано проект VR місто – п’ять лекцій на конкретну тематику, що завершувалися практикою і допомагала дітям соціально й психологічно адаптуватись до міста.

Як результат, занурені у віртуальну реальність діти на тлі своїх творів почали не просто взаємодіяти один з одним, а навіть обніматись.

Тая також розповідала про можливості відео ві-джей перформансів, де під звуки живих сетів на тлі спроектованих Таєю мережив тривимірних зображень відбувались дуже пластичні й технічні танці.

Дивіться тізер-відео в якому представлено роботи Таї та її партнера Юрія Мирона.

Наступним виступав Юрій Преподобний співзасновник проекту Скейрон зі Львова. Ним були представлені результати роботи над проектом для людей із вадами зору “Відчуй Україну на дотик”, в рамках якої компанія оцифрувала 7 архітектурних споруд Львова.

Серед них – Львівський державний цирк, Будинок органної та камерної музики, пам’ятники Івану Франку та Адаму Міцкевичу, Латинський кафедральний собор, Порохова вежа та церква Вознесіння Христового.
Відцифровування мало на меті збереження культурної спадщини і подальші їх друку.

Не можеш побачити – відчуй.

Тепер ці надруковані спорудки будуть подорожувати Україною, щоб всі діти змогли відчути, який архітектурний Львів на дотик. Планується масштабування проекту, щоб краса всієї України стала доступною для людей з вадами зору.

Оглядаючи 3D мініатюри, не можна не відкрити для себе деякі тонкощі, яких не помітиш дивлячись на споруду знизу. Сканування при допомозі дронів потребує серйозних технічних засобів та чимало зусиль.

Оцифруванням культурної спадщини займаються ІТ-архітектори.

Юрій Преподобний розповів про процесс пошуку(вибору) сканування реальних об’єктів та технічні характеристики, які вимагає робота в оцифруванні від камери, дрона, комп’ютера.

Це тільки початок проекту, тож чекаємо на нові можливості відчути архітектуру!

Продовжив програму Іван Тіхов, соціальний підприємець із Харкова.
Тематика його проекту стосується, скоріш, архітектури, аніж трьохвимірного живопису чи анімації. Ідея концепції виникла в нього, коли він побачив в архівах передвоєнні проекти багатоповерхівок в районі за Держпромом.

Грандіозні задуми будівничих настільки вразили Івана, що він вирішив втілити їх у AR. Так і народилася ідея додатку — засобу, за допомогою якого можна побачити архітектурну модель на місці існуючої будівлі.

Не залучивши жодних інвестицій, грантів чи іншого капіталу, окрім власного, хлопці взялися до розробки, і наразі мають вже робочу бету.

Цей стартап – це мобільний застосунок що, відтрековує контури існуючою будівлі, замінює її на екрані гаджета на трьохвимірний макет високої деталізації.

Сфера вжитку додатку досі широка: це як реставрація історичного вигляду міста, так і візуалізація майбутніх проектів прямо на місці майбутнього будівництва.

Саме у співпраці з архітектурними компаніями команда та Іван бачить основне джерело майбутньої монетизації. Одначе є одне але, технологія, що її обрали хлопці, хоч і дає надвисоку якість, натомість потребує доволі потужного смартфону користувача.

Останнім до мікрофону став Нікіта Худяков, він розповідав про історію VR та світовий досвід віар-художників. Так перший апарат доповненої реальності було створено ще у 1956 році, він являв собою величезний куб із отвором для голови глядача.

В 1961 – перший пристрій, що фіксується на голові, а далі більше: такі, що відстежують рухи голови, такі, що дозволяють керувати роботами тощо.

Далі Нікіта почав презентувати історію робіт у VR.

Однією з перших на екрані з’явилась гра Dactyl Mightmare 1991 – хорор року, що на сьогоднішній виглядає не так старим, як прадавнім із своєю психодельною графікою. Почати з неї доповідача, мабуть, підштовхнуло почуття гумору. Тут таки розповіли нам і про використання віар арту і в сучасній розробці ігор.

