Автор: Віталій Матухно

ЧИ ПОМИЛЯВСЯ МЕНДЕЛЄЄВ? Історія виживання донбаського андеграунду.

У далекому 1888 році, великий вчений Дмитро Іванович Менделєєв подорожував Донбасом за пропозицією міністерства державного майна. Мандрував він з чіткою ціллю: дослідити можливості розвитку вітчизняної кам’яновугільної промисловості. На той час, далекий схід України вже був свого роду Меккою вугільної промисловості України, приїзд Менделєєва був дуже важливим для регіону. Проте, для Дмитра Івановича ця подорож також виявилася важливою. Науковець був настільки вражений багатством ресурсів сходу та професіоналізмом шахтарів, що у своєму звіті, який він поетично прозвав «Майбутня сила, що спочиває на берегах Дінця», закликав науковців та геологів досліджувати та розвивати Донбас. Менделєєв вірив у світле, індустріальне майбутнє Сіверського Дінця.

А зараз давайте уявимо, що на дворі лихі дев’яності. Криза після розвалу Радянського Союзу впливає на всі галузі суспільства, молодь починає об’єднуватись у різні субкультурі угрупування. Індустріальна атмосфера Донбасу наче натякає на розвиток важкої та незвичної музики. Саме це й відбувається: наче в знак протесту, в містах Луганської та Донецької областей з’являється музична андеграунд сцена. Панк-рок та треш-метал знаходить масову популярність, ажіотаж навколо різноманітних міст та «тусовок» зростає, неорганізовані та хаотичні музиканти створюють свою підпільну індустрію, яка так і залишиться в андеграунді. Жителі «Міста молодості», Сєвєродонецька, голосно та символічно заявляють: «Менделеев Ошибался». Саме так називається один із найяскравіших музичних колективів Луганського андеграунду. Гурт існує вже 25 років та пережив багато трансформацій, але його ідеологія ніяк не змінились. Жорсткі та шумні гітарні мотиви у купі з вокалом та текстами пісень, які у народі вважають “неформатом” створює абсурдний симбіоз, який більше схожий на арт-перформанс, але енергію «Менделєєв» створює дуже незвичну. Саме ця група є найкращим музичним зображенням індустріального регіону, але у чому саме помилявся Менделєєв? Для відповіді на це питання, ми поговорили з засновником та фронтменом колективу Сергієм Горєловим. Саме він є батьком ідеології гурту, яка полягає у доведенні до абсурду існуючих культурних та творчих трендів. За свою тривалу творчу діяльність, Горелов зміг взяти участь у багатьох музичних проектах Луганщини, виступити на дуже різних заходах та платформах, які до речі, далеко не завжди були готові до перформансів Сергія.

ЧИ ПОМИЛЯВСЯ МЕНДЕЛЄЄВ?                Історія виживання донбаського андеграунду. 1
Сергій Горелов на виступі “Менделеев Ошибался” у рок-пабі “МОСТ”

Творчість та ККД горілки

– Чому «Менделєєв помилявся»? У чому він помилився на вашу думку і чому ви саме так свою групу назвали?


Тому що ми вважали, що він трохи не дорахував кількості градусів у горілки. Цей напій міг би бути міцніше, ну при тій же ціні й відповідно ефективніше. ККД (коефіцієнт корисної дії) вище повинно бути 40% … Як би з технічною освітою мені відомо, що цей ККД дуже такий, слабенький.


– Як ККД горілки може впливати на вашу творчість?


Ну, чим вище ККД в допінгу, тим відповідно вихлоп енергетичних, творчих здібностей може бути вище. А може бути й не вище. Ну, залежить від того, як цим скористатися. Можна взагалі не дійти до сцени, не взяти в руки інструменти, а можна зловити самий пік і з’явиться перед глядачами в потрібної кондиції, і вони щоб перебували в тому ж стані, щоб якась гармонія була присутня з залом.


– Як довго ваша група існує, і як ви можете описати вашу творчість?


Ну, група існує з 1995 року, то брали паузи, то поновлювалися. Творчість, завжди, в принципі орієнтувалося на стиль «Ніяка Хвиля», «No Wave», це тональна музика. Відповідно,  стилі змінювалися від підбору музикантів, тому що часом навіть з’являлися якісь професіонали  з музичних училищ, з філармоній, зірки всякі. Тоді група ставала мелодійніше, але, на щастя, не набагато, все одно був присутній такий бардак, шум і водночас ідеологія залишалася абсурду тотального…

– Як ваша група сформувалася спочатку, що послужило поштовхом?


Ну тоді , в 90-х роках,  інформації було мало, але було багато ідей і тусовки такі масові були, люди збиралися там, все таке … І мені в руки попалася книжечка одна, називалася «Панк-рок від А до Я», автор Кокарев, і там був описаний стиль «Ніяка хвиля». Головна риса його, що музиканти  можуть брати участь в колективах, абсолютно не вміючи грати на музичних інструментах, що мене відразу зачарувало, я зрозумів, це моє і в той же день я пішов на тусовку і запропонував хлопцям, хто хоче, я ось тут хочу групу створити в такому-то напрямку, давайте брати участь. Знайшлося пару чоловік, і ми вже на наступний день, у мене вдома,  ми записали перший альбом.


