Ревіталізація чи культивація

До станку: ревіталізація чи рекультивація?

Надто часто перед тими, хто інвестує у нерухомість, постає проблема вибору: гіпермаркет чи виставковий центр, житловий комплекс, офіси чи ТРЦ?

Та що б з них не було обрано, у сучасному світі немає дефіциту таких типових об’єктів, тож вимоги до них підвищені. Звідси і тенденція до проектування багатофункціональних споруд: так з’явились кафе та коворкінги при виставових центрах і фудкорти в гіпермаркетах. Проте цим вже нікого не здивуєш, тому новий виставковий центр чи офіс повинен вирізнятися, мати в собі щось таке, заради чого люди приходитимуть саме сюди.

Створити таке “щось” можуть креативні індустрії, продукуючи інноваційні рішення для широкого спектру проблем.  Якщо вже зараз не намагатися випереджати час, можна отримати рішення, яке морально застаріє вже в процесі втілення і не буде користуватися попитом. Те, що вдало підібрана для споруди функція робить її привабливою для людей, вже ні для кого вже давно не секрет.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 1

Креативні індустрії здатні змінювати простір, що нас оточує,  інтегруючись у будь-яку сферу діяльності: виробництво, сферу послуг, розваг, торгівлю, культуру, розвиток міського середовища, тощо. Такий підхід дозволяє наповнити новим змістом буденні речі — створити новий продукт під потреби конкретної сфери і зробити його цікавим для великої кількості людей.

Від такого симбіозу і інвестор і користувач отримуватимуть свою вигоду.

Роль креативного компоненту у пристосуванні промислових споруд

Саме через таку призму можна розглядати у 2018 році промислові споруди, побудовані у кінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя. Адже у них є набір характеристик, який приваблює людей за замовчуванням. Це і виразні зовнішні якості — на час спорудження цих комплексів в архітектурі панувала еклектика і майже всі промислові споруди, які збереглися, побудовані у т.н. “цегляному” стилі; і великі площі — проліт будівлі, крок несучих конструкцій і висота в порівнянні з житловими та суспільними будівлями просто колосальні, що дозволяє розміщувати там великогабаритне обладнання; а також відносно зручне розташування — багато таких об’єктів розміщено в межах міста і більшість з них мають сполучення зі спальними мікрорайонами і центром через трамвайні колії — зараз більшість таких маршрутів збереглася, тому дістатися до місця призначення буде зручно усім.

Якщо наповнити старі промислові споруди актуальними функціями, їх можна буде експлуатувати ще багато років і отримувати прибутки, подеколи і більші, ніж могли бути з виробництва, яке тут мало місце бути. Це актуально навіть для напівзруйнованих будівель — романтика міських руїн завжди була, є і буде.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 2
Краян. Великий паровозний цех. Фото з порталу Archodessa.com
До станку: ревіталізація чи рекультивація? 3
Краян. Великий паровозний цех. Фото з порталу Archodessa.com

Від обраної функції залежить подальша доля споруди — чим влучніше вона буде обрана, тим більшим попитом користуватиметься “реінкарнована” будівля. Тому використовувати такі перспективні простори під житло недоцільно хоча б з огляду на те, що втрачається той запас креативного потенціалу, який міг би бути реалізований в перспективі й вплинув би на розвиток міста, його сучасність і відповідність потребам містян.

Влаштувавши житло є висока вірогідність отримати черговий депресивний “спальник” у індустріальному районі.

Найвлучніше подібні пристосування описує поняття “реновація”, що означає відновлення структури і вигляду пошкоджених історичних споруд, фасадів та інтер’єрів морально і матеріально застарілих будівель.

В Україні вже є численні приклади вдалої реновації промислових споруд. Це IZONE у Києві, завод “Промприлад” у Івано-Франківську, кілька промислових споруд у Львові та інших містах Західної України, тощо. Тенденція поширюється дуже швидко і вже ледь не кожний обласний центр має подібний об’єкт. У Харкові маємо 2 яскравих приклади і… простір для експериментів. Це арт-завод “Механіка” і  “Fabrika space”.

Комплекс споруд по вулиці Жовтневій у Мінську

Однак об’єкти, що перелічені вище — точкові, навіть якщо вони розташовані у одному місті, то точно не поряд. Тож щоб зануритися у атмосферу “креативних заводів” повністю, краще розпочати огляд з комплексу промислових споруд, що вишикувались з обох боків по вулиці Жовтневій в Мінську і вмістили у собі унікальний креативний простір який простягнувся ледь не на цілий квартал.  Деякий час тут просто неба стояв розмальований графітчиками трамвай — такий собі колоритний soul train.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 4
Фестиваль на Жовтневій. Фото з порталу onliner.by
До станку: ревіталізація чи рекультивація? 5
Фестиваль на Жовтневій. Фото з порталу onliner.by

На базі заводів сформувався потужний креативний кластер: тут і фотостудії, і виставкові простори, і бари, і кав’ярні, і навіть студія йоги — все це розташовано в межах однієї вулиці і відвідувачі одного з цих місць рано чи пізно починають цікавитись новими активностями та закладами.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 6
Заклади на Жовтневій. Фото з порталу onliner.by та соцмереж
До станку: ревіталізація чи рекультивація? 7
Заклади на Жовтневій. Фото з порталу onliner.by та соцмереж

Площі в приміщеннях здають в оренду самі промислові підприємства, які не потребують такої площі для розміщення потужностей виробництва і за неї тут висока конкуренція — район прохідний, оточений житловими кварталами, поблизу пролягає крупна магістраль, є метро. Тому на Жовтневій завжди вирує життя, одні заклади звідси йдуть, на їх місці відкриваються нові, орендні площі ніколи не стоять порожні.

Такі заклади, як Enzo, Дэпо, Stirlitz Spy Bar піднімають барну культуру і сферу розваг Білорусі на новий рівень, роблять райони на периферії привабливими для містян і туристів.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 8
Вечірка у приміщенні заводу на Жовтневій. Фото з порталу onliner.by
До станку: ревіталізація чи рекультивація? 9
Вечірка у приміщенні заводу на Жовтневій. Фото з порталу onliner.by

Незвичайного вигляду і особливої святкової атмосфери надають промисловим спорудам гігантські мурали, створені білоруськими і бразильськими художниками в рамках фестивалю бразильської культури Vulica Brasil у 2014 році.

Завдяки цим муралам вулиця виглядає як єдиний ансамбль, еклектично поєднуючи у собі цегляні фасади заводів ХІХ-ХХ сторіччя з сучасним і подекуди навіть футуристичним наповненням.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 10
Мурали на Жовтневій. Фото з соцмереж

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 11

А що у нас?

В Україні майже кожне велике місто має подібний промисловий об’єкт. Підходи до реновації усюди  подібні, але все ж різні, відрізняється і функціональне наповнення.

Арт-завод “Механіка” (Харків)

У Харкові поняття реновації осмислене дещо не так, як у попередньому прикладі, тут на території колишнього паровозобудівного заводу було створено комплекс, для проведення масштабних фестивалів, що раніше могли бути приведені лише в клубах, антураж яких часто не відповідають концепції таких заходів; чи за містом, що різко обмежує доступність фестивалю різних категорій людей. Мова йде про арт-завод “Механіка” який відразу після реновації став потужним майданчиком для розвитку культури.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 12До станку: ревіталізація чи рекультивація? 13

Креативний простір Fabrika space (Харків)

Якщо “Механіка” є переважно концертним і фестивальним майданчиком, то Fabrika space у Харкові це місце більш для більш консервативних активностей — вона представляє собою мікс приміщень різного призначення: коворкінгу, кав’ярні, ресторану, конференц-зали і виставкового простору. Тут можна і лекцію відвідати, і живу музику послухати

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 14
Інтер’єри у Fabrika space. Фото з сайту Fabrika space
До станку: ревіталізація чи рекультивація? 15
Інтер’єри у Fabrika space. Фото з сайту Fabrika space
Креативний хаб IZONE (Київ)

За концепцією і наповненням близький до харківського побратима, проте має свої унікальні фішки. Це колосальний простір, оформлений у єдиному стилі у індустріальної естетики, що пропонує приміщення під оренду для проведення культурних та освітніх проектів, зміст яких близький місії колективу IZONE.

Серед родзинок – проекти Арт-Середа та Drink&Draw. Арт-Середа по середах згуртовує креативну молодь для втілення різного роду арт-проектів: виставок, фотосушок, перформансів чи кінопоказів, а Drink&Draw є місцевим аналогом популярного у світі скетчинг-руху, що зародився у 2009 році і Америці і являю собою художню сесію у невимушеній атмосфері за участі натурників чи натурниць у супроводі музики та з напоями.