Далі він презентував не як теоретик, а як практик, що дало змогу відвідувачам на власному досвіді спробувати інструменти того ж таки Tilt Brush. Було представлено чимало варіантів його застосування, де одним з найцікавіших став досвід створення 3D світів по сюжетам класичних робіт.

Із полотен майстрів робились тривимірні моделі і відповідне оточення.
Можливість поблукати Зоряною ніччю Ван Гога, побачити пейзаж із різних ракурсів, та навіть, пролетіти крізь сніжинки це дуже цікаво.

Також до перегляду було представлено і м’юзік-перформанси такі як Senzo Peso та Glitch mob VR.

В пошуку нових технологій й кінематограф, так ми дізналися про Cinema VR та проект Tokyo Light Odyssey. Не оминули теми фрактал-арту в скульптурі та діджитал арт.

Завершив свій виступ він переліком принципів VR як то:

  • інтерактивність
  • свобода пересування
  • свобода обзору
  • ізоляція та занурення
  • свобода фізики об’єктів

Та це були тільки лекції, кожен з виступаючих хоч і відповів на безліч питань із залу, але справжня дискусія розпочалась під час панельних дебатів.

Може в залі і були люди не дуже зацікавлені в нових технологіях, втім, по завершенню форуму не лишилося жодного, хто б не захопився, а то й не закохався у світ віртуального мистецтва.

Як ми вже писали, в 2018 році було проведено одну два дискусійних форуми для пояснення VR індустрії.

Слідкуйте за нами!

Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності – створювати інший вимір.

Микита Шаленний, дніпровський художник та архітектор, лауреат премії PinchukArtCentre та призер ArtVilnius’15 розповів в інтерв’ю Culture Bridges, як грант міжнародної мобільності допоміг йому реалізувати проект «Міст. VR» в колаборації з данською студією віртуальної реальності.

KhoraContemporary це данська компанія, яка займається дослідженнями віртуальної реальності та можливостей технологій нових медіа для втілення культурних проектів.

На минулорічній Венеційській бієнале мене дуже вразила одна художня робота, що була створена за підтримки данської студії віртуальної реальності Khora Contemporary. Це міжнародна компанія, яка співпрацює з художниками в сфері нових медіа. Після знайомства з Khora у Венеції ми почали листування. Вони зацікавилися сценарієм проекту «Міст. VR», присвяченого проблемам біженців з усього світу, і запропонували мені можливість безкоштовно працювати з фахівцями студії та на базі їхньої лабораторії перенести мою акварельну графіку у віртуальну реальність.

Yu Hong

У 2017 році «Міст. Об’єкт» як втілення транспортера між світами було представлено на П’ятій Одеській бієнале сучасного мистецтва. Це дерев’яна модель моста, який має початок, але не має кінця. За допомогою нього можна транспортуватися в будь-яку точку, змінюючи положення моста за вертикаллю та горизонталлю. Метою створення цього об’єкта було прагнення втілити перспективну ілюзію — зазирнути за обрій. У житті ми знаємо, що неможливо наблизитись до горизонту. Фізично та оптично відстань до нього 25-30 км, але як тільки ми подолаємо цей шлях, то знову побачимо лінію горизонту і це безкінечний рух. Це можна розглядати як метафору бажання втечі на підсвідомому рівні, що притаманне людям в Україні та в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 18

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 19

Проект віртуальної реальності візуалізує цю метафору. Там за основу взято київський Рибальський міст, який зараз знаходиться на етапі демонтажу і його частина фактично йде в нікуди. Я продовжив його у безкінечність, прочертивши довжелезну лінію через всю земну кулю в Google Maps.

Переглянувши тисячі фотографії користувачів Google, я скомбінував світ і пропоную глядачам долучитися до групи людей і пробігтися мостом у невідоме через всі ці місцевості. Це викликає відчуття невизначеності і разом з тим цікавості, куди нас приведе міст. Ми не знаємо куди ми біжимо, але нам потрібно бігти.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 20

Протягом двох тижнів у Копенгагені я зустрічався з Пітером Фішером, керівником Khora Contemporary, ми обговорювали мій сценарій, роздивлялись ескізи і створювали пілотний проект. Потім я повернувся додому з усіма напрацюваннями і в онлайн-режимі ми проробляли різні версії.