– Перший альбом без будь-якої музичної освіти та навичок?


Без жодної репетиції, так. Ну, якісь нариси тексту були у всіх там. Загалом, взяли акустику, пропустили через магнітофон, типу щоб шуміло посильніше, якусь музичну установку притягли, я там був більше, як барабанщик і бек-вокаліст,  десь щось співав і виконав свою першу пісню з текстом «Профессионализм – враг любого искусства! Профессионализм – продажная чушь! Он развращает умы музыкантов и напоминает кислотный душ!». Це було в першому альбомі, то, що я пам’ятаю, це була моя найперша пісня. Це навіть група тоді ще називалася не “Менделеев Ошибался» а «Прыщавое Солнце», альбом називався «Лажа», ну якраз він відповідав змісту.

Луганський неформат


-Як змінилася ваша тусовка після створення групи, було більше музичних починань в місті або регіоні?


Музичні починання … Ну взагалі луганська область в ті роки була якось орієнтована…різні міста на різні стилі. Наприклад, Панк-рок це більше було Рубіжне, а Хеві-Метал це була Брянка. Лисичанськ ось більше був схильний до традицій, до стабільності, там групи існували десятками років… «Оксамит», наприклад, існує вже 30 років. Тоді ще була така група, «Наші», називалася, вони навіть влаштували фестиваль, типу Вудстока місцевого на водній станції на Павлограді, дуже довгий, з купою груп і з Харкова приїжджали… У Лисичанську ж ще була група світового рівня «Mental Demise», грайнд-кор група. З панків, потім з’явилася група «Мертвий Сезон», з нами тусувалися, зараз їх лідер грає в групі «Fuckти» в Лисичанську. Ну, а власне, сам «Менделєєв» особливо не вплинув на тусовку. Ну, з’являлися якісь експериментальні групи, але ми завжди були в другому або навіть в третьому ешелоні, нас не сприймали як реальну музичну силу, на щастя, напевно.


– Чи можна вважати, що в Луганській області була повноцінна музична андеграунд індустрія?


Скоріше ні. Було безліч якихось тусовок, субкультур. Насправді, всі один одного ненавиділи навіть всередині субкультур, всі конкурували між собою, такого єднання між собою не було, як наприклад 80-ті, «Гражданская Оборона», там все навколо неї тусувалися. Тут такого немає. Зараз так само насправді, напевно, це логічно. Все гризуться між собою, кожен вважає себе краще і талановитіше іншого, це творчі ревнощі, або щось таке.


-Як пройшов ваш перший концерт?.


На той час ми вже отримали репетиційну базу, там записувалися, у нас півтори години була програма. Вийшли в ДК «Хіміків», це був бар «Олег», в Сєвєродонецьку пожвавлення відбувалися, коли в місті з’являвся більш-менш стабільний концертний майданчик, а це було, на жаль, не так часто. Ось, бар «Олег» він постійно проводив сейшени, ми там вийшли, зіграли одну пісню, народ почав колбасится…все перервали. Але ми справили враження, але більше зіграти не дали, хоча програма у нас півтори години була. Але, вони все-таки зважилися запросити нас ще раз через тиждень. Ми прийшли й перевершили себе, не змогли зіграти жодної пісні. Так по наростаючій йшло, і взагалі половина концертів до кінця не доходили. Навіть в нинішні ліберальні часи, теж дограти не завжди виходить. Наприклад, в тому ж «Светлоград», де взагалі не було обмежень, нас підрізали в кінці. Наприклад, влітку 2019 року в нас був концерт в ЦУМі, ми давали два концерти. Один відіграли, а другий, працівники супермаркету «Comfy» просто розігнали.

 
Початок другого концерту  ЦУМі, який розігнали працівники супермаркету Comfy.

– Чому вашу групу так не люблять?


Ну я не думаю, що це нелюбов, це просто як група не відповідає формату певному. До речі, поняття формат у нас в Луганській області ввів добре відомий чоловік — Віталій Пастух. Він потім став продюсером Марічки Бурмаки. Він спочатку тут Пробував щось розкрутиться … Він почав насаджувати тут таке поняття, як «Формат», з того часу виступати таким колективам, як «Менделеев Ошибался» стало ще складніше, тому що раніше не могли сформулювати чому нас не можуть взяти, а тут відразу, одним словом, можна відкинути.

Кузня кадрів


– Були у вас колаборації з різними відомими артистами?

Аннa Птушко-Федук на виступі у групи “Менделеев Ошибался”.
Аннa Птушко-Федук на виступі у групи “Менделеев Ошибался”.
Так, я як раз почав у фейсбуці згадувати … Наприклад, ось торік, пам’ятайте скандальний фінал Українського відбору на Євробачення, група була там «Freedom Jazz», якій після відмови «MARUV» пропонували поїхати … Ось там є одна колишня учасниця «Менделеев Ошибался », наша барабанщиця колишня, Анна Птушко-Федук.

Ще в 90-х роках був один з найкрутіших фестивалів «Покоління», в Москві проводив його Федір Бондарчук, Михайло Єфремов, ці всі кінозірки … І там був співак Андрій Андрєєв, він грав тоді в групі «Д.О.П.» , вони посіли друге місце після «Грін Грея». Він грав в нашій групі на клавішах, аранжування робив і все таке.