Завод “Промприлад” (Івано-Франківськ)

Нашумілим прикладом є завод “Промприлад” у Івано-Франківську. Як кажуть самі творці, концепція проекту співпадає з 4 основними напрямками розвитку регіону векторів: нової економіки, урбаністики, сучасного мистецтва та освіти.

Це мабуть найбільш продуманий проект, бо він має план розвитку на кілька років вперед і всі дані щодо змін у ньому публікуються на сайті заводу. Зараз задіяна лише невелика частина приміщень комплексу, тому завод заохочує інвесторів долучитися до доброї справи, відкритий до співпраці і креативних ідей.

До станку: ревіталізація чи рекультивація? 16 До станку: ревіталізація чи рекультивація? 17

Промприлад це наочний приклад залучення імпакт-інвестування до сфери культури і креативних індустрій на прикладі реконструкції промислового об’єкту. Вкладаючи інвестиції у розбудову заводу згідно з новою концепцією розвитку інвестори згодом отримують прибутки у вигляді дивідендів. Промприлад — проект реновації світового рівня, його відзначили й іноземні фахівці. За короткий проміжок часу він став значущим об’єктом інфраструктури міста і яскравою туристичною принадою.

За розвитком таких креативних просторів цікаво спостерігати і хочеться долучитись — дуже часто причиною відвідати захід, який там проходить, стає сам об’єкт і інтерес до реновації як урбаністичного явища, тож придивіться до історичних промислових будівель свого міста, можливо саме вони є прихистком для інноваційних ідей і креативних проектів.

архітектурна спадщина

Хліба і видовищ: як культурній спадщині вижити у креамісті

Еволюція поглядів на культурну спадщину внесла зміни – ставитися до неї як до жебрака більше немає потреби. Вона не тільки перестає викликати співчуття, а й поступово затверджується в позиції дієвого інструменту брендингу міст.

Door   ~Dusk  streetscape @ Siena ~

Однією з цілей сталого розвитку на 2015-2030 роки, що були прийняті ООН, є сталий розвиток міст і громад. Збереження  культурної спадщини – його невід’ємна частина.

Гармонійний розвиток будь-якого міста без віднайдення компромісу між історичною архітектурою та сучасними будівлями не вбачається можливим. Емпіричним шляхом до такого висновку рано чи пізно  приходить кожен. Останнім часом процес пожвавився, про культурну спадщину нарешті заговорили.

А що там в Європі?

У країнах Європи, де збереглась велика кількість цінної архітектури, нагальною проблемою є збереження автентичного історичного середовища – міста потребують нових правил регулювання забудови, які одночасно дають місту можливість зростати та розвиватися і при цьому не завдають шкоди усталеному середовищу, що склалося в центрах історичних міст. Відповідно укладається нова містобудівна документація, користувачі історичної нерухомості отримують пільги, старі споруди реконструюють, перетворюючи на суспільні простори і соціальне житло. Такі дії давно вже не є інноваційними, це очевидні кроки спричинені потребою пристосування до дійсності у якій опинилось людство.

Close-up on French Ministry of Culture & Communication in Paris 1st

Особливим трендом, характерним для передових країн світу є підхід до збереження пам’яток архітектури не тільки як до фізичної реставрації чи консервації, яка просто попереджає руйнування, а як до потенційних об’єктів соціальної інфраструктури. Це робить можливим втілення масштабних проектів з реконструкції споруд, що знаходяться, здавалося б, у безнадійному стані. Така робота націлена на освоєння нових об’єктів культурної спадщини, які ще не були включені до туристичної інфраструктури міста, але викликають інтерес у гостей міста.

Відновлення історичних споруд і наповнення їх сучасною функцією – передовий підхід до збереження культурної спадщини. Після ревіталізації будівля зберігає свій історичний вигляд, проте отримує нове наповнення – створюються простори для виставок, майстерні, музеї, соціальне житло та готелі.  Суцільні переваги – креативний потенціал міст зростає, вони стають привабливими для проживання резидентів країни та більш цікавими для туристів, вносять у ВВП країни свій вклад як об’єкти культурної сфери, а все це завдячуючи вже існуючим будівлям, навіть непотрібно вигадувати велосипед, треба лише навчитись ним користуватися.

Результат пошуку зображень за запитом

Еволюція поглядів на культурну спадщину внесла свої  корективи – ставитися до неї як до інваліда більше немає потреби. Вона не тільки перестає викликати співчуття, а й поступово затверджується в позиції дієвого інструменту брендингу міст, джерела його економічного процвітання.

Брендинг – створення потужного асоціативного ряду, пов’язаного з тим чи іншим містом, країною, як от у Італії – Колізей, у Франції – Ейфелева вежа, у Іспанії – Собор Святого Сімейства, у Чехії і Польщі – Старе місто.

Відповідний ресурсам міста брендинг – ключ до розвитку туризму. Туризм – впливове джерело фінансових надходжень до економіки країни. Архітектура – чи не найважливіший фактор, що зумовлює туристичну привабливість країни. Отже, арифметика дуже проста і здавалося б ніщо не заважає запозичити в передових країн цей досвід.

Ми робимо те саме – чому ж не виходить?

Проте зі свого берега ми бачимо лише “верхів’я дерев” –  утопічну картину того як у Європі опікуються культурною спадщиною, не маючи змоги побачити “коріння” – роботу над менталітетом протягом не одного десятиліття. Недарма поняття європейського менталітету у нас асоціюється з розвиненістю, а проживання в Європі – з престижем.

Sammen om byen ...

Але то Європа і нам є чого в неї повчитися. Найперше, що слід усвідомити, це те, що сліпе наслідування європейського досвіду у цій царині нам не допоможе.

Закономірне питання: “А що тоді допоможе?”

Ніщо не допоможе доки довгострокова історична пам’ять перебуватиме на правах ампутованої кінцівки. Маємо переосмислити радянське минуле, епоху homo soveticus – людей з різним культурним бекграундом об’єднаних штучно створеною історичною пам’яттю. Але це стосується усіх пострадянських країн і кожна з них має знайти свій вихід з кризи ідентичності.

Kolosāls homo soveticus mūzikas instruments

Популяризація національної історії, робота з суспільною думкою, створення ініціативних груп, реформи законодавства.

Зробити історію ближче та актуальніше для народу можна візуалізувавши її, у Харкові вже маємо позитивні зрушення – це День однієї вулиці та Ніч історії. День однієї вулиці – унікальне явище, автомобільний рух на день перекривають і полотно вулиці перетворюється на майданчик сторітелінгу: тут і лекції з краєзнавства, і ярмарок, і тематичні перфоманси.

Відвідуючи такі заходи, люди починають усвідомлювати, що у їх місті є що зберегти для нащадків, вони відчувають гордість за своє місто і у них з’являється бажання долучитися до збереження цих культурних багатств. Люди самі об’єднуються у ініціативні групи, виходять на мітинги, створюють та підписують петиції, ініціюють дискусії, долучають до участі своє оточення. Таким чином можна звернути увагу державних органів на важливі проблеми, у Харкові прикладом цьому може бути інститут громадських інспекторів, який має на меті вести нагляд за історичною архітектурою і повідомляти державні органи щодо порушень та небезпечних ситуацій.

Коли громадяни масово і свідомо будуть зацікавлені у активних діях щодо збереження культурної спадщини, вже можна буде ініціювати законодавчі реформи. Хоча Закон “Про охорону культурної спадщини” в нинішній його редакції є доволі вичерпним і охоплює всі необхідні аспекти, за його виконанням немає достатнього контролю. Порушники несуть відповідальність за свої дії вибірково, закон не виконується досконало, проте, зрушення у бік кращого все ж є.

Звісно, усі ці дії потребують часу, але тільки в такій послідовності позитивні зміни можливі. Такому підходу ми завдячуємо нашому соціалістичному минулому.

Розвиток культурного потенціалу міст – світовий тренд, який має підхопити і Україна, саме на це слід звернути увагу представників креативних індустрій. І якщо раніше це поняття викликало асоціації переважно з великими містами, то тепер вектор змістився і дедалі більш популярними стають міста з добре розвиненим власним брендом. Як вже було сказано, відповідний ресурсам міста брендинг – ключ до розвитку туризму. Ресурси є абсолютно у всіх міст і містечок, треба просто зуміти їх побачити і правильно подати – це можуть бути не тільки архітектурні пам’ятки, а також дива природи, відомі люди, археологічні цінності.