Також я відвідав майстерню відомого данського скульптора Крістіана Леммерца, який теж використовує віртуальну реальність. Він поділився своїм досвідом проектів на стику мистецтва та нових технологій. Для мене було цінним побачити на власні очі, як він створює графіку та скульптуру, як взагалі живе. Я намагався розібратись у його художніх підходах, адже його скульптури неймовірно реалістичні.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 21

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 22

До поїздки я не мав чіткого уявлення, як саме працює віртуальна реальність. Я потрапив за лаштунки процесу створення проектів для всесвітньо відомих митців і мав змогу спостерігати, як це все відбувається. VR — це інструмент і я зсередини зрозумів, як ним правильно користуватись, які прийоми краще застосовувати, а куди взагалі не слід йти. У кожного медіа є своя золота середина і потрібно не переборщити.

Мені виділили певний ліміт — 200 годин роботи в студії — і я мав втілити задум не із загального бачення, а в рамках цього конкретного проміжку часу та відповідного бюджету. Тобто, якщо ви придумали дуже складну анімацію, сценарій необхідно адаптувати, урізати, обмежитися у виборі можливостей. З одного боку здається, що це заважає художнику, але з іншого боку — розвиває винахідливість і очищає ідею від зайвого, вона стає більш простою та виразною.

Звук — важлива складова, якою потрібно окремо займатись. Створення такого твору мистецтва суттєво відрізняється від всього іншого, оскільки звуком можна все зіпсувати. Я співпрацював з дивовижним композитором з Відня — молодою музиканткою Надiєю Одесюк. Ми випадково познайомились через Facebook, вона вислала мені декілька своїх композицій і одна мені дуже сподобалась, тож я запропонував їй колаборацію. З Копенгагену я полетів до неї в Австрію. Там ми слухали музику, написану для цього проекту, у виконанні живих музикантів (скрипки, віолончель). Вона відчула саме те, що я хотів сказати.

Ми доволі швидко реалізували проект. Через місяць вже презентували його в Берліні в Музеї сучасного мистецтва Фрідера Бурди поруч з роботами таких метрів як Девід ла Шапель та Георг Базеліц. Компанія Khora Contemporary взяла на себе місію промо, вони самостійно відправляли заявки на фестивалі та конкурси і таким чином «Міст. VR» відібрали на Гамбурзький фестиваль VR-мистецтва VRHAM!, де я познайомився з піонерами в сфері віртуальної реальності. Khora також показувала його в Силіконовій долині разом з роботою Пола Маккарті.

Потім нами зацікавився куратор зі Словенії і запропонував участь у виставці в Маріборі. Крім того, ми потрапили в шортліст престижного фестивалю в Лейпцігу та в номінацію на головну премію Женевського МКФ в розділі Digital. Данський фонд представляв «Міст. VR» на Тижні дизайну у Пекіні.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 23

 

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 24

Щоб проект віртуальної реальності не перетворився на комп’ютерну гру, потрібно використовувати певну методику, яку я для себе зміг вловити. Часто роботи VR виходять занадто енциклопедичні: наче ти прийшов до планетарію і дивишся науково-популярний фільм, і це зовсім не про мистецтво.

Мистецтво — це не переказ реальності, це світ художника: це фантастичний світ Луїзи Буржуа чи Анцельма Кіфера. У цьому і є кайф, ми цінуємо напрацювання цих авторів, тому що вони не мають нічого спільного з дійсністю. На планеті Анцельма Кіфера інша сила тяжіння та інші фізичні закони, тому цікаво туди полетіти. Все, що існує реально, я можу побачити і так, для цього не потрібно одягати окуляри. Завдання віртуальної реальності в сфері мистецтва створювати інший вимір.

Моя наступна художня робота буде складнішою і більш ризикованою. Я планую використовувати іншу технологію віртуальної реальності — камери 360, коли за допомогою чотирьох камер створюється об’ємне зображення, яке можна обійти з усіх сторін. Також планую розвивати серію «Міст». Передбачається подальше партнерство з Khora Contemporary в реалізації і просуванні нових проектів на перетині класичних і сучасних медіа.

Микита Шаленний: Завдання віртуальної реальності - створювати інший вимір. 25