ЧИ ПОМИЛЯВСЯ МЕНДЕЛЄЄВ?                Історія виживання донбаського андеграунду. 2
Фото з колаборації “Менделеев Ошибался” та клавішника групи “Д.О.П.” Михайло Єфремова.

Місцеві циркачі з нами брали участь, лауреати міжнародних фестивалів, робили ми перформанс. Один там на ходулях був, другий перед сценою ставав і жонглював палаючими факелами, лякаючи господарів закладу «МОСТ», але він там азбестове полотно брав, щоб потім погасити без ексцесів, хоча хто його знає, може краще б і не брав, було б веселіше.

Місця сили


– Що таке «МОСТ», що це за місце таке?


Був у нас такий, культовий заклад в Сєвєродонецьку. Справа в тому, що його організував син директора тролейбусного депо. Заснувався в колишній їдальні цього самого управління. Його звали Олександр Бринза, це у нього мрія давно була, зробити такий рок-паб і загалом він там з любов’ю все всередині обробив, найняв місцевих арт-директорів, возили групи з Чехії, США, Польщі ну й з усієї України звісно. Звук був не дуже, але антураж, атмосфера, особливо квартал такий гетто, пентагон, постійно приходили гопніки, постійно бійки були, додаючи колорит і лякаючи наших музикантів. Ну а фінансово так, не потягнули.

ЧИ ПОМИЛЯВСЯ МЕНДЕЛЄЄВ?                Історія виживання донбаського андеграунду. 3 
Фото з виступу “Менделеев Ошибался” у рок-пабі “МОСТ”

Відкриття було у 2004 році, якраз тоді в Сєвєродонецьку була така мережа магазинів музичних, називалася так незвично «Музіка» і вони випустили дві серії дисків під назвою «Сєвєродонецький Андерграунд», де були представлені місцеві групи, і ось учасників цих дисків запросили виступати на відкриття «Мосту», в тому числі й нас. Але у нас на той момент склад групи якось розсипався, але я по-швидкому новий зібрав. Записали мінусовку на 2,5 хвилини, але нам сказали грати хвилин 20…Я сказав, нічого страшного, ми її сім разів поспіль запустимо по кільцю…І ми останні виступали, знову зі скандалом…закінчилось тим, то гітарист впав головою зі сцени … але продовжував грати … і про це навіть вийшла велика стаття в Харківському журналі неформату.

 
Відео з виступу “Менделеева” у рок-пабі “МОСТ”

Ну ось «МОСТ» як відкрився, так концерти почалися, вони туди навіть якихось реперів намагалися притягти, це закінчилося масовою бійкою. У 2008 або 2009 він закрився, його знову відкрити намагалися, але, мабуть, не вийшло. Паралельно в Рубіжному працювало такий бар «Айсберг», байкерське місце, «МОСТ» теж був байкерським. У Лисичанську, пам’ятаю, саме панковським місце було «Палац культури Першого Травня», напевно, він уже по-іншому називається…

-Палац культури був панковським місцем?

Взагалі смішно…там панківські сейшени, такий вбитий палац, причому, на першому поверсі був банк якийсь, тому купа міліції, весь час когось забирала, десь в мережі я бачив відео тих тусовок, п’яні бійки перед входом, бійки глядачів, в цілому колоритне місце.

– Всі ці сейшени були платними, або скоріше це була просто ініціатива потусити?

Все платне було, звичайно. Сєвєродонецький БК «Хіміків» навіть якісь пропуски намагалися робити. Але взагалі, були, ще всякий офіціоз на площі (безкоштовний) під крилом міської ради, час від часу. Один раз навіть нас міська рада взяла під себе. Храм будувався у нас в Сєвєродонецьку, і в 1999 році в кінці травня, міська рада влаштовувала на підтримку цього будівництва благодійний концерт в Льодовому палаці. Зібрали купу рок-груп, ми навіть пройшли прослуховування, але так і не виступили, там все затягувалося, міліція розігнала сейшен в 11 вечора. Ну, там просто випустили старих рокерів, групу «Искатели», вони там свою рок-оперу «Суперзвезда» почали грати уривками, та так захопилися, що все затягнулося.


-Ви  ще брали участь у проєкті “Atmostronis”?

Ну, так, я там як кларнетист беру участь, це не мій проект. Ще був у мене особисто проєкт «Пердуханс», з професійними музикантами, трубачка була, три кларнетисти, знову ж, грала з нами тоді Анна Федюк-Птушко. «Пердуханс» Розшифруйте як «Перший духовий ансамбль». Але глядачі якось в подиві залишилися, вони очікували якогось панк-року, а ми вийшли та почали грати нарізку … ну там змінювалися, наприклад макарена з похоронним маршем в приспіві, ну і з моїм вокалом, звичайно. А Atmostronis – це індустріальний проєкт, його засновник Ігор Мацюк, один з представників магазину «Музіка» … мені цей проект найбільше подобався тим, що не треба репетирувати … особисто мені, вийшов, пограв на кларнеті, по імпровізував … Ми тоді в нульових тісно спілкувалися з Луганською індустріальною тусовкою, там виступали, в Донецьку виступали кілька разів. Нас навіть намагалися в Київський клуб «Бінго» вписати.