Superkilen, Copenhagen, Denmark - Color street photography

З огляду на кількість та різноманітність архітектурної спадщини Україна дійсно багата – пам’ятки архітектури тут являють собою справжню енциклопедію минулих епох. Київська Русь, Козацька держава, УНР, Радянська Україна, і, нарешті, Україна за часів незалежності.

Як кажуть про людей: “Ми ніколи вже не станемо молодшими ніж є сьогодні”, так само і архітектуру плин часу не оминає, тож годі вкорочувати їй віку і позбавляти себе історії, увічненої у камені –  її цінність незабаром буде на вагу золота.

Креативні харківяни

Креативні харків’яни

На початку осені команда Gwara Media вирішила прогулятись та пошукати нові ідеї, взявши із собою улюблений жовтий сачок. І, знаєте, нам вдалося вхопити пару ідей! У нас є рубрика “Креамісто”, у якій ми розповідаємо про різні події культурного, мистецького світа Харкова. Ми подумали, що нічого цього б не було без людей, які вкладають душу та фантазію у свою справу. Креативні харків’яни ходять по вулиці просто поруч із нами. Треба тільки придивитись. Отож, не забувши про наш сачок, ми пішли ловити креативних людей. Ось, що у нас вийшло.

Креативні харків'яни 18
Алла: у меня рутинная работа, которая только приносит мне деньги. Очень хочется это изменить в ближайшее время. А удовольствие и вдохновение мне приносит общение с людьми.

«Харьков, на мой взгляд, один из самых креативных городов Украины. Это город студентов, а студенты, да и вообще все молодые люди, являются “рычагами” развития культуры и креативности города. Очень много талантливых и знаменитых людей из Харькова! Эти люди занимаются деятельностью, которая порождают нечто качественно новое, никогда ранее не существовавшее. И этот процесс в нашем городе набирает все больших оборотов»

Креативні харків'яни 19
Дмитро: Я очень люблю рисовать и гулять по ночному городу.

«Конечно, я считаю Харьков креативным городом, он очень яркий и полон творческих личностей»

Креативні харків'яни 20
Віка здивувала нас тим, що живе повністю без соцмереж. В наші часи це доволі креативно!

 

Креативні харків'яни 21
Дарина: Я люблю красиво и стильно одеваться. Переделывать одежду, давая старым вещам новую жизнь, мастерить украшения из подручных материалов. Я очень жду того момента, когда это станет не просто хобби или работой, а тем, что будет для меня больше, чем жизнь.

 

Креативні харків'яни 22
Анастасія: Я музыкант, учусь в университете искусств, работаю в балетной школе

«Харьков – однозначно креативный город. Это фотографы, музыканты, художники, танцоры, молодые бренды, поэты… Список можно продолжать и продолжать»Креативным город делают люди, а у нас таких очень много!

Ми задоволені надзвичайно великою кількістю цікавих дівчат та хлопців на вулицях міста. Внутрішній світ вони передають яскравим одягом та незвичними поєднаннями. Більше фотографій креативних у нашому інстаграмі:  gwaramedia

Можливо і вас вхопить наш об’єктив, будьте креативними!

Графіті Гамлет Зіньковський

Знищення мурала Гамлета: культурний діалог в Харкові

Ми пишемо про креативне місто та інноваційні технології. І Харків справді можна назвати креативним – вуличні музиканти, мурали, розвиток малого бізнесу.

Один з найбільш відомих митців – Гамлет, прикрашає вулиці міста філософськими муралами.

Останні дні соцмережі вибухнули скандальною подією – мешканці сусіднього з муралом по вулиці Гоголя 2-а будинку вночі замалювали графіті, оскільки воно їм не подобалось.

Знищення мурала Гамлета: культурний діалог в Харкові 23

Знищення мурала Гамлета: культурний діалог в Харкові 24

За словами “активістів” твір Гамлета віддає шизофренією.

Нам стало цікаво поміркувати над темою сучасного мистецтва і готовністю харків’ян до нього.

У 20-сторіччі модерністи вирішили, що мистецтво має створювати життя, а не копіювати його, як було раніше. З того часу почалась війна між тими, хто розуміє сучасне мистецтво і чому воно саме таке і тими, хто вважає, що це ніяке не мистецтво.

Кожен модерністський творець намагається гармонізувати хаос, який вирує всередині нього. Сублімацією цього стає творчість:

Знищення мурала Гамлета: культурний діалог в Харкові 25
Точильник, Каземир Малевіч, 1912
Знищення мурала Гамлета: культурний діалог в Харкові 26
Слони, Сальвадор Далі (1948)

Таким чином, кожен митець відкриває соціальний діалог, оскільки кожен витвір не можна сприймати однозначно, кожна аудиторія сприймає його по-своєму.

І тут постає проблема – люди, що зацікавлені в мистецтві, культурна аудиторія вступає в цей діалог, дивуючись різноманіттю уяви та світогляду, розширюючи таким чином себе. Незацікавлена, менш мистецьки освічена аудиторія вступає в діалог більш агресивно, притискаючи таке мистецтво.

Майже впевнені, що з цим стикалась більшість модерністських та найбільш ексцентричних творців.


Твори Гамлета – це теж модернізм, в них митець транслює свій унікальний світогляд, який формувався за різних умов, життєвих обставин та під впливом інших митців.

Так само і в Харкові є аудиторія, якій близькі погляди Гамлета, яка насолоджується його роботами. Але, на наш погляд, не варто дивуватись тим, що інша аудиторія сприймає роботи з розряду шизофренії. Вікова війна розквітла у Харкові і водночас викликала місто на діалог:

Знищення мурала Гамлета: культурний діалог в Харкові 27

На наш погляд – цей діалог, це чудова можливість, плацдарм для того, щоб почати просвітницьку роботу з переосмислення модернізму в Харкові.

Кожен має право на свою думку та на свій голос в просторі міста та країни.

А що думаєте ви?


Пропонуємо також прочитати про Експеримент Hands-On Hamlet – це демонстрація фрагментів роботи над п′єсою Гамлета, Вільяма Шекспіра у віртуальній реальності.

Як видати інклюзивну книгу

Як видати інклюзивну книгу?

“Я був шалено здивований тим, що не існує Конституції України шрифтом Брайля”

Один з векторів розвитку українського суспільства сьогодні – це доступність освіти та інклюзивність країни.

Як видати інклюзивну книгу? 28

Команду Gwara Media зацікавило питання інклюзивних книжок в Україні, тобто книжок, надрукованих шрифтом Брайля.

Чим питання актуальне для України?

Освіта – важлива частина формування світогляду людини, крім того вона допомагає реалізувати себе в соціумі. Коли на етапі формування особистості людина не отримує освіту, це спричиняє ряд перепон не тільки для людини, а й для держави, яка отримує більше навантаження. Ми звикли дивитись на людей з інклюзивністю як на бідолах та жаліти їх. Але ми можемо дати їм більше, ніж жалість. Ми можемо дати їм освіту.

Як видати інклюзивну книгу? 29

Один з інструментів освіти – це книги. Як же ми були неприємно здивовані, коли дізнались, що шрифтом Брайля книг в Україні майже немає, і в основному, це релігійні книги. Немає підручників з фізики, хімії, інших дисциплін. Під час роботи над проектом, ми запитували людей з вадами зору, що їм хотілось би прочитати. Чергове здивування прийшло, коли один з респондентів відповів, що хотів би прочитати Конституцію України. Відповідно, її немає надрукованою шрифтом Брайля.

Ми вирішили, що не можемо з цим миритись. Треба починати велику справу.

Наші задачі

  1. Видати сучасну книгу шрифтом Брайля невеликим тиражем, що стане першим кроком
  2. Привернути увагу жителів міста до проблеми

Виклик

Як виявилось, маленькі партії таких книжок дуже дорогі, бо це майже ручна робота, а виробництво великих партій вимагає більше ресурсів.

Проте, ми вирішили не зупинятись та вступити у цей бій.

Що каже ринок?

За даними Міністерства охорони здоров’я в Україні близько 50000 людей не бачать. Припускаємо, що ще певний відсоток інклюзивного населення не стоїть на обліку, тож ця цифра менша реальної.

Книги шрифтом Брайля видаються або державним замовленням (їх мало і вони нестабільні) або благодійними проектами.