ЧИ ПОМИЛЯВСЯ МЕНДЕЛЄЄВ?                Історія виживання донбаського андеграунду. 4
Виступ “Пердуханс” у рок-пабі “МОСТ”

Відеокліп на пісню “Skafandr” від індустріального гурту “Atmostronis”

Великі надії


– Як ви можете описати тусовку 90-х, 2000-х і чи є шанси в наш час зробити щось подібне?


Ну, дивіться, у 90-ті тоді всі були схиблені на ідеях. Зараз ідея без відповідного, якісного втілення не катить, ти повинен її нормально подати, а тоді можна було на голій ідеї виїхати. Нульові роки … я зрозумів, коли вони настали, коли мене безкоштовно не пустили на концерт, я звик, що завжди ми ходили на всі концерти та театральні постановки завжди безкоштовно, там натовпом ломанулись, продавили, принципово не платили, а тут рубль вимагали, але я не заплатив і не пішов … я зрозумів, що часи змінилися. Ідеологія змінилася, але все одно, коли відбувався якийсь спад в суспільстві, з’являлась необхідність в таких колективах, як «Менделєєв». Причому, до нього ж в нульових стали ставитись краще, може від стажу групи залежить, чи кругозір змінився, з’явилося більше почуття гумору у людей, не знаю.


Зараз у мене великі надії на Коронавірус, тому що вже бачу, ниття почалося: «Фінансування немає!», «Врятуйте культуру!», «Музику врятуйте!», «Дайте грошей!». Я думаю, що відсутність грошей, як раз-таки й призведе до того, що весь цей накип зійде, який в музиці тільки через гроші. Залишиться тільки андеграунд … ну не те, щоб андерграунд, а люди щирі, які люблять мистецтво. Мистецтво заради мистецтва, і заради народу.


– Що ви думаєте про майбутнє Луганської сцени?


Ну … які у нас тут перспективи? .. Ось, подивився фестиваль «Светлоград» ніби як зібрав більшу частину місцевих груп області … Але я останнім часом помічаю, що перевагу віддають кавер групам, якщо раніше народ приходячи на концерт жадав побачити щось нове, то зараз навпаки, приємніше знайомі мелодії сприймають, під них краще п’ється …
У нас немає концертних майданчиків. Ось де у нас виступати? Хіба якийсь БК орендувати, але це знову домовлятися з міською владою, набагато простіше, якби якийсь клуб був як той же «МОСТ» … ну є у нас арт-резиденція «Плюс / мінус», ну в них зовсім інший формат, там електроніка … ну і масштаб там, якщо якась розкручена група приїде, то місця всім не вистачить.

 
Гала-концерт “Менделеев Ошибался” на фестивалі “Светлоград”

– Яке ви бачите майбутнє у «Менделеев Ошибался»?


Таким же абсурдним, як і раніше, непередбачуваним … Люди міняються, навколо публіка змінюється, музиканти помирають … необов’язково в фізичному сенсі. Абсурд у нас досить лютий, сподіваюся, він таким і залишиться, як в музичному, так і в текстовому плані. Безумовно, свій слухач буде, хоч і нечисленний, але який уже є.

Вже на наступний день після нашої бесіди колектив опублікував свій перший концертний альбом під назвою «Песни для ЦУМа». Це вже восьмий оцифрований альбом «Менделеева». Послухати його можна за посиланням:

“Песни для ЦУМа” by Менделеев ошибался

Читайте також Фестивалі, на яких ти можеш затусити в 2020
а ще 

«+/- нескінченність» Навіщо Україні друкований журнал про Луганщину?

Що цікавого відбувається на далекому сході України? Напевно, що нічого. Судячи з репортажів телевізійників або новин з різних інтернет-видань, Донбас- це трагічний регіон, де майже жодного дня у ході бойових дій помирають люди, де політична ситуація більше нагадує розбірки бандитів з 90-тих, де звичайні шахтарі вимушені раз за разом  проводити мітинги та протести, бо їхнє керівництво вже півроку не виплачує робітникам заробітну плату. Звичайно, все це правда, регіон дійсно дуже складний, але насправді імідж, який створює інформаційне поле України, щодо далекого сходу трохи гіперболізує дійсну ситуацію. Людина, яка ніяк не пов’язана зі сходом, та не має великого бажання розібратись у всіх його цікавинках, нічого, крім перерахованих вище сумних фактів знати не буде. Ось, наприклад, спробуйте згадати, з чим була пов’язана остання хороша новина про Донбас, яку ви бачили?  Хоча, коли ви востаннє взагалі зустрічали хорошу новину про цей регіон? Можливо, тут таких немає? Насправді, паралельно всім бідам індустріального краю, активно ростуть соціальні, культурні, освітні ініціативи та проекти. Не дивлячись на всі негаразди та виклики, жителі Луганської та Донецької областей не втрачають надії у світле майбутнє, та крок за кроком працюють над розвитком свого рідного краю. Нажаль, інформація про це не так часто з’являється у широкому медіа просторі. 

Культура є головним показником розвиненого суспільства. Саме по рівню розвитку культури можна визначити реальний стан контексту у якому «живе» та чи інша громада, але, насправді, новини про культурне життя Донбасу зустрічаються у інформаційному просторі найрідше. Але, наразі цілком можливо отримати актуальну інформацію про сучасне культурне життя далекого сходу на 75 друкованих сторінках журналу «+/- нескінченність». Хоча, поки-що історії зі сторінок журналу географічно розташовані у Луганській області, про Донеччину, на жаль, необхідну інформацію треба шукати самому.

Локальний журнал «+/- нескінченність» ставить перед собою задачу зробити друкований огляд по всім цікавим подіям у культурному та мистецькому житті регіону, розповісти історії людей, які так чи інакше, долучаються до ініціатив у креативних сферах Донбасу, про митців та музикантів регіону та інше. Наразі надруковано тільки 4 промірники, а сам журнал можливо безкоштовно скачати у електронному варіанті. У часи, коли інтернет медіа розвивається дуже широкими кроками, робити журнал про непопулярну у народі тематику виглядає, як старомодна данина шани журналам «неформату», хоча, чи так це?
Журналіст та культурний діяч В’ячеслав Бондаренко через події 2014 року, був змушений разом з сім’єю покинути рідний Луганськ. Наразі, він проживає у Києві, але досі вважає Луганщину своїм домом. Створити свій журнал про Луганщину – давня ідея, яка, нарешті, перейшла в стан активної реалізації. Слава переконаний, що культура Луганщини, не дивлячись на закритість і складну долю області, має достатній потенціал, щоб присвятити йому не один журнал. У березні вийшов перший номер журналу, наразі йде активний збір коштів на друк першого тиражу, але навіщо Україні саме друкований журнал про сучасну культуру Луганської області? Для відповіді на це питання  ми трохи поговорили зі Славою:

«+/- нескінченність»  Навіщо Україні друкований журнал про Луганщину? 5
Вячеслав Бондаренко з першими примірниками журналу

Журнал та Луганщина.

  • Розкажи трохи про журнал, яка його головна ідея, про що ви пишете, і чому саме журнал а не, наприклад, медіа портал?

Це журнал про сучасну культуру та мистецтво, взагалі він називається «+/- нескінченність», і такий підзаголовок : «Локальный журнал о всеобщем». Мається на увазі, звичайно, «п*здець», але, тут у кожного своє «всеобщее», не треба описувати. 

Ми знаємо, що після 14 року дуже багато людей переїхали, але для багатьох, як для мене, наприклад. Луганщина залишається малою батьківщиною. Дуже багато людей цікавляться, що там відбувається, крім того, їм хотілось би долучатися до процесів, які відбуваються у культурному секторі…Тож, головна ідея, це, по-перше, звичайно, як і у всіх ЗМІ інформувати про те, що відбувається, по-друге –  це бути таким інформаційним майданчиком для творчих людей, розповідати про їхні проекти, якісь здобутки та таке інше.

Чому саме журнал, а не інтернет видання? Розумієш, якщо це буде інтернет портал, є така вірогідність, що люди будуть клікати тільки на якісь знайомі назви, прізвища…Наприклад, якщо ми пишемо про режисера театрального, який поставив оперу «Дон Жуан» у Сєвєродонецьку, то щось мені здається, що мало хто з молоді буде читати про це…Навіть  про хлопця з Лондону, який у Сєвєрі зробив рейв вечірку на заводі, прочитають тільки ті, хто був на цьому рейві. А ось коли людина отримує журнал, спочатку сторінки погортає, потім якісь новини прочитає цікаві, розмальовку розмалює, якісь інші забавки…а потім, може, він і прочитає ці лонгріди, статті, інтерв’ю…Таким чином він і долучиться до сучасної культури та мистецтва Луганщини. А може, ще й комусь дасть почитати цей журнал, а може, щось цікаве зробить сам, напише нам…Це така секта. Раніше журнали, у моїй молодості, були «сектообразующими», скажімо так. Тобто, журнали «Птю», «ОМ», «ШО»…ну, якщо людина тобі казала, що вона читає ці журнали, ти вже дуже багато про неї розумів. Ось для цього ми робимо цей журнал. І треба відразу відмітити, що він планується бути безкоштовним, це дуже важливо. Я розумію, якщо ми будемо його продавати, навіть задешево, ніхто не буде купувати, бо молоді, поки-що, звичніше свої гроші інвестувати,  у квитки в кіно, або пиво, ну все нормально з цим, але, поки-що, думаю, що навряд чи хто-небудь буде купляти журнал.

  • Як ти вважаєш, чи потрібен Україні саме друкований журнал про Луганщину? Чи планується розповсюджувати його по іншим країнам?