За період з 2006 року завдяки маркетинговому дослідженню для громадської організації «Право выбора» ми дізнались, які книжки видавались шрифтом Брайля:

Як видати інклюзивну книгу? 30

Цифри біля класифікації книг позначають кількість видів, наприклад, серед книг для дорослого покоління виділяються твори Сергія Жадана, Любко Дереша, а також сонети Вільяма Шекспіра. Як ми бачимо, найбільша увага приділяється дітям дошкільного віку, а далі 5 класу підручники не видаються.

Маємо, що маємо, але хотілося б більше можливостей для освіти та розширення світогляду.

Що каже європейський досвід?

Такі прогресивні країни, як Швеція, Норвегія та Німеччина досягли значних успіхів у соціалізації незрячих людей. Щороку видається близько 1500 книг шрифтом Брайля та 6500 аудиокниг. Завдяки інструментам інноваційної освіти всі діти вчаться разом, а підприємці Німеччини зобов’язані мати 4-5% людей з інклюзивністю або сплачувати внесок на розвиток країни. До того ж, виборні бюлетені враховують інклюзивний електорат та дають можливість голосувати усім.

Gwara Media: Українські Менестрелі

Як видати інклюзивну книгу? 31

Ми вирішили почати зміни в цій сфері та видати сучасну книгу шрифтом Брайля, яка привертатиме увагу широкої аудиторії.

Як видати інклюзивну книгу? 32

Саме тому ми дуже зраділи, коли отримали запрошення приєднатись до проекту Чорнобильської історичної майстерні за підтримки МЗС Німеччини “Підвищення шансів на отримання освіти для молоді з порушеннями зору”. Тож ми разом із ГО “Право вибору” – реабілітаційним центром розпочали роботу.

  1. Вибір контенту

Зібравши команду, ми брейнштормили ідеї для видання.

Ми хотіли розповісти про щось, що підкреслювало б культурний код України, що було б цікаво читати як незрячим людям, так і всім навколо.

Як видати інклюзивну книгу? 33

Так народилась ідея видати книгу про кобзарство. В Україні кожен знайде відгук в своєму серці до цієї теми, кобзарі відомі кожному. Це те, що може драйвити рух книг, оскільки цей пласт є автентичним і кожному зрозумілим.

Як видати інклюзивну книгу? 34

Завдяки роботі з консультантами, вдалося створити цінний та цікавий контент про життя та значення кобзарства:

  • Кобзар – це не жебрак і не воїн
  • Кобзарські братства
  • Відродження кобзарства
  • Хто кобзар, а хто бандурист
  • Кобзарські думи

Консультанти:

  • Назар Божинський, активіст Харківського кобзарського цеху, який редагував тексти завдяки своїм автентичним знанням.
  • Володимир Носков, незрячий журналіст та викладач, що має унікальні знання стосовно тактильних медіа
  • Валентина Бутенко – тифлопедагог-консультант

Усі вони допомагали тому, щоб видання стало якісним, корисним та зручним.

Як видати інклюзивну книгу? 35

2. Переклад на шрифт Брайля

Особливим етапом став переклад тексту на шрифт Брайля. Ми хотіли видати книгу як українською, так і англійською мовами, тож зіштовхнулись з тим, що існують різні типи словників та варіації Брайля різними мовами. Завдяки спеціалістам з реабілітаційного центру вдалося правильно перекласти книгу та синхронізувати сторінки. Книжка виходить досить об’ємною, але крутою.

Як видати інклюзивну книгу? 36

3. Дизайн

Ми запросили дизайнерку Поліну Макарову, яка розробила мінімалістичний та змістовний дизайн. Жовтий колір привертає увагу, такого ж кольору лінії використовуються по місту для людей з вадами зору. Тактильні картинки, запропоновані реабілітаційним центром, стали справжньою цікавинкою видання.

Як видати інклюзивну книгу? 37

4. Друк

Друкував “Українські Менестрелі” Видавничий дім “Точка”. Це був перший подібний досвід для типографії. Ми дуже вдячні, що майстри наважились на таку ініціативу. Типографія камерна і може друкувати від 1 книжки. Загальний тираж 62 штуки української та англійської версій.

Чому “Українські Менестрелі”?

Через те, що ми вирішили робити ще й англомовне видання, перед нами постала задача в доступній формі пояснити іноземцям, що таке кобзарство.

Саме тому, ми вирішили провести аналогію із менестрелями – групами бродячих музикантів в різних країнах. В Україні кобзарство мало більше ціннісного та глибокого змісту, ніж просто музика, але така паралель дає можливість іноземцю приблизно зрозуміти суть та зацікавитись.

Як видати інклюзивну книгу? 38

Видання ми дарували німецькому консулу, ректору ХНУ імені В.Н. Каразіна, бібліотекам, а також віддавали на реалізацію людям, що цікавляться українською культурою та на кобзарські фестивалі.

Ви можете знайти примірник у Книгарні Є.

Як видати інклюзивну книгу? 39

В наших планах продовжувати роботу над тактильними книжками, зокрема тепер маємо ціль видати буквар, який буде стилізований під творчість одного з модерністських митців, що привертатиме увагу аудиторії до нього і до питань освіти незрячих людей.

Запрошуємо долучитись до розвитку видавництва книг шрифтом Брайля та придбати один із перших примірників “Українські Менестрелі” від Gwara Media українською або англійською версією. 

Бієналє довіри

Бієнале Довіри: Національний Конкурс Плакатів

19-21 жовтня у Львові відбудеться Бієнале Довіри. Це захід, покликаний актуалізувати важливість довіри у суспільстві. В рамках Бієнале відбудеться конкурс плакатів на тему довіри. Призовий фонд конкурсу становить 6 тис. євро.

Голова журі конкурсу – Яцек Ягельський, проректор Познанської Академії мистецтв (Польща). Секретар журі – Богдан Шумилович, керівник «Міського медіа архіву», Центр міської історії Центрально-Східної Європи (Львів).

Участь у конкурсі плакатів можна брати як самостійно, так і об’єднавшись у творчі групи. Для того, щоб стати учасником конкурсу, потрібно подати заявку до 25 липня, після чого до 17 вересня підготувати роботу. Подати заявку на участь, а також дізнатися подробиці конкурсу можна на сайті poster.biennaleoftrust.org.

До 30 вересня журі обере 30 найкращих робіт і трьох призерів, які отримають грошові винагороди у розмірі 3, 2 та 1 тис. євро. Найкращі плакати будуть експоновані у міському просторі Львова в рамках Бієнале, а також в інших містах України.

Ми розібралися в ситуації та зібрали головні питання та обгрунтування ідеї конкурсу? Яка виглядає вже занадто цікаво – ось що кажуть організатори:

Мистецтво довіри                                                                                                                           

Довіряти чи не довіряти? Чи можливе мистецтво без довіри – до автора, до глядача, до простору, в якому воно живе? Чи можливо збудувати безпечну та надійну платформу для розвитку будь-чого, не довіряючи? Пропонуємо митцям осмислити ці питання, взявши участь у конкурсі плакатів, що відбудеться в рамках Бієнале Довіри (докладніше на poster.biennaleoftrust.org).

Чому саме плакат?

Це одна з найлаконічніших, при цьому найдієвіших художніх форм. Вплив плакату є буквально відчутним, він працює тут і зараз. Багатовимірність та багатопрочитуваність будь-якої теми, яких майже неможливо отримати у розмовах і дискусіях, легко досягається через мистецтво. Запрошуємо до участі у конкурсі не лише графіків-плакатистів, а й усіх, хто має творчі ідеї на задану тему.

Як це буде відбуватися?

Митці подають заявки на участь у конкурсі до 25 липня, створюють та відсилають готові роботи в електронному вигляді, оформлені відповідно до конкурсних вимог, не пізніше 15 вересня.

Журі уважно розглядає усі роботи, подані відповідно до вимог конкурсу, та обирає 30 найкращих плакатів і трьох призерів.

Бієнале довіри готує експозиції з найкращих 30 робіт конкурсу у міському просторі Львова та інших міст України; нагороджує трьох переможців грошовими призами.

Прикінцеві заохочення

Ми не розраховуємо отримати готові рецепти. Ми лише пропонуємо почати осмислювати значення та присутність довіри у повсякденному житті, у тому числі і через світ художньої образності.

Через наративність візуальних втілень ми відкриємо для себе інший, ірраціональний шлях до розуміння природи довіри та не-до-віри, а також нових, можливо, неочікуваних можливостей досягати взаєморозуміння.

Ми віримо, що тільки через довіру може постати здорове та комфортне середовище, в якому успішно проростатиме не лише творчість, а й усе інше: добробут, впевненість у майбутньому, порозуміння і мир.

Довіряти – як дихати: легко.
Повір у довіру!

Докладніше:

poster.biennaleoftrust.org

Відеомеппінг Азербайджану - Hypnotica в Баку

Відеомеппінг Азербайджану – Hypnotica в Баку

Чарівники відеомеппінгу, саме так характеризують азербайджанські медіа команду під керівництвом Джавіда Гулієва, які працюють в компанії з яcкравою назвою Hipnotica.

Відправляючись в подорож в Баку, Азербайджан ми зрозуміли, що це чудова можливість ближче познайомитися з креативними індустріями міста та найяскравішими її представниками.В нас було дві цілі. Перша, це прийняти участь у молодіжному форумі Global Shapers. Та цією ціллю ми не обмежились.

Друга – актуальне питання, діалог про Євразію, мали краще відкритись завдяки дослідженню та знайомству з артистичним середовищем, повідомленнями, яке несе відеомеппінг та ідеями культурних спільнот, які розвивають країну.

Як розвивати творчі індустрії в Азербайджані, що для цього потрібно і які перспективи можливі за рахунок зростання сектора – цим питанням був присвячений Форум “Азербайджанські творчі індустрії”, організований в рамках Програми ЄС та Східного партнерства “Культура і Креативність” минулого року.

Кожна країна має свої сильні сторони, і в дискусії на форумі підкреслили, що традиційно сильними сторонами країни є ювелірна справа та ремесла. Тому говорили про музей кам’яного літопису в Баку, згадали Асмер Абдуллаєву та діяльність Центру традиційного мистецтва Ічерішехер. Керівниця Національного музею мистецтв Азербайджану Аміна Меликова презентувала на форумі заснований нею бренд «Азербайджанський Келеган» – традиційний елемент жіночого одягу, що йде корінням в далеке минуле і має важливу символіку.

Молодий і креативний архітектор з Азербайджану Джавід Гулієв розповідав результати роботи заснованої ним творчої команди відеомеппінга під назвою Hypnotica. У портфоліо команди – інсталяції на проблемні теми на будівлях численних столиць світу.

Стало зрозуміло – Hypnotica – це найцікавіше для нас і з’явилось бажання зустрітись Джавідом!

В цей час в Баку проходив фестиваль “Unsound Dislocation: Baku”, частина унікального проекту, що проходить за підтримки інституту Гете в східній Європі, центральній Азії і на Кавказі в 2016 і 2018 роках. Основною ідеєю “Unsound Dislocation” є проведення заходів та підтримка культурної активності в різних локаціях по всьому світу для посилення культурного контенту і зв’язками між так званими “центрами” і “периферією”. І компанія Hypnotica є яскравим прикладом регіонального креативного бізнесу.

Що таке Hypnotica?

Це аудіовізуальна компанія, яка працює в Баку та Нью-Йорку, займаючись меппінгом на будівлях та аудіовізуальними проектами в світових столицях.

Відеоінсталяції (відеомеппінг) – це одна з форм відеоарту, яка розширює межі зорового образу, запропонованого на екрані. Тому що тут картинка «звільняється» від екрану. Відеозображення більше не має певного місця і поміщається в спеціально створений простір. Місце дії тепер розташовується ззовні; Зображення тепер навколо нас, між внутрішнім Суб’єктом і зовнішнім Об’єктом.

Відеомеппінг – один з найновіших напрямків відеоарту, мистецтво накладення тривимірних проекцій на фізичні об’єкти – будинок, автомобіль, скульптуру – з урахуванням їх геометрії і положення в просторі. Обігруються властивості поверхні, на яку проводиться відеопроекція, а не використовувану технології 3D, яка вже стала звичною в іграх, телевізійних програмах і фільмах.
У цьому контексті спеціальні комп’ютерні технології дозволяють створювати 3D-модель об’єкта, на який планується здійснити проекцію, а сценарій шоу створює оптичну ілюзію зміни самого об’єкта.
В останні кілька років популярність таких проектів, як світлові шоу на будівлі, а також використання 3D-відеомеппінга активно зростає. І якщо ви зараз спробуєте швидко згадати ті масштабні світлові проекти, що бачили в Баку, знайте: це – результат роботи команди Джавіда Гулієва.

Про VJ-інг та відеомеппінг

В розмові та коментарях іншим медіа Джавід підкреслював, що починав з VJ-інгу, як самостійний учень, місяцями розвиваючи свій skill.

Світові бренди потребують унікальних шоу, здатних надовго запам’ятатися прихильникам, тому вони звертаються до Hypnotica.

Сучасна культура рухається в напрямку синтезу декількох напрямків. Медіамистецтво показує специфіку сучасного сприйняття: від сприйняття інформації до її суті, від картинки до мислення та роботи з уявою, від ідей до роботи з технологіями. Інсталляція UNITY від Hypnotica була показана на Венеціанському Бієналє в 2017.

Друга інсталляція, Трафік, продовжувала тему перебігу потоку інформації крізь символи й кодування. Інсталяція відзначає зустрічі з мільйоними людей, які залишають про себе згадку, зміни, участь та наслідки.

Трафік продовжує тему UNITY, яка підкреслювала важливість слухання, та показувала різницю в візуальному сприйняття кодів в різних алфавітах. Різноманітні алфавіти особистості створювали сингулярні аватари людей. А інтерактивна проекція зробила відвідувачів частиною історії, частиною інформаційного потоку.
Звичайно, команда пишається своєю інсталляцією на Центрі Гейдара Алієва, від архітекторки Захи Хадід. Команда 6 місяців збирала інформацію для натхнення по 35 вибраним темам інсталяції, обійшовши майже всі музеї, бібліотеки та архіви Баку. Щоб отримати гарний ефект, необхідно було абсолютно точно розрахувати проекцію відносно будівлі.

Для цього їм довелось вручну виміряти всі 1500 фасадних плит будівлі, з яких жодна не повторює іншу, щоб потім створити 3D модель будівлі, з якою можна працювати.

В різних інтерв’ю Джавід каже, що навіть ті, хто ще вчора казали, що у них нічого не вийде, вже кажуть інше: начебто успіх Hypnotica обумовлений лише відсутністю конкурентів. Вони не підозрюють, що найголовніші конкуренти – це сама Hypnotica.

Артисти конкурують з ідеалом, створеним їх уявою.

Бо їх ціль створити роботу, яка буде влаштовувати на 100%. А це неможливо, і тому уява – найкращий стимул.

Дуже хотіли би побачити команду Hypnotica з вибуховим проектом в Україні.

Тим часом очікуйте інтерв’ю про аудіовізуальних артистів Харкова.

Випускний Харківська Школа Архітектури

Як проходив випускний в Школі Архітекторів – Фінальне Ревью

9 червня в Харкові проходила нова подія для міста – в Харківській школі архітектури пройшов перший випускний майбутніх архітекторів. Студенти Нульового року Школи закінчили своє дев’ятимісячне навчання і змогли відкрити для себе нові рубежі – хтось отримав нові знання, хтось відкрив двері далі на бакалавріат.

Що ж взагалі відбувається і чому треба приділяти увагу таким подіям?

Заснована два роки тому, ХША має ультрасучасний підхід до проектування освітніх програм і є першим в країні прикладом ВНЗ, який спроектував власну ліцензовану архітектурну програму, абсолютну відмінну від класичної пострадянської системи. Ядром освіти є робота в студіях, де майбутні архітектори будуть працювати над своїми проектами, вивчаючи три блоки гуманітарних, технічних та професійних навичок.

Студенти підготовчого курсу, для якого проводилось Фінальне Ревью, кожного місяця занурювались у дві нових галузі знань та готували проект. Інтенсивний мозковий штурм змінювала робота з матеріалами, за нею комп’ютерні програми, за ними ще відкриття. ЗD моделювання поєднувалось із сучасним мистецтвом, філософія з графічним дизайном, тут же скетчинг, молоток з пилою і соціологія.

І що ж було?

На фінальному рев’ю в масштабній ретроспективі можна було роздивитись проекти студентів, а також побачити презентації останнього з курсів – портфоліо по такому розкладу.

Як проходив випускний в Школі Архітекторів - Фінальне Ревью 40

Головною несподіванкою було те, що всі презентації проходили одночасно і зовсім не було можливості відвідати все. Ми витратили час, щоб зібрати всі стріми в одну групу, щоб нарешті подивитись всі презентації. Блок 3, яким був стрім з інстаграму відновити не вдалось.