Здається у 15 чи 16 році, у Києві презентували такий проект, «віртуальний музей Луганського мистецтва та активізму», Ярослав Мінкін його робив з колегами. На цю презентацію прийшло стільки народу…дуже багато, дуже…це була не тільки діаспора Луганська. Це було для мене таке підтвердження, що люди цікавляться. Хоча, напевно, якщо була б презентація не тільки про Луганщину, але, наприклад,  про Хмельниччину, то теж було б багато людей. Україна дуже велика країна, ми, на жаль, не все знаємо, що там у сусідів в регіонах відбувається, тож я впевнений, що зацікавленість буде. Звичайно, розповсюджувати його я планую не тільки по Луганщині, в першу чергу, це будуть міста, в яких найбільша кількість вимушених переселенців, це Харків, Київ, Дніпро та Запоріжжя, якщо я не помиляюсь. Це будуть якісь хаби, арт-майданчики, деякі бібліотеки. Я дуже хочу, щоб кожен примірник журналу потрапив до людей, яким він цікавий. Ну а про інші країни я не знаю поки що…Ти розумієш, я би дуже хотів, дуже-дуже…навіть коли я готував цей номер, я був у «Чеському Центрі Культури»…Є одна тема, яка не ввійшла у наш журнал, я її планував, але мені були потрібні експерти саме з Чехії…Люди, яких мені порекомендували, на жаль нічого не відповіли. Мене дуже цікавить європейський досвід з питань сучасної культури та мистецтва…Тож, я сподіваюсь, якщо журнал буде виходити далі, ми зможемо вибудувати, таку співпрацю з Європою.

  • Чому для тебе важливо писати саме про Луганську область і чому Донецька область так мало фігурує у журналі?

Тому що я, як мені здається,  добре знаю саме Луганську область. Ти розумієш, Луганщина, дуже, така, не маленька…Наприклад, Ізраїль, він має площу меншу, ніж Луганська область. Або острів Ямайка…Я якось дивився площу держав у Вікіпедї, і Луганщина вона така, як країнка маленька…Не дуже велика, але не дуже маленька. Так чому така територія не може мати свій регіональний журнал про культуру? Як мені здається, такі журнали мають бути всюди, ми всі різні…Мені було б дуже цікаво дізнатись про Харківську, Сумську область, почитати про щось, що мені невідомо. Не всі, хто мешкають на Луганщині, знають своїх, так би мовити, «однодумців», або людей, які роблять щось круте. Тому, мені здається, краще писати про Луганщину, ніж про весь Донбас, неможливо, як кажуть, «впихнуть невпихуемое». Звичайно, про Донецьку область теж буде, але фокусуємось ми саме на Луганській. Необхідно відразу відмітити, що ми не будемо, як та кілька, у власному соку варитись, та розповідати не тільки Луганчанам про Луганчан. Це будуть персоналії цікаві, митці, проекти, досвід яких можливо перейняти на Луганщині.

Почнемо з Луганщині. Можливо, потім і про Донеччину будемо писати та розповсюджувати. Але поки що треба ставити перед собою цілі, які можливо досягнути, працювати на дві області – то це й збільшення тиражу, ускладнення логістики, пошук тем, журналістів…  

  • Не боїшся ти, що історії про Луганщину швидко закінчаться?

Ні! Не боюсь. Спочатку боявся, думав, що треба робити один номер в квартал, потім почав робити перший номер, а там в голові вже другий, і я подумав, що вже є ідеї і для третього, і четвертого…І це теми  як з минулого, так і сучасного, а скільки ще тем буде у майбутньому? Тому я зовсім не боюсь, що теми закінчаться…В планах випускати один номер раз в два місяця. Але в нас немає коштів і дуже мала редакція…Але, якщо закінчаться історії на Луганщині, то там ще Донеччина є…це я жартую.

Ну так, є…І паралелі і перпендикуляри, все є. Ну, слухай, це теж історія…Маня Ромашкіна, це моя подруга, можна сказати, що ми починали разом, коли в неї виникла ідея арт-резиденції, вона шукала назву, спитала мене, чи можна, щоб це був «+/-», бо вже були виставки, люди вже якось знали…Ну і я сказав, добре, згодом, вона зареєструвала громадську організацію…Але, на жаль, ми зараз не часто спілкуємось, Маня робить рейви, а я роблю журнал, співпраці якось немає, тішить те, що ми робимо одну справу, та сподіваюсь на те, що співпраця налагодиться.

Ідеї та сенси

  • Як з’явилась ідея створити свій журнал?

Я зрозумів, що хочу жити у світі, де люди читають такі журнали, один одному передають з рук в кури і кажуть: «ось, дивись, ти читав, тут інтерв’ю класне? А ось тут огляд фільмів, або альбомів»…щось гарне таке. Ну і я вбив собі в голову, що це необхідно робити, і почав працювати, спочатку сам писав матеріали. Ну, звичайно, спочатку концепцію описав, щоб самому було зрозуміло, що я саме хочу від себе…Потім, почав малювати макет, рубрикацію. Та шукати того, хто мені це все зверстає…При бюджеті в +/- 0, це завдання таке, складне дуже, бо всі працюють, у всіх немає часу…Але журнал немаленький, 75 сторінок, я розумію, що обсяг роботи великий, тому і часу треба приділити багато, при тому, що я хочу, щоб було щось таке, чудернацьке, іноді…І я знайшов таку людину, це Ярослав Шабалін, він теж з Луганська, ми дуже давно знайомі. В нього на той час не було роботи, тож він волонтером вписався, але я дуже сподіваюсь, що ми надалі будемо співпрацювати, бо він дуже класний дизайнер і верстальник.

  • Як треба  розуміти “+/- нескінченність”? Розкажи чому саме таку назву обрали?