Блок 1:
Блок 2:

Логотип Український Культурний Фонд
Логотип Український Культурний Фонд
Логотип Український Культурний Фонд
Логотип Український Культурний Фонд

Як відбувається вступ?

Потенційний абітурієнт може подавати заявку через електронний кабінет ЄДЕБО – стандарт Міністерства Освіти України так само як і для всіх освітніх закладів. Важливим етапом є творчий конкурс, який є обов‘язковим і кількість балів за нього є половиною з можливої оцінки.
В червні відбувається прийняття портфоліо та додаткове заняття з оцінки потенціалу до командної роботи. Конкретні оцінки за портфоліо оцінює незалежна комісія.

В кінці червня в ХША проходить освітній підготовчий курс Портфоліо, де потенційні студенти зможуть отримати базові навички з використання цифрових інструментів та отримати практики з проектування портфоліо. 

З 1 липня відкриваються кабінети ЄДЕБО для подачі документів на вступ.

Для вступу важливі обидва критерії – творчий конкурс та бал ЗНО( українська мова та на вибір: математика, історія або іноземна мова).

1 серпня формується фінальний список згідно загального рейтингу згідно ліцензійованої кількості 45 бакалаврів.

Вартість навчання

Вартість навчання 120 000 грн на рік
Довжина навчання 3.5 роки на бакалавріаті
ХША представить 3-5 студентам підтримуючу стипендію 75% від вартості після конкурсу портфоліо.

За підсумками першого року найкращі студенти отримують додаткову стипендію за досягнення.
http://kharkiv.school/bachelor

Вартість навчання на Нульовому році 30 000 грн. Довжина навчання 9 місяців.
http://kharkiv.school/0year

Чи варто вступати, якщо є бажання розвиватися в творчій професії?

Все просто. Так.

Французькі медіа

Французькі медіа: минуле та сучасне

Формуючи перед собою стратегію розвитку, українські медіа інколи беруть за приклад модель аудіо та відеовізуальних джерел інформації інших європейських країн. До таких прикладів належить і Франція.

Французькі медіа мають унікальну історію. Їхній досвід вбачався у їхній лібералізації ЗМІ, поширенні свободи слова та відсутності цензури.

Історія французького телебачення розпочинається з кінця ХІХ ст. Саме у цей період зроблені винаходи, що показували рухливі зображення. До них належала селеніум-камера, що була винайдена у 1880 р. американським інженером Джорджом Кареєм. Цей пристрій отримав широке застосування у аналізі рухливих зображень. У 1884 р. німецький інженер Поль Ніпков на основі власних досліджень з тематики руху зображень запатентував пристрій, який увійшов в історію як «диск Ніпкова». Принцип його роботи вбачався у русі диску, що регулював зображення. Але на цьому експерименти з рухливими зображеннями припинились через події Першої Світової війни.

Продовжили їх у 1920-ті рр. коли активно розвивалась радіосистема. Паралельно з цим знову виникла потреба у покращенні якості телевізійного зображення. Одним з революціонерів у цій сфері став британський інженер Джон Логі Вейрд. У 1925 р. він провів перший експеримент трансляціі зображення у Лондоні. Щоправда, об’єктами у дослідженні були не люди, а голови ляльок. Експеримент на перший раз пройшов вдало, проте зображення обличчя виглядало нечітким. Інженер на цьому не зупинявся, і упродовж декількох років продовжував досліджувати, де представлялись більш якісні телевізійні зображення людського обличчя.

Натхнені успіхами своїх вічних ворогів – британців, французи намагались не відставати у розвитку телевізійної сфери. Поширення радіо на території Франції сприяв виникненню власної аудіо-медійної компанії. У 1927 р., за ініціативи прем’єр-міністра Раймонда Пуанкаре, було створено державну радіокомпанію PTT – Postes, Telegraphes et Telephones (фр. Поштово-телеграфно-телефонна система). Її діяльність передбачалась у організації системи медіа комунікацій, особливо радіо, яке мало популярність серед населення.

Паралельно з інституалізацією медіа, у Франції проводили активні експерименти з трансляцією телевізійного зображення. У 1928 р. було засновано перше французьке технічне телебачення “La Television” – «Телебачення». Її очолив журналіст, уродженець Одеси, Южен Айзберг. На основі практичних результатів він написав роботу «Телевізійна теорія і практика», яка стала посібником для майбутніх телевізійників.

У подальшій діяльність технічного телебачення La Television сприяла проведенню першого телесигналу на невеликі відстані. У 1931 р. інженер Рене Бартелемі провів першу передачу сигналу зображення від Монтругу (західне передмістя Парижу) до Малакоффа (східна окраїна столиці). Експеримент пройшов успішно, і як наслідок, наприкінці 1931 р. інший інженер Анрі де Франс заснував першу телевізійну компанію під назвою «Загальнотелевізійна компанія» (CGT). Її діяльність зосереджувалась у дослідженнях та спробах проводити перші телевізійні ефіри. У 1932 р. Рене Бартелемі реалізував першу програму у чорно-білому зображенні, що мала ефірний час  – година на тиждень. Вона отримала назву “Paris Television”, так як її мовлення поширювалась тільки на території столиці.

Успіх “Paris Television” сприяв активній розбудові французького ТБ. Відліком з моменту заснування телемедіа можна вважати 1935 р. За ініціативи міністра з питань комунікацій та поштового зв’язку Жоржа Манделя, було розпочато 26 квітня того ж року ефірне мовлення Radio PTT-Vision. Їхній офіс розташовувався у будівлі міністерства поштових та телеграфних комунікацій на вулиці Гренеля, 103, у Парижі. Першими особами яких побачили телеглядачі, а точніше аудиторія, що мала телеприймачі, стали акторка Бактріс Бретті та Рене Бартелемі.

Мовлення каналу відбувалось лише у вечірні години – о 20 годині, і тривало півгодини упродовж трьох днів на тиждень. Причину невеликого об’єму ефіру Radio PTT-Vision можна пояснити незначними технічними оснащеннями каналу. Програми, які транслювались у ефірі каналу, здебільшого були присвячені тематиці класичної музики та вар’єте.

Але незважаючи на  розвиток технічного оснащення каналу аудиторія залишалась за кількістю глядацьких переглядів невеликою. Причина: велика вартість телевізійних пристроїв, і тому не кожен француз мав можливості його придбати. Щоб змінити ситуацію, міністерство поштових комунікацій провела ребрединг каналу у 1937 р. Віднині він отримав назву “Radiodiffusion-Television Nationale”, що проіснував до початку Другої Світової війни 1939 р.

У порівнянні зі своїм попередником, Radiodiffusion-Television Nationale мав більший об’єм мовлення: ефір тривав щоденно з 20.00 по 20.30, а в неділю з 17 по 21 годину. Збільшення мовлення каналу відбувалось завдяки покращенню її технічного устаткування. Як наслідок, розширилась тематика програм. Окрім традиційного списку: класичної музики та вар’єте, у ефірі стали показувати повнометражні фільми, але це не змінило кількість аудиторії.

З початком Другої світової війни та вступом нацистських військ до Парижу телевізійні медіа припинили свій ефір. Спочатку нацисти не звертали уваги на місцеве телебачення як засіб впливу на окупованих територіях. І тільки, наприкінці 1942 р. серед них визріло рішення про створення власного телеканалу у Франції. Шляхом перемовин між засобами масових комунікацій та мілітариськими представниками Третього Рейху у травні 1943 р. було створено канал “Paris Television”. Його штаб-квартира розташовувалась на вулиці Коньяк-Джей 13/15, де згодом знаходилось французьке телебачення. Програми транслювались французькою та німецькою мовами. Уперше ефірне мовлення тривало увесь день з 11 до 22 години. До тематики передач окупаційного каналу входили репортажі з подій, які відбувались у Парижі, а також у інших країнах, кінофільми, розважальні програми. Цікаво, що у прайм-тайм (найбільша кількість телевізійної аудиторії у вечірній час) транслювали німецькі стрічки та короткометражки. Вони були розраховані з метою пропаганди Третього Рейху серед місцевого населення. Але французи не дивились окупаційне телебачення. Тому “Paris Television” проіснував до до звільнення французької столиці серпня 1944 р.

Відновлення програм французького телебачення відбулося 1 жовтня 1944 р. під назвою RDF – Television Française. Ефірний час каналу збільшився, але у незначному обсязі. Водночас збільшувалась технічна можливість проведення ефіру. Тематика залишалась незмінною: це фільми, концертні програми, зустрічі з гостями у студії. Проте відбувались і великі зміни. У 1945 р. вийшли перші випуски прообразу новин під назвою “Telejournal” а 5 червня 1947 р. відбувся перший прямий ефір поза межами студії у театрі Єлисейських Полей Парижу.

Але, залишалась проблема інституалізації телебачення на законодавчому рівні. Вихід був знайдений у 1948 р. за постановою тодішнього міністра комунікацій Франсуа Міттерана було засновано телерадіомовленнєву систему RTF (Radiodiffusion-Television Française) з потужністю сигналу у 819 ліній. Французька телерадіокомпанія стала єдиною державною організацією під сферою впливу якого знаходились аудіо та відеовізуальні засоби масової інформації, яка поширювалась на території країни. Якщо порівнювати з телевізійними структурами інших країн тієї епохи, то слід згадати Держкомтелерадіо СРСР, до якого входило Центральне телебачення.

RTF збільшив ефірний час мовлення за рахунок запровадження нових програм, а саме новин. Перший випуск інформаційної програми вийшов до ефіру у 1949 р. о 21 годині. Концепція програми передбачалась у повідомленні актуальних подій за день. Окрім новин, уперше на каналі з’явилися диктори, які щоденно оголошували телеглядачам програму передач.

Розширення технічного устаткування телебачення сприяв проведенню у 1964 р. наступного ребредингу візуальних медіа. Уряд створив ORTF (Office Radiodiffusion-Television Française), до якого входили два канали: перший канал, ефір розпочався у 1935 р., та другий канал, що був організований у 1963 р. У 1972 р. до нього приєднався третій канал ORTF. Тематика його мовлення зосереджувалась на виробництві програм для французьких регіонів.

ORTF уперше показали по телебаченню президентські передвиборчі дебати. Це відбулось у 1965 р., під час другого туру, коли основними кандидатами стали діючий голова держави Шарль де Голль та колишній міністр комунікацій Франсуа Міттеран. Велика підтримка аудиторії надала можливість відомому генералу отримати перемогу у другому турі. Цей факт показував, що у 60-ті рр. ХХ ст. збільшилась кількість телевізійної аудиторії до 70% у 1970 р. на території Франції.

На межі 60-70-х рр. у телевізійній сфері знову виникла потреба у її реформі. Вона була направлена на реорганізацію ORTF. У 1974 р. проведені публічні дискусії за участі уряду та громадськості. На порядку денному постало питання французьського ТБ, до якого залучився тодішній президент Жорж Помпіду. Враховуючи той факт, що у 1974 р. у Франції проводились президентські вибори, телебачення виступало як інструмент впливу на думку суспільства. Один з кандидатів, Валері Жискард д’Екстезі підтримував реорганізацію телерадіомовленнєвої системи. Саме він і став президентом республіки у 1974 р.

Одним з перших кроків нового керівника Франції стала реорганізація ORTF. 8 липня 1974 р. був прийнятий закон, в якому чітко прописувалось, що телерадіокомпанія припиняє своє існування та розділяється на сім незалежних організацій:

  • TF1 (Television Française 1)
  • Antenne 2 (колишній другий канал ORTF)
  • France Regions 3 (третій канал ORTF)
  • Telediffusion de France (телемовленнєва система)
  • Radio France
  • SFP (Французька національна компанія з питань продукції та створення аудіовізуального контенту)
  • INA (Національний інститут аудіовізуальної інформації)

Усі семеро організацій, згідно нормативному акту, розпочали свою роботу з 6 січня 1975 р. Найбільшу увагу уряд та громадськість приділяли новоствореним трьом телеканалам державної форми власності, чия ефірна сітка залишалась залежною від політичних сил. 


Проблема залишалась відкритою до початку президентства Франсуа Міттерана 1981 р. З перших тижнів вступу на посаду президент визначив політику щодо засобів масової інформації. Вона направлена на лібералізацію, а саме наявність свободи слова, відсутність цензури, вільна можливість формувати ефірну сітку мовлення. Також важливу увагу Франсуа Міттеран приділяв приватизації – переходу телеканалів від державного користування до приватних компаній. Остання концепція президента виходила із загальносвітових тенденцій приватизації телевізійних медіа та створення каналів цієї форми власності. Яскравий приклад – канал новин CNN, що заснований у 1981 р. у США.

У Франції ситуація з приватизацією медіа мала інший характер. Головною задачею, яка постала перед урядом, – це легалізація діяльності радіо і телебачення на законодавчому рівні. Закон про медіа був прийнятий у 1982 р. У нормативному акті визначалася не тільки структура медійних компаній, але й права на творчу свободу їхньої діяльності. Фактично цей закон поклав початок так званій «великій революції» у телевізійній сфері Франції 80-х рр.

Ці зміни розпочались з пропозицією Франсуа Міттерана у 1982 р. на четвертій метровій антенні (саме звідтіль йде телевізійний сигнал) створити телеканал. Для його організації було запрошено компанію Ашет. Упродовж 1982-1983 рр., їхні представники відвідували США, з метою ознайомлення досвіду роботи приватних каналів. Для цього був написаний проект під назвою “Canal 4”. У бізнес-плані, представленому компанією, пропонувалось цікаве нововедення, яке характерне для приватних медіа. Мова йде про оплату за перегляд каналу телеглядачами. Окрім цього, програмна політика майбутнього каналу істотно відрізнялась від державних медіа. Акцент робився на показах кіно та спортивних змагань. Після формування ефірної сітки назву каналу змінили на “Canal+”.

Канал запустили у листопаді 1984 р. Його відкриття стало своєрідним вибухом для французького телепростору. Окрім плати за перегляд (його сума складала тоді 220 франків на рік), ефір наповнився телесеріалами американського та канадського виробництва. Canal+ став першим французьким каналом, де у нічному ефірі стали транслювати еротичні фільми, серед яких був «Калігула». Він у подальшому став фундатором медіа-холдінгу Canal Groupe, заснованому у 2000 р. До нього входили канали – CSTAR (музичний). С8 (розважальний), Canal+ Sport та ін.

Успіх Canal+ сприяв подальшому формуванню телевізійного ринку у Франції. Так, у 1985 р. був створений Canal J, під егідою компанії Лагадер. Це перший французький канал, програми якого розраховані для дітей та молоді. Проте він не став національним, і Canal J залишався доступним тільки для користувачів супутникового телебачення.

У тому ж 1985 р. проводилася активна боротьба за ефір на п’ятому каналі. Найбільшими учасниками цього процесу були компанія Ашет (Canal+) та італійський медіа-холдінг під керівництвом Сільвіо Берлусконі. Він контролював більше половини каналів італійського телебачення, і бажав поширити свої активи у інших країнах Європи. На що Франсуа Міттеран заявив, що ніяких іноземців до володіння активами французьких медіа не допустить. Боротьба тривала рік, яку завершив Берлусконі.

У лютому 1986 р. був створений канал La Cinq (П’ять), де основними активами володів майбутній італійський прем’єр-міністр. La Cinq, ефір якого наповнювався розважальними програмами та фільмами, став першим французьким загальнонаціональним приватним каналом, що проіснував до 1992 р. Він був закритий через фінансові борги черех зміну власника, а саме на Ашет у 1990 р.

Так у середині 80-х рр.. французькі телемедіа вже складались з п’яти каналів. На початку 1986 р., водночас з появою La Cinq, було прийнято рішення про створення урядом музичного каналу. Мовлення мало проводитись на шостому метровому сигналі. У березні того року розпочав свій ефір ТВ6, де показували музичні програми та відеокліпи. Шостим каналом ніхто не володів, уряд анонсував рішення про його передачу люксембурзькій групі RTL Group.

Слідкуючи за великим успіхом приватних каналів, перед президентом та урядом постало питання про зміну форми власності одного з трьох державних каналів. Це TF1, Antenne 2, FR3. Думки розділились: Франсуа Міттеран виступав за приватизацію Antenne 2, парламент – FR3, уряд на чолі з Жаком Шираком – TF1. Врешті-решт, у травні 1986 р. було оголошено про початок приватизації TF1. Кандидатурами на отримання основного пакету акцій першого каналу оголосили себе Ашет та компанія Буге. Її власником був Френсіс Буге, який за підтримки Патріка Ле Лея склав детальний бізнес-план, що складався з фінансових та творчих елементів. Їхню підготовку до майбутнього продажу широко висвітлювала преса та телебачення. Діяльність компанії принесла великі результати: навесні 1987 р. Вищий комітет аудіо комунікацій підтримав кандидатуру Буге у якості основного аукціонера TF1. 16 квітня відбувся продаж каналу на 3 мільярди франків.