Це дуже довга історія… по-перше, мені сподобалось, як це буде схематично виглядати…ну в нас це виглядає як 3 знаки…крім того, це такий оксиморон, не може бути плюс мінус нескінченності, це всім зрозуміло, але воно є, це щось таке, незвичайне. По-друге… у 2010 році я робив виставку сучасного мистецтва у Луганську, це була перша така виставка, масштабна, Open Air у вересні, у Луганську. На той час, не було галереї сучасного мистецтва, та й зараз немає…хоча минуло вже шість років, може вже є якась, галерея сучасного ЛНР мистецтва…Ось, я робив цю виставку і вона мала назву «+/- 15». Така назва була, бо саме остання така виставка була приблизно 15 років назад, десь у 1995,  наскільки я пам’ятав, теж така  Open Air виставка сучасного мистецтва, ну, та той час сучасного. Та саме 15 митців мало взяти участь у виставці, як мінімум, я пам’ятаю, що на афіші було 15 прізвищ та імен. Ось, на наступний рік ми вже робили виставку під назвою «+/-16», потім 17, а потім  почалась війна, напевно, остання виставка у Луганську була у 2014 році, у такому арт-хабі «Десятий цех». Та ще у 2014 році у нас була своя локація на «Гоголь Фест» у Києві, але вже мала назву «+/- Луганськ»…Тобто цей «+/-» за нами якось закріпився…Мені дуже подобається це сполучення, плюса та мінуса, бо, як відомо, плюс на мінус дає енергію. «+/- нескінченність», це така кількість творчих людей, ідей, які мають розміститись під нашою обкладинкою.

«+/- нескінченність»  Навіщо Україні друкований журнал про Луганщину? 6
Фото з виставки “+/- Луганськ” на фестивалі “Гогольфест”
  • Розкажи про свій досвід у журналістиці.

Ой, слухай, ну…Дуже я не люблю ці біографії розповідати…ну, він є, цей досвід. У 1995 році поступив у Луганську, на перший набір. Почав писати навіть раніше, ще з 1993, у газету «Молодёжные Новости»…Саме це й мій досвід. З 2000 року почав працювати, як журналіст, потім – як редактор, потім –  як головний редактор…Був редактором декількох видань, тобто досвід є. Але, щось мені вже не приносить задоволення працювати у редакціях, не те, щоб я працював у всіх, але я бачу, що відбувається, тож вирішив зробити своє власне ЗМІ, поки що, я сподіваюсь, що це потрібно не тільки мені. Але не тільки я тут над журналом працюю, я ж тут не єдиний професіонал. Всі, хто працюють над журналом, мають дуже багатий досвід, як у дизайні, верстці…Та всі ці люди, так або інакше мають відношення до Луганську, хтось проживає у Луганській області, хтось на непідконтрольній території, хтось у Києві, або інших містах, але всі мають відношення як до Луганщини, так і до культури та журналістики.

Робочі процеси 

  • Наскільки велика команда?

Таке питання, складне…Ось цей журнал, який зроблений, він є у електронному форматі і навіть надруковано 4 екземпляри…ось цей журнал робили 3 людини. Це я, верстальник та літературний редактор, декілька матеріалів писали журналісти на замовлення моє, але десь 75% статей мої…Дуже багато людей долучалось на різних етапах, хтось допомагав верстати, але не було часу  завершити, хтось надав свій офіс нам під редакцію, хтось, ще щось робив…А так, дві людини постійно працюють, та літредактор вичитує, потім, коли все готово.  По суті, цей номер вже третій…ні, другий, бо…хоча, ні, третій, слухай, тут важко порахувати, бо спочатку ми зробили один номер, потім другий, потім, ми другий номер переробили і вийшов третій номер. Перші номери, вони, я б сказав, «чорнові», по суті, номер один, але як я казав раніше, долучались люди на різних етапах, в тому числі журналісти з Сєвєродонецька, навіть з територій непідконтрольних, окупованих, як на мене, це дуже круто.

  • Чому журнал має бути саме друкованим? Та як ви шукаєте фінансування? Подавались на гранти, чи краудфандинг?

Так, ми шукали фінансування, в першу чергу –  гранти. У минулому році я 4 рази подавався і жодного разу нічого не отримав, тільки загубив дуже багато часу, та прийшлось переробляти перший номер, бо інформація була вже застаріла, щось зовсім випало, щось зовсім переписали, повністю змінилась верстка, тож ці очікування відповідей від грантодавців дуже багато часу у нас забрали. Залишився для нас тільки шлях краудфандингу. Спочатку, я думав подаватись на «Спільнокошт», або, щось таке інше, дуже багато платформ…Але, на багатьох таких краудфандинг платформах ти отримуєш суму тільки коли збереш її повністю , а якщо не зібрав повністю, відсоток, який утримує платформа, зростає. Так, як я розумію, що сума, яку ми збиремо, буде не дуже велика,  кожна копійка цінна, тому я вирішив цей збір коштів провести у Facebook. Я порадився з людьми, які вже займалися краудфандингом, та зрозумів, що все одно на першому етапі, а ми саме на ньому, необхідно свій проект у соцмережах розповсюджувати. «Спільнокошт» трохи ускладнює цей момент. Тож, наразі я веду збір грошей через Facebook, розповідаю про наш проект. Журнал вже є у відкритому доступі, кожен може його скачати, прочитати, безкоштовно, можна навіть викладати його кудись, залишати посилання… Але, це саме про електронний варіант, та я зараз розумію, що читають його тільки ті, хто в темі. Я дуже сподіваюсь, що під кінець карантину, ми зможемо зібрати якусь суму, зараз це вісім з половиною тисяч, не багато відносно суми на тираж, який ми хотіли, це 50 000 гривень на 3000 екземплярів. Сподіваюсь, що коли буде перший тираж,  далі може буде і легше, як мінімум, карантин закінчиться, наразі людям може на хліб не вистачати або на квартиру, що там говорити  про якісь там журнал, але я сподіваюсь, що після першого тиражу буде полегше, якщо ні, то тоді, на жаль, мені нічого не залишається, як  поки що залишити цю ідею, але дуже не хочу цього.