Як наслідок, відбулися зміни у керівництві каналу. Першим генеральним директором оновленого TF1 став Патрік Ле Лей, який перебував на цій посаді до 2007 р. Він зробив концепцію каналу для усього суспільства, сконцентрувавши увагу на новинах, розважальному контенті, виробництві кіно та телесеріалів. У результаті цього аудиторія TF1 збільшилась до 40-45 %, що забезпечила перше місце за переглядами не лише у Франції, але й у Європі.

У тому ж 1987 р. розпочав ефір розважальний канал М6 (Metropole Television). Його власником стала RTL Group. Для організації каналу запросили відомого журналіста Жана Дрюкера, який працював на Antenne 2. Він став першим генеральним директором М6 і перебував на цій посаді до 2003 р. Жан Дрюкер продумав концепцію каналу, яка зосереджувалась на його слогані: “M6, la petite chaine, qui monte!” (М6 – маленький канал, що показує!). А показувати каналу було що.

Французькі медіа: минуле та сучасне 41

По-перше, М6 став і залишався до 2005 р. єдиним національним каналом, де велику увагу приділяли музичним програмам (до 30% ефіру, що встановлювались Комітетом аудіокомунікацій). По-друге, у ефірі М6 до перегляду представлялись мультфільми та кіно виробництва різних країн. По-третє, інформаційна політика каналу мала контр характер у порівнянні з іншими телевізійними медіа. Новини на М6 завжди виходили за 6 хвилин до основного блоку інформаційних програм трьох каналів. Наприклад, це 12.54, 19.54, або «Шість хвилин». По-четверте, прибутки М6, особливо у перші роки його існування, приносила реклама у порівнянні з іншими телеканалами. Таким чином, продумана політика ефіру дозволила М6 швидко стати одним з найпопулярніших телеканалів.

Проте, у державних медіа настала фінансова та творча криза  наприкінці 80-х рр. Зменшення аудиторії каналів Antenne 2 та FR3 сприяв негайному вирішенню цієї проблеми на державному рівні. У 1989 р. був створений Вищий комітет з питань медіакомунікацій, діяльність якого визначалась контролем за ефіром та видачею ліцензій на мовлення. У тому ж році, згідно директивою Комітету, Antenne 2 та FR3 перейшли під особистий контроль президента Міттерана. Фактично розпочалась реорганізація каналів, яка завершилась зміною назв у 1992 р. на France 2 та France 3. Їхня поява поклала початок нового державного телерадіохолдінгу – Франс Телевізьйон.

Концепція цих каналів залишилася незмінною. France 2, як і TF1, акцентував увагу на виробництві новин, розважальному контенті та кіно. Але у порівнянні з першим каналом, він розвивав напрямок документально-пізнавальних програм. Одна з програм France 2 активно транслювалась на українському ТБ. Мова йде про «Ключі від Форту Боярд», що показували у оригінальній версії.

У порівнянні з France 2, France 3 має напрямок на виробництво програм у регіонах. На території Франції знаходиться близько 15 представництв каналу, які займаються випуском передач присвячених певному регіону. France 3 є одним з небагатьох загальнонаціональних каналів у ефірі якого транслюють концерти класичної музики.

У тому ж 1992 р. розпочав свій ефір канал державної форми власності Арте (Діюча асоціація європейського телебачення). Це спільний франко-німецький канал, створення якого обговорювалося між президентом Міттераном та німецьким канцлером Гельмутом Колем. Упродовж 1986-1991 рр. на сьомому каналі проводились експерименти щодо майбутнього телевізійного контенту. Спочатку це був канал SEPT (Сім), який транслювався по-супутниковому телебаченню. Згодом виникла телевізійна організація Арте у 1991 р., що дала початок каналу у наступному році.

Тематика Арте зосереджена на виробництві програм з культури, документалістики та власного кіно. Їхня більшість була неодноразово нагороджена призами Сезару (французький «Оскар») та Каннського кінофестивалю. Цікаво, що офіс Арте розташований у Страсбурзі (Східна Франція), так як там мешкає велика кількість франкомовного та німецькомовного населення. Цей канал є ще одним своєрідним актом примирення між Францією та Німеччиною, що тривала півтора століття.

Саме до Арте, як державної телекомпанії входив канал La Cinqueme (П’ятий), утворений 1994 р. Він випускав програми освітньо-пізнавального напрямку та виходив у ефір у рамках Арте. З 1997 р. La Cinqueme мав мовлення самостійно, а з 2000 р. увійшов до складу Франс Телевізйон. З 2002 р. канал отримав назву France 5.

На початку ХХІ ст. у телевізійному просторі Європи виникло актуальне питання переходу телебачення з аналогового на цифрове мовлення. У Франції ці спроби проводились на початку 2000-х рр., і в березні 2005 р. усі загальнонаціональні канали перейшли на цифровий формат мовлення (TNT – Television numerique terrestre). Паралельно медіагрупи France Televisions, TF1, M6 та інші менш впливові медіа стали створювати різножанрові канали, з метою збільшення цифрового мовлення. Станом на 2018 р. до TNT Франції входить 27 телеканалів, більшість з яких приватної форми власності. Це свідчить про поглиблення комерціалізації телебачення.

Французькі медіа поширюють своє мовлення за кордоном. Окрім франкомовних країн, їхні програми транслюються у інших країнах світу. Популяризацією французької мови і культури займається TV5Monde з 1984 р. Здебільшого він транслює програми France Televisions та Арте.

Програми французьких телеканалів до недавнього часу показували на українському ТБ. У 1994 р. між Державною Телерадіокомпанією України (Перший канал) та Canal France International був підписаний договір про надання 500 ефірних годин на рік для трансляції програм французьких ТБ, а саме кіно, мультфільми, музичних програм та документалістики на УТ-1. Упродовж 1990-2000-х рр. ця співпраця відбувалася активно, зараз вона припинилась через реформу Національної телекомпанії України та її реорганізації у Суспільне мовлення.

Підсумовуючи, ми можемо сказати, що французькі медіа, а саме телебачення пройшли великий шлях від технічних експериментів до цифрового мовлення, а також зазнали «великої революції» у 1980-ті рр. Вона була направлена на лібералізацію мас-медіа. Її історія, сподіваємось, стане корисною базою для розбудови українського телебачення, проте сучасним медіа треба шукати свої моделі розвитку в динамічному світі 4ї Індустріальної Революції.

Глітч

Глітч, NA4JOPM8 та Місяць Цифрових Вібрацій

Самый сложный, самый личный, самый болезненный и самый долгий, он не мало причинил мне дискомфорта и, надеюсь, причинит и вам”. – Чекачков И.

Не могли прогавити фотовиставку ілюзії Ігора Чекачкова в галереї Come IN.

Назва проекту – серійний номер жорсткого диску об’ємом 3Тб, з 250 000 фото автора та хронологією в 10 років. Просто уявіть собі, скільки годин свого життя фотограф віддав на полювання моментів?! Скільки переживань, вражень та думок було пережито в цій фіксації буття?! Технічний крах майже стер все цю історію. Але проблема трансформувалася в фотокнигу.

NA4JOPM8 – вдала подача технічного чорного лебідя, відображення стику дійсності та уявної ілюзії.

“..фотография, которая мне наиболее интересна, это когда я ничего не придумывая – реагирую.”, підхід автора до фотографії (зі слів COME IN):

Там є і Майдан, політичне становище тодішнього Харкова, інтимні сесія, фотожурналістика і просто комерційні проекти, які грають на відчуттях.

Такі виставки проходять, як вибух. Всі випадкові глядачі, друзі, колеги, критики та просто любителі мистецтва поступово прибувають, створивши ядро, обмінявшись першим враженням. А через мить організатори та фото-художник збирають всіх для промови.

Хочеться згадати пряму мову фотографа про своє емоціональне відчуття в той момент:
“Я слышал скрип винчестера и мне становилось больно.”

Чи передалося це відчуття з фоном виставки? – так.
Особливо відчутна була актуальна нейтральність зараз до старих невирішених проблем, як крок скрізь невдалий час.

Не покладайте рук, та вірте в краще – інсталяція триває до 1 червня.