  • Які труднощі заважають створенню нового випуску? 

Ха! Ну…Відсутність грошей…Це майже єдина наша проблема. Ти розумієш, дуже багато ідей, дуже багато тем…Але підтримує зараз не те, що з’явились якісь уже гроші, а те, що я бачу –  це потрібно…Коли я читаю відгуки, мені стає ну дуже радісно, я розумію, що це «воно». Але я декілька разів бачив, що коли діляться посиланням на електронний журнал, кажуть типу: «Ні. Я почекаю друкований». Та і я розумію, що він вже трішечки застаріє, його в січні зробили повністю…Дуже сподіваюсь, що після карантину ми його надрукуємо, ще треба буде його на Луганщину привезти і там розповсюдити, але на цьому етапі найскладніше зібрати кошти, потім, можливо, будуть інші виклики…Ну, ще є одна проблема, бо наразі я майже всім займаюсь один…Ну, розповсюдженням посилань, робота в соцмережах…Якось не хочу когось напрягти зайвий раз, якось незручно, хоча, люди іноді самі хочуть допомогти…Велика їм за це дяка.

  • Чи є партнери, які допомагають у роботі? Які плани по розвитку проекту?

Ось коли ми почали робити цей остаточний варіант, у той час був майже дедлайн подачі заявок на  УКФ. Тоді я звернувся до свого давнього друга, з яким я навчався саме в журналістиці, Артема Соколенко з пропозицією разом написати цей проект, у нього своя піар- агенція, «Красні» називається. Він зацікавився, але ми її так і не написали, на жаль, але він надав свій офіс під редакцію, ми там два тижні працювали, робили з нуля номер, він надрукував за свої кошти 4 екземпляри  цього журналу. Дуже підтримував, і я сподіваюсь, що ми надалі будемо співпрацювати…В нього є пара ідей як зібрати необхідні кошти…Крім журналу, ми хочемо робити такий «промоушен» цікавий, тобто, кожен номер, в ідеалі, ми будемо супроводжувати подією, тобто, це може бути якийсь концерт або створення арт-об’єкту, або, наприклад, етно експедиція…це цікаво, але треба зібрати додаткові кошти…

«+/- нескінченність»  Навіщо Україні друкований журнал про Луганщину? 7
Ярослав Шабалін з першими друкованими примірниками журналу

Зараз партнерів у нас не дуже багато, ми дуже сподіваємось, що в майбутньому їх буде більше, ми готові розглянути будь-які пропозиції, але не від якоїсь політичної сили….

Ще можу доповнити, що всі ці події, про які я казав, вони будуть прив’язані до теми номеру журналу. Тобто, у кожного номері журналу буде своя центральна тема, і ось ці проекти, які ми плануємо, будуть ілюструвати матеріали з журналу, вже у реальному житті. Я не буду зараз розповідати, які саме ми плануємо події, але можу сказати, що буде дуже цікаво.

  • Як можна допомогти журналу?

Та як?…Дуже багато чим можна допомогти…Ну, по-перше, це навіть не гроші, хоча, гроші –  це дуже-дуже важливо, але, ще дуже- дуже-дуже важливіше –  це розповсюдження цього журналу. Якщо, наприклад, ви його скачали, а я дуже сподіваюсь, що після цього матеріалу ви це зробите і вам він сподобається, то, будь-ласка, у себе на сторіноньці  наше посилання розмістить, ну і там друзям порадите почитати…По-друге,  це, звичайно, гроші. Якщо у вас там є бізнес, то ми можемо його прорекламувати, якщо це не буде нашим принципам життєвим суперечити…Це  ніякого алкоголю, тютюну, або азартних ігор, це все ж журнал для молоді…По-третє, нам можна допомогти ідеями. Якщо у вас є теми, якщо ви робите  щось цікаве, або знаєте когось талановитого, але скромного, то пишіть нам у редакцію, розповідайте про себе. Крім того, якщо ви вже прочитали, нам буде дуже приємно, якщо ви напишете нам, та скажете, що ми молодці.

За цим посиланням ви можете скачати журнал: http://surl.li/bgcy
Слідкувати за проектом, та підтримати його, ви зможете через групу у Facebook: https://www.facebook.com/PlusMinusBeskonechnost
Якщо, є ідеї, теми або зауваження, пишіть сюди: https://www.facebook.com/slava.bo1